Тепер, на думку свекрухи, я – крадійка чужих подарунків, яка жадібно захопила собі її бездоганні шпалери

За два тижні до ювілею свекрухи ми з нею поцапалися. На мій погляд, привід був! Вона пішла гуляти з онукою і не додивилася – Поліну вдарило гойдалками, і з’явився синець на половину обличчя.

– До весілля загоїться, – Марина Юріївна навіть не вибачилася. І взагалі, я не винна, що вона під гойдалку кинулася.

– А хто винен? – запитала я. Ви ж із нею гуляли!
– Спасибі б краще сказала, я могла не приїжджати! Гуляла б із нею сама.
– Добре, відтепер гулятиму з Поліною тільки сама.

На тому й розійшлися. За кілька днів Марина Юріївна зателефонувала Дімі, й сказала йому, що на її ювілей він має з’явитися один, без мене.

Діма їй відповів, що, або він іде зі мною, або не прийде взагалі. Вона погодилася з другим варіантом, сказавши йому, що він недолугий, бо не може відірватися від моєї спідниці.

Подарунок ми купили заздалегідь. Свекруха вирішила поєднати ювілей із ремонтом, попросивши у гостей потрібні їй матеріали.

Нам дісталася купівля шпалер, посилання на які Марина Юріївна скинула Дімі. Три рулони коштували нам майже п’ять тисяч гривень.

Діма вирішив, що якщо ми нікуди не йдемо, то й подарунок дарувати не повинні, і запропонував переклеїти шпалери в нашій спальні.

Мені шпалери дуже сподобалися, тому, я не стала відмовлятися. Ми з ним впоралися за один день.
Через тиждень після ювілею Марини Юріївни, я виклала фотографію у соціальну мережу, де Поліна дуже смішно заснула на коні-гойдалці.

У кадр потрапила стіна спальні. І години не минуло, як під фото з’явився коментар. “Це що, мої шпалери?” – написала свекруха.

Одного коментаря їй здалося мало, і вона почала дзвонити Дімі. Навіть не привітавшись, вона почала йому виказувати, який він невдячний син, що, нібито, вона до останнього моменту на нього чекала, він мав з’явитися на ювілеї, та подарувати подарунок, бо мати одна, а дружин багато, та інше.

Потім Марина Юріївна зателефонувала мені, висунувши свою “теорію змови”:
– Ага, так ти спеціально тоді влаштувала мені скандал через маленького синця, щоб до мене на ювілей Діму не відпустити, й мої шпалери собі забрати!

Мене настільки обурило це звинувачення, що я порадила свекрусі сходити до лікаря, перевірити голову, і кинула слухавку.

Тепер, на думку свекрухи, я – крадійка чужих подарунків, яка жадібно захопила собі її бездоганні шпалери.

Діма – підкаблучник, якому хотілки дружини дорожчі, за рідну матір. А Поліна – нещасна дитина, на яку чекає дуже незавидна доля, при таких-то батьках.

Вважаю, що ми все правильно зробили: немає запрошення – немає подарунка! Те, що Марина Юріївна вважає по-іншому, її проблеми! А ви що скажете, чи мали ми подарувати свекрусі шпалери?