– Тату, більше ніколи мене матері не віддавай…

– А що, вона погано з тобою поводилася? – Запитав Максим.

– Я не хочу про це говорити, – сказала дівчинка, – просто немає більше бажання з нею бачитися та розмовляти.

– Доброго дня, Каріно, – у слухавці зазвучав уже давно забутий голос матері, – як живеш? Як справи? Я у справі дзвоню.

– Хочу попросити, щоб ти дочці моїй, сестрі своїй молодшій, на кілька днів у себе дала притулок. У мене онук занедужав, терміново в лікарню треба везти.

– Май совість! Що, забула, як я тебе в тринадцять років на два тижні забирала, поки батько в лікарні лежав?

…Сім’я у Каріни була нестандартна, складалася вона з двох осіб – її та батька. Мати у дівчини була, просто вона її не виховувала.

Коли Карині виповнилося шість років, Анфіса її покинула. Пішла до іншого чоловіка та створила з ним нову родину.

Батько Каріни, Максим, не довго сумував, йому за дружиною-зрадницею сльози лити було ніколи, треба було підіймати маленьку дочку.

Анфіса після розлучення з Максимом швидко вийшла заміж. У другому шлюбі вона мала ще троє дітей. Вони, на відміну від старшої, були коханими та бажаними.

Бачитися з Каріною жінка не горіла бажанням, хоч і жили вони в одному місті.

Максим, чоловік гордий, тільки один раз звернувся за допомогою до колишньої дружини, коли серйозно застудився і був змушений лікуватися у стаціонарі.

Анфіса проханню Максима не зраділа:

– А що це, обов’язково? Ти Каріну своїй матері відвезти не можеш?

– Якби міг, тебе б не просив, – відповів Максим, – мама зараз доглядає мою бабусю, свою свекруху. Її нещодавно паралізувало, сама розумієш, куди їй ще й дитина.

– Я поговорю з чоловіком, спитаю у нього дозволу. Пізніше тобі передзвоню.

Анфіса Каріну забрала ненадовго, але ці майже два тижні для дівчинки-підлітка видалися справжнім пеклом.

Ангеліна, старша з трьох «нових» дітей Анфіси, відразу ж сестру не злюбила і пакостила їй серйозно.

Псувала речі, розбила подарований батьком на день народження мобільний телефон – не дозволену для багатьох у ті роки розкіш. Діяла, природно, із заздрощів.

Анфіса своїх дітей не балувала, жили вони скромно. Карина, побувши в матері два тижні і повернувшись до батька, одразу ж його попросила:

– Тату, більше ніколи мене матері не віддавай!

– А що, вона погано з тобою поводилася? – Запитав Максим.

– Я не хочу про це говорити, – сказала дівчинка, – просто немає більше бажання з нею бачитися та розмовляти.

Анфіса й не планувала зустрічатись із дочкою. Про існування Каріни жінка забула на довгі роки. Згадала тільки, коли дізналася, що старша переїхала до столиці й придбала там окрему квартиру.

Ангеліна на той час вже вийшла заміж, розлучилася й одна виховувала сина.

У дитини виявили запалення слізного каналу, і Ангеліна вирішила везти його до столиці.

Мати та донька саме шукали там, у великому місті, знайомих, у яких можна було б тимчасово зупинитися.

Анфіса зайшла до дочки, присіла на ліжко і повідомила радісну новину:

– Вирішилася, доню, наша з тобою проблема! Карину пам’ятаєш? Дочку мою від першого шлюбу?

– Так от, я нещодавно дізналася, що вона тепер киянка! Батько підсобив і квартирку коханій донечці купив. Ось у неї ти й зупинишся!

– Навряд чи пустить, – засумнівалася Ангеліна, – вона, мабуть, на мене злиться. Пам’ятаєш, як ми в дитинстві, коли вона жила в нас, собачилися? Фу, яка вона гидка!

– Ще як пустить, куди вона подінеться! Потрібно лише номер її знайти, зателефонувати та про все домовитися. Залишились у нас ще деякі спільні знайомі, думаю, вони контакт і підкажуть.

