– Тьху, Надіє, що ж ти за людина така, га? Весь настрій зіпсуєш, ну треба ж … Про Ніну … навіть не знав, що приїхала, навіщо ти про неї завжди мені нагадуєш? Я ж з тобою живу, що тобі ще треба?

Олег не міг приховати посмішку. Надя це бачила.

– Чого радісний такий?

– Я? Так нормальний.

– А то я не бачу, весь світишся!

– Так що ж мені, Надю? Сумувати начебто нема про що.

– Ні про що? А мені є! Думаєш не розумію, так? Не знаю, чи не бачу від чого ти літаєш? Нінку побачив? Приїхала, змія підколодна, та виродка свого притягла. Валандалася з усіма, а ти все по ній сохнеш, все заспокоїться не можеш, іди, давай, біжи, падай у ноги…

– Надю, – відсахнувся Олег, – ти що ж … зла така? Що з тобою? Хіба я привід давав колись? А веселий, бо Євдокимович внучку обмивав, хильнули трохи я і веселюся.

– Хотів Олю взяти та до матері з’їздити.

– Звичайно, там же ця приїхала! Дитину не чіпай, сам їдь, можеш разом з речами …

– Тьху, Надіє, що ж ти за людина така, га? Весь настрій зіпсуєш, ну треба ж … Про Ніну … навіть не знав, що приїхала, навіщо ти про неї завжди мені нагадуєш? Я з тобою живу, що тобі ще треба?

Плаче Надя, все життя ревнуватиме і стежитиме за Олегом, ненавидить цю Нінку…

…- Ніночка приїхала, – Надя біжить назустріч подружці, – ура, ура…

Приїхала – цілу осінь, зиму, весну не бачилися подружки, у Ніни бабуся живе по сусідству з Надею, обіймаються дівчата, стрибають від щастя.

Так завжди було, з самого дитинства, до тих пір поки…поки не помітила Надя, що не просто так усміхаються один одному Олег і Ніна і все частіше намагаються вдвох залишитися, то за руку він її візьме, а потім відсмикне, що ошпарений…

А потім Ніна зізналася подрузі по секрету, що закохалася в Олежку, а він у неї.

– Уявляєш, він мені сказав, що з чотирнадцяти років мене любить, ох, Надю … я така щаслива.

Як Надя тоді стрималася, вона й сама не знає, нікому й ніколи не говорила і не скаже, – з самого дитинства сохне вона по Олегу, а цей недолугий і не бачить ніби, а тепер і зовсім… не її вибрав.

Плакала Надя, ох як плакала, що й мати помітила.

– Чого ревеш? За Олегом вбиваєшся, чи що?

– Відчепись, мамо!

– Що відчепись? Що відчепись? Якщо хочеш чогось, домагайся!

– Як? Як я досягну, якщо він з цієї Нінки очей не зводить, а вона… мало їй у місті наречених?

Отак і жили, Надя любила Олега і ненавиділа Ніну, при цьому продовжувала з нею дружити.

Після школи Олег поїхав в те місто, звідки була Ніна, а Надя залишилася вдома, у їхньому невеликому містечку, вступила вчитися на продавчиню у місцевий технікум.

Олег приїхав додому і зайшов до магазину, де працювала Надя.

– О, Надюхо, привіт.

Дівчину шкрябнуло чомусь це Надюхо, хоча всі її так і називали, але від Олега вона це чути не хотіла.

Привіт, – Надя заглядала в очі Олегові, – а ти що один?

– Один, ну, Ніночка пізніше приїде.

Ну, ось подумала Надя – вона Ніночка, а я Надюха.

– Минулого разу Ніна одна приїжджала, – сказала раптом Надя.

– Якого минулого разу? – Здивувався Олег, – вона давно не була тут, а зараз приїде, офіційно, так би мовити, знайомитися з батьками.

– Навіщо? З якими батьками? – Не зрозуміла Надя.

– З моїми, ти що? Весілля у нас скоро буде, одружуватися будемо…

– Весілля, – очі у Наді забігали, її обдало жаром, – яке весілля, як одружуватися, а я … як же.

– Ти? Та ти в перших рядах будеш! Ніна сказала, тільки це секрет я і так проговорився, що ти подружкою нареченої будеш.

Так що, Надюхо … сукню готуй.

– Так … значить знайшла Нінка на кого повісити …

– Що повісити? Ти про що, Надю?

– Та так, ні про що … йди вже … наречений, готуйся …

Олег здивовано подивився на Надю та вийшов.

А дівчина побігла в підсобку, впала навколішки, й завила вголос.

– Надько, Надько … Ти де? Чого виєш там, нестача?

– Та яка нестача, мамо … Олег одружується … на Нінці.

Мати дивилася на Надю.

– Ну і що? На біса він тобі здався, Олег той!

