– Тату, я здається закохався по-справжньому! Тату, а в тебе як справи? – Андрію, ти тільки не смійся, – запала тиша. – Я теж закохався і збираюся одружуватися

Юрій Едуардович давно став удівцем, ще коли його син шостий клас закінчив.

А вчора його Андрійко закінчив інститут і тепер він інженер і їде працювати за кордон.

Один Юрій залишиться. Десять останніх років він сам і прожив, без жінки. Жінки, звісно, були, але серйозних стосунків так і не було. Один сина виховував.

Виріс той хорошим хлопцем, трохи легковажним, але це лише з дівчатами. Інститут із відзнакою закінчив, ось йому й запропонували хорошу роботу.

Післязавтра, у середу, їде. Сьогодні вирішив насамкінець погуляти.

Пролунав звук дверей, що відчинилися. Юрій вийшов у коридор і ахнув. На порозі стояв його син із дівчиною:

– Тату, познайомся! – почав той. – Це Валя. Валя – це мій тато Юрій Едуардович. – Ми на хвилинку. У туалет сходити, і чаю попити…

Дівчина зніяковіла, але син уже зник за дверима туалету.

– Валю, проходь на кухню! – запросив дівчину Юрій. – Зараз чай будемо пити.

Дівчина несміливо пройшла і сіла за стіл, а господар поставив на плиту чайник і почав робити бутерброди.

– Давайте я вам допоможу! – дівчина встала з-за столу.

– Ти ж, гостя, – усміхнувся чоловік.

– Ну і що?

– Гаразд, готуй бутерброди.

Син зайшов у ванну, потім у нього задзвенів телефон, і він подався в кімнату.

А Юрій все дивився на дівчину:

– Вперше бачу, що у сина звичайна хороша дівчина, – думав він. – Зазвичай у нього тільки довгоноги красуні, яких він міняє майже кожен місяць. Він же ж післязавтра їде. Для чого вона йому? А дівчина гарна. Очі розумні, і погляд такий добрий…

– Валю, ти разом із Андрієм в інституті вчилася? – завів розмову господар квартири.

– Куди там мені? – усміхнулася дівчина. – Я ж з дитбудинку, але вчилася в школі добре, потім коледж закінчила. Зараз працюю на заводі.

– У нас у місті?

– Так.

– А ви теж на нашому заводі працюєте? – запитала дівчина.

– Так, токарем…

– О, ви вже все приготували! – Андрій зайшов на кухню і сів за стіл.

– Синку, а ти не знахабнів, часом? Залишив дівчину одну…

– Тату, вона ж із тобою!

Вони сіли, попили чаю.

– Тату, ну ми пішли, – син підвівся з-за столу.

Встала й дівчина. Зустрілася очима з Юрієм, посміхнулася:

– До побачення, Юрію Едуардовичу!

– До побачення, Валю! Заходь ще!

Вони пішли. А чоловік відчув, якесь хвилювання, наче сталося, щось незвичайне, що розбурхало його душу…

…Син повернувся через годину.

– Андрію, ти навіщо цій юній дівчинці голову морочиш? – одразу запитав батько.

– Тату, їй двадцять п’ять, вона на два роки старша за мене, яка вона там юна дівчинка!

– Навіщо, тоді ти її привів?

– Ми зі Славком зайшли в якесь кафе. Випадково познайомилися з Валею та її подругою, вирішили додому провести, – син засміявся. – Захотілося в туалет. От і зайшли.

– Андрію, але вона…

– Тату, чого ти завівся. Мені післязавтра їхати. Ну, провів додому й забув. Вперше, чи що?

…Син поїхав. Пусто стало в квартирі. Вечорами Юрій зазвичай чекав свого Андрія. Допомагав робити йому проєкти та курсові. Тепер вечорами чекати нема кого, проєкти та курсові робити – теж не треба…

Вночі Юрій не міг заснути, доки син не подзвонив і не повідомив, що доїхав.

Через дві години ще раз, що добрався на місце.

Після цього Юрій спокійно заснув. Щоправда ненадовго, працювати треба йти. Поки збирався, ще одна цікава думка промайнула в голові:

– Заробляю я дуже добре, нам із сином цілком вистачало, навіть машину нормальну зміг купити. Тепер тільки на себе працюватиму. Одружитися, чи що? Адже мені всього сорок п’ять. Не все життя ж самітником жити?

І тут перед його очима несподівано виникла Валя, коли вони були самі на кухні, як вона випадково зачепила його рукою… Її прощальний погляд…

– Про що ти недолугий старий думаєш?! – подумки насварив себе Юрій.

А потім знов щось задумався:

– Ми ж із нею на одному заводі працюємо, тільки у різних кінцях… Завод великий. Вона, мабуть, до іншої прохідної виходить і там на маршрутку сідає. Не через весь завод вона ж ходить?

…Після відгулу роботи трохи побільшало. Верстат його був один на весь цех, але не настільки, щоб перепрацьовувати. Якщо й затримався після роботи, то тільки на пів години. Помився в душі і вийшов із цеху.

– Юрію Едуардовичу, – пролунав знайомий голос, коли Юрій вже підходив до прохідної.

– Валя?! – Юрій не вірив своїм очам. – Ти ж казала, що в іншому цеху працюєш?

– Хотіла сьогодні по магазинах пройтися, – дівчина чомусь ніяково опустила очі.

– Ходімо разом! – Юрій сам не зрозумів, як це раптом сказав.

– Ходімо! – радісно заблищали її очі.