– Ти її, мамо, одразу попередь. Скажи, що в мене зайвих грошей немає, я їй за проживання не платитиму!

– Що ти, доню! Які гроші? Хай тільки спробує з тебе хоч гривню взяти, я їй таке влаштую!

Каріна дзвінка матері не чекала. Почувши її голос, дівчина здивувалася. Анфіса Петрівна без зайвих люб’язностей одразу ж перейшла до справи:

– Нам онука потрібно в Києві хорошому офтальмологу показати. Ангеліна, звісно, ​​поїде разом із ним.

– Грошей зайвих немає, зняти готель ми собі дозволити не можемо, а про окрему квартиру – взагалі мовчу.

– Я хочу, щоб ти свою сестру притулила на якийсь час. Сподіваюся, не відмовиш мені в такій дрібниці?

– Я не люблю сторонніх, – відповіла матері Каріна, – гадаю, тобі варто пошукати для дочки інший притулок.

– А я тобі не відмовила, коли батько захворів. Забрала тебе, годувала і напувала два тижні своїм коштом. Добре, до мене та Ангеліни ти можеш ставитися, як твоїй душі завгодно, але дитину пошкодуй!

– Ти хочеш, щоб він у сім років осліп? Як ти спати потім ночами будеш?

Каріні племінника раптово стало шкода. Дійсно, дитина не винна у тому, що у Каріни з матір’ю, сестрою та братами погані стосунки.

– Добре, хай приїжджає. Тільки тому, що привід справді поважний. Надовго вона затримуватись у столиці планує?

– Ні, ненадовго, – заспокоїла Каріну мати, – не хвилюйся. Ангеліна ніяких незручностей тобі не завдасть.

Ангеліна з’явилася за три дні. Про свій приїзд вона сестру повідомила заздалегідь і в наказному тоні зажадала:

– У нас з Микитою кілька валіз. Зустрінь, щоб ми з ними автобусами та на таксі не тягалися!

– Адресу напишу, сама доберешся, – заявила сестрі Каріна, яка вже пошкодувала про те, що погодилася комусь у своїй квартирі дати притулок, – я працюю, мене ніхто з офісу без поважної причини не відпустить.

Ключі я залишила сусідці, постукаєш у двері навпроти, вона тобі квартиру відчинить.

Домовмося одразу: живемо мирно, без скандалів, намагаючись один одному ніяких незручностей не завдавати. Спати я лягаю не пізніше одинадцятої вечора, май, будь ласка, на увазі.

Ангеліна образилася і кинула слухавку, а Каріні до роботи заважали повернутися тривожні думки.

Дівчина раптом згадала, як батько чинив опір приїзду родички, казав, що добром це не скінчиться. Мабуть, він мав рацію.

Ангеліна в чужій квартирі одразу відчула себе господинею. Поки Каріни не було вдома, вона прошерстила шафи та потягла пару новеньких блузок:

– Нічого, з неї не убуде, – запихаючи у валізу «обновки», вголос говорила Ангеліна, – у Києві живе, і судячи з устаткування у квартирі, добре заробляє. Ще собі купить!

Микита без дозволу взяв планшет Каріни, увімкнув його і відразу занудив:

– Ігри сюди звантаж. Він порожній! Тут нічого нема.

– Прийде твоя тітка і звантажить, я в цих гаджетах нічого не розумію. До речі, а коли вона повернеться? До якого часу можна їду замовити сюди, щоб вона розплатилася?

Каріна гостей виявила на кухні. Ангеліна вже встигла поритись у холодильнику, витягнути звідти практично все на стіл.

– А, прийшла, – зраділа гостя, – а ми зголодніли, втомилися тебе чекати. Ти приготуй щось, або хоча б замов. Жерти нічого, крім ковбаси та завітреного сиру! Мені чим накажеш дитину годувати?

