– Тобі здалося, що ми живемо добре, і ти вирішила нагидити? Тебе, як людину, в будинку приймали, напували, годували, гроші в борг давали! – А ти вирішила зруйнувати наше життя? Свого немає, хай і в подруги не буде? Загалом, ще раз з’явишся – зі сходів спущу!

Інна поверталася від своєї університетської подруги Катерини. Від її будинку, розташованого в новому житловому кварталі, збудованому неподалік центру, до околиці міста, де Інна винаймала квартиру, їхати було довго – майже сорок хвилин.

Дівчина увійшла в маршрутку, що під’їхала до зупинки, сіла на єдине вільне місце і задумалася. А подумати було про що.

Інна приїхала з маленького містечка вступати в університет, й зробила це, вступивши на бюджет. Вона була дуже щаслива.

Дівчина навчалася та будувала плани на майбутнє. Жодних героїчних звершень вона не планувала, все було набагато простіше.

Вона мріяла про те, що закінчивши університет, знайде хорошу роботу, через рік чи два, вийде заміж. Її чоловік не обов’язково має бути схожим на кіноактора, але в його обличчі та фігурі має бути мужність.

А ще він дуже любитиме Інну. І вона його також. Вони куплять собі квартиру – ніяких старих будинків, тільки новобудови з великими вікнами, що виходять у парк.

А ще у них будуть діти – хлопчик та дівчинка, чи два хлопчики. У вихідні вони всі разом гулятимуть у парку або їздитимуть на природу за місто.

Щовечора, коли Інна лягала спати, вона подумки малювала чудові картини. Ось вони прийшли до аквапарку. Інна біля дитячого басейну стежить за тим, як плескається у воді їхня маленька донька.

А чоловік та старший син пішли на велику гірку. І ось хлопчик махає їй звідти та кричить: “Мамо, дивись, як я можу”!

В черговий раз під ці мрії Інна заснула, щоб зранку, прокинувшись, зробити крок зовсім в інше життя.

Хтось може назвати її наївною мрійницею, але всі її мрії перетворилися на реальність. Тільки справдилися вони не в неї, а в її подруги.

Це Катя одразу ж після університету знайшла собі чудову роботу в такій фірмі, що позаздрити можна. Це вона вийшла заміж за Єгора – високого, симпатичного.

Нині він уже заступник керівника невеликої компанії. І квартиру вони купили – таку, про яку мріяла Інна, щоправда, в іпотеку. І дітей у них двоє – Микита, п’ятирічний хлопчик, дуже схожий на батька, та дворічна Соня.

А Інна п’ять днів на тиждень з дев’ятої до п’ятої сидить на цокольному поверсі, де розташована бухгалтерія заводу, отримує зарплату, якої тільки-но вистачає, щоб заплатити за орендовану хрущовку і не загнутися з голоду.

Заміж “сходила”, але невдало. Відпустку проводить у батьків, а море та пляж бачить лише на фотографіях, які показує їй Катя – батьки Єгора купили апартаменти на березі моря, і вся сім’я проводить там літо.

І жодних змін у житті Інни не передбачається. Через місяць їй виповниться тридцять, але вона цьому не рада, і святкувати не збирається.

Вона завжди заздрила Каті – себе не обдуриш. І особливо гостро у ті дні, коли була в гостях у подруги. А сьогодні з’явився ще один привід для заздрощів.

Інна спитала, коли Катя збирається виходити з декрету.

– Не знаю. Якщо нічого не зміниться, то за десять місяців – у жовтні. Соня якраз за місяць до садочка звикне. Але тут така ситуація: Єгор просить третю дитину.

– А не занадто? – Запитала Інна.

– Ось і я кажу, що хоч трохи пізніше. Я хочу вийти на роботу. Вже скучила. А свекруха його підтримує: давай, каже, відстріляйся разом.

– І навіть пообіцяла відпустити мене на роботу, коли дитині виповниться рік. Вона якраз на пенсію вийде за вислугою, – пояснила Катя.

«І зі свекрухою Катьці теж пощастило, – думала Інна. – Олена Володимирівна – золота людина».

Про свою свекруху – Нону Юріївну – Інна згадувала зі здриганням. Враження тих півтора року, які вони прожили разом, досі сниться їй у жахливих снах.

Коли Інна була в положенні, саме свекруха переконала свого сина Олега, що зараз їм діти не потрібні, і дитина не з’явилася на світ.

А зараз Інна знову при надії й лікар попередив її, що з негативним резусом їй не варто ризикувати й краще не позбавлятися малюка.

Це означає на два десятки років визначити свою долю – долю матері-одиначки.