– Валю, переходь на «ти»! А то я себе старим відчуваю.

– Який же ж ви старий?

…Вони йшли містом, радісно розмовляючи, зовсім не помічаючи магазинів, якими треба було пройтися.

Схаменувся Юрій тільки коли вони підійшли до його будинку:

– Валю, а ти, де живеш?

– Ще дві зупинки.

Обом згадалася їхня перша зустріч, і дівчина, немов виправдовуючись, додала:

– Ми з подругою зайшли кави попити і зустріли вашого сина з другом. Ось Андрій і вирішив провести мене додому. Йому було нецікаво зі мною, – Валя опустила голову. – А коли дізнався, що я на два роки старша за нього, зовсім до мене інтерес втратив…

– Він у мене хлопець гарний, – почав Юрій, наче виправдовувати сина. – Тільки трохи зазнався…

– Я це зрозуміла. Ой! Не ображайся! Гаразд?

– Про що ти говориш? – і щоб перевести розмову Юрій додав. – А в магазини ми так і не зайшли.

– Ще не пізно. Дорогою до мого будинку їх ого-го скільки…

…Вони зайшли до найближчого в її будинку.

– У мене вдома голубці є готові, треба сметани купити і свіжого хліба, – сказала Валя, коли вони зайшли в магазин.

– Сто років не їв голубців!

– Так ходімо, нагодую! – сказала дівчина і одразу зніяковіла.

– Тоді всі покупки за мій рахунок! – сказав Юрій, наче не помітивши її збентеження.

– Але…

– Ніяких «але».

Вони купили і сметани, і хліба, і дорогих цукерок. Коли вийшли з магазину, Юрій згадав, що не поставив одне дуже важливе питання:

– Валю, а ти сама живеш?

– Сама. Я ж з дитбудинку. Мені однокімнатну дали, – вона кивнула головою на пʼятиповерхівку.

…У квартирі все було чисто та акуратно:

– Юрію, проходь, не соромся! – запросила господиня і попрямувала на кухню.

Чоловік зайшов слідом:

– Допомогти?

– Ні, на моїй кухні мені допомагати не треба! – твердо сказала дівчина.

Запахло голубцями, та так смачно, що Юрію одразу згадалося, що він після роботи досі не їв.

Ось і вони з’явилися на столі, зі сметаною, гарно прикрашені гілочкою кропу. Потім чай, свіжий, ароматний із шоколадними цукерками.

Раптом Юрій відчув, що йому не хочеться йти звідси. Ось не хочеться і все!

– Посидь у кімнаті! – звеліла господиня, коли з чаєм було закінчено. – Я зі столу приберу і посуд помию. Можеш подивитися телевізор.

Він пройшов у кімнату сів на диван, але телевізор дивитися зовсім не хотілося. Хотілося бути поряд з Валею…

І ось вона зайшла, така мила й домашня. Усміхнулася, перехопивши його погляд. Він різко встав, і їхні обличчя опинилися надто близько, настільки, що вони зовсім перестали, щось контролювати…

Отямились вони, десь… Далеко за північ. Додому Юрієві йти не хотілося, просто вже не було сил, і він залишився ночувати…

…Минуло пів місяця. Вони не приховували свою любов і почали говорити про те, щоб розписатися. Одне бентежило Юрія, якось треба сказати про це синові…

І ось син зателефонував вкотре, якраз, коли у батька на роботі була обідня перерва, і закричав, навіть не привітавшись:

– Мені квартиру дали, правда, поки що однокімнатну! Я вже у ній! Планування класне, кухня велика!

– Ого! – радісно вигукнув батько, але подумавши, спитав. – А чому «поки що»?

– Тату, я здається закохався по-справжньому!

– Щось мені важко віриться, – посміхнувся Юрій, але тут же серйозно запитав: – А хто вона така?

– Вона дочка дуже великого начальника. Теж закінчила інститут і приїхала сюди. Уявляєш?

– Сину, я радий за тебе.

– Тату, а в тебе як справи?

– Андрію, ти тільки не смійся, – запала тиша. – Я теж закохався і збираюся одружуватися.

– Та ти що?!

– Сину, але як ти до цього поставишся?

– Нормально! Тату, ти сам мене виховував. Я все розумію. Ти ж теж людина. Я радий за тебе! А хто вона така?

– Андрію, розумієш, я навіть не знаю, як тобі це сказати… – раптом заявив Юрій. – Ти її знаєш, але не знаю, чи ти мене зрозумієш…

– Тату, та хто ж вона така, врешті-решт?! – Андрій не розумів, що відбувається.

– Це… Валя…

– Яка ще Валя?

– Ну-у-у…

– Зрозумів, зрозумів, – голос Андрія став якимось повчальним, наче це він розмовляє із сином. – Вона дівчина гарна, розумна. Тату, все нормально! Щастя тобі і Валі!

Вони ще кілька хвилин розмовляли, ділячись останніми новинами. Коли поговорили і вимкнули телефони, то Юрій одразу набрав номер своєї коханої:

– Валю, початок місяця. Ти можеш відпроситися з роботи раніше.

– Юро, а що трапилося?!

– Ми ж з тобою хотіли подати заяви в ЗАГС. Давай сьогодні!

– А як же ж твій син?!

– Він радий за нас і бажає нам щастя! Каже, що й сам там по-справжньому закохався у якусь дівчину.

– Юрчику, все! Я біжу відпрошуватися!

Юрій поклав слухавку і радісно посміхнувся. Ось і в його життя прийшло справжнє щастя…