– Мамо! Ну, як ти не розумієш? Я його люблю, – заплакала, затремтіла дівчина.

– Ну, так ожени його на собі.

– Як, мамо? Як мені це зробити?

– Ну так ти ж дівка, придумай як. На мій смак, то на біса він потрібен той Олег, ну, що ти в ньому знайшла? Краще б Михайла вибрала, той же очей з тебе не зводить, ну?

– Мамо …

– Добре, не ний … Он і Мишко, легкий на згадку, хліб привіз. Придивилася б до нього, жила б, як сир в маслі каталася, – недолуга ти, Надько.

– Ні, мамо! Не потрібний мені ніхто, крім Олега…

Гаразд. Мати Надії почала тихенько говорити, то одній сусідці, то іншій, про те, яка гуляща в Іванових невістка буде.

– Це Кузьмівни онука, чи що?

– Ну … ох і наплачуться вони з нею, вся в матір …

– А що? І мати у неї така ж?

– А що ж? Всім відомо, скільки мужиків перебрала…

Ось так, тихесенько… як кажуть, вода камінь точить, розповзлися погані чутки про Ніну по всьому містечку, вже хтось бачив її з тим, а хтось з тим.

А хтось і сам був із дівчиною. Не підозрювала Ніна, що полощуть її ім’я на кожному розі. Дійшли ці чутки й до батьків Олега.

Мати насупившись сина зустріла.

– Синку … а ти впевнений, що Ніна твоя та сама дівчина, що потрібна тобі для життя?

– Мамо … ти чого? Звісно… про що ти?

– Та різне, синку кажуть, погане про твою обраницю…

А фантазія людська, вона ж ох, яка безмежна, чого тільки не наплели … Навіть ніби з дурником місцевим Ніну бачили, як бігали вони, в чому мати народила, по березі річки та сміялися, а потім впали, й прямо там на піску …

Навіщо це робилося? Хто його тепер знає? Почалося все з матері Надії, і пішло – поїхало, кожен постарався очорнити дівчину, стадо … людське стадо, намагалися всі … ну що ж – вийшло …

Іде Олег вулицею, ледве ноги переставляючи. Куди? Куди очі дивляться, а тут і Надя назустріч, сама вже злякалася завареної нею каші, адже й на Надю чорнота та бруд полізла.

Почали говорити люди, мовляв, якщо подружка така й Надя теж…

Зустрілися з Олегом.

-Ти знала? Про Ніну?

Мовчить Надя.

– Знаааала … І мовчала, звичайно, подруги …

– Та брешуть все Олежка, не слухай нікого, – заплакала раптом Надя, – не права це, вигадали навіщось люди, позаздрили вашому щастю. Не вір нікому, чиста Ніна.

– Не вірити? Як не вірити, Ніно…

– Я Надя, Олег … Брешуть вони не вір …

Відштовхнув Олег Надю і пішов далі, а дівчина, додому в сльозах.

– Знову ниєш? Ну, тепер, що не так?

– Мамо … Навіщо ти так? Про Ніну?

– Тобі ж допомогти хотіла, а ти що? Знову не змогла мужика втримати, ну ти й курка…

Дійшли чутки й до Ніни, приїхала до бабусі, побігла до майбутньої свекрухи, дізнатися куди це Олег подівся… А їй там від воріт поворот…

Дівчина зрозуміти нічого не може, пішла в магазин, там Надя … Вона їй і почала говорити що свекруха майбутня, зовсім з глузду з’їхала … Баби стоять, головами хитають, треба ж безсовісна, ще й права качає …

Зрозуміла Ніна, не добитися їй справедливості…

– Не знаю, хто з вас що вигадав і на мене наговорив, – дівчина повернулася до пліткарок, що стояли з єхидними очима, – але знайте, повернеться зло до вас! До кожної, хто на мене погане сказав, в тисячу разів вам болючіше буде, будьте ви прокляті …

Поїхала Ніна, на Надю навіть не глянула.

Олег не просихав, ходив до Наді, скаржився на гірку долю, а тут…в однієї пліткарки запеклої біда трапилася, потім в іншої…Може й збіг, та заговорили люди, що дівку даремно зганьбили…

Дійшло і до Олега, деякі хлопці, хто особливо поливав брудом Ніну, присяглися Олегу, що просто на хвилі якійсь… обмовили дівчину…

Тут і мати його все зрозуміла, кинулися до Ніниної бабусі, та пізно…направили їх за відомою адресою…

– Пробач, пробач, тітко Варю! Скажи Ніні, сором який, що повірили пліткаркам цим, Олежка … з розуму сходить, десь пропадає, все закинув – роботу, навчання … допоможіть, тітко Варю …

– Ось так … ось саме так дівчинка моя плакала, в ногах валялася, не розуміла – чому це з нею відбувається, від чого люди погане про неї говорять … А я відразу їй сказала, поруч шукати треба …

– Іди … йди додому Тетяно, там синок тобі твій, скоро невістку приведе … мабуть, до вподоби буде, а нас не чіпайте, йди.