Сьогодні Інна поділилася своєю проблемою із Катею. Подруга пожаліла її та обіцяла, що вони з Єгором їй допоможуть:

– Ліжечко, візок, одяг – я все тобі віддам, навіть не хвилюйся про це, – пообіцяла Катя.

Інна, звичайно, подякувала, але чомусь у цей момент усередині неї піднялася страшна ненависть і зав’язалася в такий тугий вузол, що Катя, глянувши на подругу, запитала:

– Тобі погано? Може, води?

Якось Інна прокинулася з думкою, яка здалася їй напрочуд ясною: справедливо буде, якщо Катя теж відчує, що таке зрада, розчарування та розпач.

Інна навіть вигадала, як це зробити. Треба було тільки дочекатися слушного моменту. І ось він настав.

Чоловік Каті поїхав у чергове відрядження – він часто їздив на два-три дні, рідше – на тиждень.

Коли Інна після роботи прийшла до Каті, та одразу посадила її за стіл:

– Інно, давай я тобі зараз супу насиплю. Єгор поїхав, то я зварила для дітей курячий, з вермішеллю. Тобі також корисно. Сідай.

Інна сіла за стіл. Катя поставила перед нею тарілку, але на цей раз подруга прийшла сюди не вечеряти.

– Слухай, Катю. Ось дивлюся я на тебе і дивуюся: ти справді думаєш, що я потребую твоєї жалості? А тобі, між іншим, скоро саму себе жаліти доведеться. Невже ти досі не зрозуміла, що дитя у мене від Єгора?

Катя завмерла, наче соляний стовп. Інна встала і попрямувала до дверей. Вийшовши до передпокою, вона зупинилась і сказала:

– Що застигла? Так, мало не забула: передай Єгору футболку – він забув її в мене, коли був востаннє.

Інна тріумфувала, в очах її була перемога. Нарешті вона стерла щасливу посмішку з обличчя подруги.

Катя не стала підіймати з підлоги футболку. Вона пам’ятала, як кілька днів тому Єгор шукав її, питав, чи не бачила дружина, куди поділася його улюблена річ.

Він тоді перевернув усі ящики в комоді, зазирнув у кошик із брудною білизною. А потім вирішив, що залишив її у спортклубі, і дуже засмутився.

А тепер її принесла Інна, з якою вони дружили майже десять років.

Єгор повернувся за два дні. Увійшовши до квартири, він одразу побачив футболку, що валялася там, де кинула її Інна.

– О, ти знайшла її! Де? – зрадів чоловік.

– Її Інна принесла, – відповіла Катя. – Перепрошувала, що не випрала.

– Інна? – здивувався Єгор. – А як вона в неї опинилася?

– Вона сказала, що ти забув, коли був у неї востаннє. Так, а ще вона сказала, що чекає на малюка від тебе, – спокійно відповіла Катя.

Вона останні два дні майже не спала, робила тільки те, що було потрібне для дітей, не дзвонила батькам. Просто мовчала. І вже ухвалила рішення, що жити з Єгором вона більше не буде.

– Стривай, це якась нісенітниця. До чого тут Інна та її дитина? – здивовано спитав Єгор.

– Не треба. Інна мені все розповіла. Вона скоро стане мамою твоєї дитини.

– Катю, поглянь на мене уважно: у мене ніколи нічого не було з Інною! І не могло бути! Я взагалі терпів її у нашому домі лише тому, що вона твоя подруга.

– А навіщо їй брехати?

– Не знаю. Але дуже хочу дізнатися. І дізнаюся! І тоді їй не поздоровиться! – відповів Єгор.

У цей момент йому зателефонувала мати.

– Мамо, – почекай, я не можу зараз з тобою говорити. В нас тут таке! – Сказав він і скинув виклик.

За пів години зателефонувала мама Каті:

– Що там у вас трапилося? Олена Володимирівна в паніці, Єгор відмовився із нею розмовляти.

– Мамо, ми розлучаємося. Тато не міг би приїхати зараз і забрати нас – мене та дітей? Я не можу більше перебувати в одній квартирі з Єгором.

Чоловік вихопив у неї телефон:

– Ольга Вікторівно, не треба приїжджати. Нема чого зривати дітей з місця. Я сам піду. Але я потім повернуся, коли все з’ясую.

Він підхопив сумку, з якою приїхав, і вийшов із квартири. За годину тут були й мати Каті, і свекруха.

Дізнавшись причину конфлікту, Олена Володимирівна запитала:

– Катю, я зараз говорю не на захист Єгора, якщо він винен, ми з його батьком будемо повністю на твоєму боці. Але скажи, чому ти повірила не своєму чоловікові, а цій Інні?

– Тому, що в неї був доказ – ось ця футболка! Єгор залишив її у квартирі Інни.

– А чи не могла ця річ потрапити до рук твоєї подруги іншим шляхом? – Запитала мама.

– Яким?

– Інна буває в тебе досить часто. Вона могла б просто взяти її.

– Але Єгор сам не пам’ятає, де він її залишив, – сказала Катя. – Він увечері у понеділок весь будинок обшукав – хотів узяти її із собою.

– А коли він її востаннє вдягав?

– В суботу, коли в спортзал пішов.

– А Інна до вас у ці вихідні не приходила? – спитала свекруха.

– У суботу ввечері. Ми разом повечеряли, потім ми з Інною залишилися на кухні поговорити, а Єгор пішов дітей укладати, – згадала Катя. – А у неділю ми у вас весь день були.

– А в понеділок, прийшовши з роботи, Єгор став збирати речі у відрядження, й шукав цю футболку, – підбила підсумок свекруха.

– Ось і подумай, хто каже правду: чоловік, який весь цей час провів з тобою та дітьми, чи подруга, яка мала чудову нагоду ввечері в суботу порпатися в кошику з вашою брудною білизною.

– Але навіщо їй звинувачувати Єгора?

– А ось це й зрозуміло, – сказала мама. – Згадай, ти ж завжди її жаліла. Розповідала, що Інні не пощастило з чоловіком, вона розлучилася, хорошу роботу знайти не може, орендує якусь будку.

– А тут ще перспектива стати самотньою матір’ю. А у вас із Єгором все добре. Ти, мабуть, і допомагала їй постійно? Все просто, доню: заздрість це, звичайна жіноча заздрість. А ти наївна, наче тобі дев’ять років, а не двадцять дев’ять.

У свекрухи задзвонив телефон.

– Мабуть, Олексій, – сказала вона, – хвилюється.

Але це дзвонив Єгор. Він попросив маму дізнатись у Каті адресу Інни – хотів сам поговорити з нею.

– А я не знаю, де вона живе, – відповіла Катя. – Я ж у неї ніколи не була. Ми зустрічалися або у кафе, у центрі, або вона до нас приходила.

– Знаю лише, що вулиця називається Садова. Інна ще жартувала: «Живу на Садовій, як в “раю”».

Цього вечора Єгор ночувати додому не прийшов, сказав, що залишиться у батьків.

А наступного дня він узяв відгул і подався на роботу до Інни. Запитав на прохідний, де знаходиться відділ кадрів, ніби прийшов влаштовуватись на роботу.

Йому виписали перепустку, але замість відділу кадрів Єгор зайшов до бухгалтерії, де, крім Інни, сиділи за комп’ютерами ще дві жінки.

Побачивши Єгора, Інна зблідла:

– Ти навіщо сюди прийшов? Виходь, у коридорі поговоримо.

– Ні. Ми поговоримо тут, – сказав він. – Я не знаю, від кого ти залетіла і чи залетіла взагалі, але до моєї родини більше не лізь. Заздрість замучила?

– Тобі здалося, що ми живемо добре, і ти вирішила нагидити? Тебе, як людину, в будинку приймали, напували, годували, гроші в борг давали!

– А ти вирішила зруйнувати наше життя? Свого немає, хай і в подруги не буде? Загалом, ще раз з’явишся – зі сходів спущу!

Єгор пішов. Що потім пояснювала Інна своїм колегам, його не цікавило. Єгор повернувся додому. Вони з Катею поговорили та помирилися.

– Я її випрала, – сказала Катя, простягаючи чоловікові випрасувану футболку.

– Дякую, звичайно, але зробімо так, – сказав він і відправив футболку у відро для сміття. – Щоб якнайшвидше забути цей кошмар.

А мати порадила Єгору дочекатися, коли в Інни з’явиться малюк, і звернутися в суду за компенсацією моральної шкоди:

– Вона ж трохи вашу родину не зруйнувала, дітей без батька ледве не залишила! Таке прощати не можна. Нехай зроблять тест, і все одразу стане ясно.

– Ну, взяти з Інни все одно нічого, а от присоромити можна, – погодився Єгор.

– Може, не треба? – Запитала Катя.

– Я розумію, тобі її знову шкода, але я з мамою згоден. Нашкодила – нехай відповідає. А компенсацію можна вимагати не в мільйони, а в одну гривню, – сказав чоловік.

Але позиватися до Інни вони не стали. Вона стала мамою дівчинки, та поїхала до батьків. А після декретної відпустки звільнилася і більше в місті не з’являлася. Як вона жила далі, Катя та Єгор не знали, та й знати не хотіли. Як постелилася, недолуга…

Пишіть в коментарях. що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.