Каріна розлютилася, але стрималася. Себе дівчина спробувала заспокоїти:

– Нічого, зовсім скоро вони поїдуть, і я знову заживу в тиші та спокої. Раз вже погодилася, доведеться терпіти. Та й не виганяти ж нахабну сестрицю проти ночі!

Каріна, як завжди, лягла спати об одинадцятій, але надія на спокійний, та глибокий сон звалилася швидко.

Микита засинати не збирався, дитина з мовчазного дозволу матері влаштувала перегони квартирою на самокаті.

Каріна кілька разів виходила зі спальні та просила Ангеліну втихомирити сина:

– Знизу живе сім’я, у них трирічна дитина. Малюк не зовсім здоровий, йому потрібний спокій. Будь ласка, скажи Микиті, щоб він припинив гуркотіти. Не підставляй мене перед сусідами.

– Це ж дитина, – знизала плечима Ангеліна, – як я його примушу? Чи покарати його накажеш? Нехай бігає, втомиться і сам затихне.

Вранці Каріна зробила Ангеліні кілька зауважень:

– Не треба так поводитися! Я до тиші звикла. Я не хочу, Ангеліна, з тобою лаятись і насильно тебе виганяти зі свого житла. Будь ласка, дотримуйся елементарних правил пристойності.

– Що хочу, те й роблю! – відповіла Каріні сестра. – Ми в тебе в гостях, нам все має бути дозволено.

Увечері Каріну чекав у квартирі абсолютний розгром: Ангеліна з кимось на кухні розмовляла телефоном, проходжуючись туди-сюди з банкою градусного напою в руках.

Микита був наданий сам собі й із захопленням громив вітальню.

Каріна не витримала:

– Кинь слухавку і негайно йди прибирати за сином. Тут тобі немає прислуги!

– Ти чуєш, мамо, що вона каже, – скинула брови Ангеліна, – так, зараз передам.

Ангеліна підійшла ближче до Каріни та увімкнула на телефоні гучний зв’язок. З динаміка пролунав голос матері:

– Ти що там лютуєш? Що жити дочці моїй та онукові спокійно заважаєш? Безладдя тебе не влаштовує? Так приберися!

– У тебе взагалі совість є змушувати на себе працювати й без того замордовану життям матір?

– До завтрашнього вечора у твоєї дочки та онука є час, щоб знайти собі інше житло. Я їх більше терпіти не маю наміру!

– Я наперед попереджала про тишу, а Ангеліна елементарного виконати не може. Як із нею ще розмовляти?

Онук у тебе абсолютно невихований, він слова “ні” не розуміє. Мені такі сусіди не потрібні, я не хочу після них ще кілька днів наводити порядок!

– Тільки спробуй їх вигнати, – прошипіла Анфіса Петрівна, – на прийом до офтальмолога Микиту вести треба через сім днів, де вони весь цей час житимуть? На вулиці? У якомусь парку?

– Якщо з моєю дочкою та онуком щось трапиться, я тебе зі світу зживу!

– Тиждень? Ти планувала їх поселити в мене на тиждень? Про це не може бути й мови! Я сказала: термін до завтрашнього вечора, інакше нарікайте на себе!

– Що ти зробиш? – єхидно поцікавилася Анфіса Петрівна. – Батьку пожалієшся?

– Ні. Навіщо. Викличу поліцію, скажу, що вона в моє житло проникли незаконно, і у твоєї Ангеліни відразу знайдеться місце для ночівлі, як мінімум на тиждень!

З’їхала сестриця разом із сином того ж вечора, гроші в Ангеліни на окрему квартиру одразу ж знайшлися.

З собою родичка прихопила і робочий планшет Каріни, який так сподобався маленькому Микиті.

Зникнення гаджета вона помітила відразу, але дзвонити матері або сестрі та вимагати, щоб гаджет повернули назад, не стала. Подумала, що ще легко відбулася.

Більше спілкуватись ні з Ангеліною, ні з матір’ю Каріна не планує. Не потрібні їй такі родичі. Навіщо погоджувалася на цю аферу, вона й досі не розуміє…

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.