Ох, як же не хотіла в невістки Тетяна Надію! Ох, як лаяла Олега, просила повернути Ніну.

Мати Надії гуляла змолоду, були справи! Свого Анатолія, Тетяна витягувала з теплої її постільки.

І йому морду била, та дряпала, і вікна їй била… Не хотіла рідні такої, а Люська посміхається:

– Свахо готуйся, скоро бабками з тобою станемо…

Одружився Олег, Надя в положенні виявилася, нічого, живуть … Та ось тільки … Нінка ця зачастила знову, вже приїжджала, гордячка, так повз Наді пройшла … ну і гаразд, зате приз Наді дістався.

Не може Надя впоратися з собою, пиляє і пиляє чоловіка… Той психонув, сів на мотоцикл і поїхав.

– Мамо, а куди тато?

– Не знаю, – плаче Надя від злості та несправедливості. Ну, що вона знову приперлася, куди він поїхав.

– Збирайся, Олю, до бабусі підемо.

Зібралася дівчинка швиденько, схопила її за руку Надя і тягне за собою. Дивиться, мотоцикл біля свекрухи дома стоїть, забігла, чоловіка шукає.

– Ось скільки років тебе, Надія знаю, а щоразу дивуюся – свекруха на ґанку стоїть. Олю, йди сюди дитинко. Господи бодай не в ту породу вродила.

Внучку свекруха любила, завжди була рада Олечці.

– Де Олег?

– Олег, – в очах свекрухи застрибали чортики – та до Нінки пішов …

Надя сіла на стілець.

– Як до Нінки …

– Сарай у неї там, дах провалився, пішов дивитися, що зробити можна.

– У кого?

-Так у баби Нінки ж Сичової, ну. Підеш? Сходи … а то раптом вона розпусниця стара, спокусить … придумає чого …

Не любила своєї невістки Тетяна, не приязнь до матері передалася і на доньку.

Не могла нічого з собою зробити … Ніна подобалася їй, легка весела, ну от … здуріла тоді Тетяна … Здається їй, що нещасливий з Надією Олег. Дуже рада, коли син приїжджає, внучці рада, а Надії ні.

– Мамо, можна вийти, пограти з хлопцями?

– Іди …

– Чай будеш? Галопом видно мчала?

– Буду.

Дивиться на невістку Тетяна, раптом так шкода її стало, чисто по-баб’ячи.

– Досить тобі, Надько дурістю маятися – ревнуєш його до кожного стовпа. Живи вже спокійно, нікуди він від тебе не дінеться.

– Він її … любить досі, – зі сльозами вигукнула.

– Любить? – підійняла брову вгору свекруха, – любить? Любив би… не повірив би тим чорним пліткам, що твоя мати рознесла, ославили дівчисько, брудом облили!

А він, ні б розібратися, та всім роти позакривати…Він вважав за краще пити гірку та до дівки побіг швидше…а ти й зраділа, прийняла…

– А може Надюхо…може так і накреслено було? Га? А може, за долею ви разом бути повинні? Ти вже мене вибач… не можу я тебе полюбити, як слід…

– Діти за батьків не відповідають, знаю…Не можу Надь, поки не можу, дай час…

У будинок по-високому ґанку залізла Оля, за руку вона вела молодшого хлопчика.

– Мамо, бабусю, це Богдан. Богдан – мій найкращий друг, але він упав і розбив коліна. Матусю, ти ж можеш мені заліковувати ранки? Ось так подуєш і стане легше.

– Залікуй Богданові, будь ласка.

Сміються Надя з Тетяною, несуть зеленку, лікують ніжку Богданові.

– Не болить, Богдане? – Нахиляється над малюком Оля.

– Ні.

– Богдан…Богданчик, – долинає з вулиці.

Надя бере хлопчика на руки й виходить у хвіртку.

– Ніно, Ніно … він тут, коліно розбив, ми промили, зеленкою намазали.

– Дякую, – Ніна взяла сина на руки й повернулася піти.

– Ніно …

– Так …

– Пробач.

-Давно пробачила, – знизала плечима. -Твоя?

– Так, Оля.

– Можна їй до нас? Грають із Богданом добре.

– Можна, звичайно, так.

Не скоро, поступово Надя припинила так ревнувати Олега. З Ніною встановилися рівні стосунки.

Діти дружать. Начебто все спокійно, – Надя своїм призом задоволена. Не дарма ж кажуть, що в боротьбі за кохання всі засоби хороші…

А ви що скажете з цього приводу? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки!