— Тобі здається дивним, чому такий гарний мужик одружився з такою, як я?

З Лізою Таня познайомилася в кінці 90-х, у пологовому будинку, вони обидві прийшли туди за синами. Тільки Таня за першим, а Ліза вже за третім.

Коли Таня тільки побачила Лізу, перша думка була:

«Така некрасива, а вже третього народжує».

Лізу, дійсно, навіть симпатичною назвати було складно: велике підборіддя, маленький ніс і ще купа ластовиння. Тільки очі притягали погляд, задерикуваті й неймовірно добрі, та копи яскраво-рудого волосся, захованого тоді під косиночку.

Першого ж дня до Лізи прийшов чоловік і почав кликати її під вікном. На вулиці був теплий червневий день, і Ліза відчинила вікно.

— Лізонько, я горщик малюкові купив. Чи не рано? Ти не голодна? Я тобі котлетки зробив. Ти за нас не хвилюйся, у нас все добре. Завтра вихідний, хлопчикам не до школи, то ми всі разом прийдемо. Ми вас дуже любимо.

Ліза дивилася на чоловіка, що стояв під вікном, і щасливо посміхалася. Таня не витримала, теж визирнула у вікно і вразилася. Чоловік Лізи був високий та дуже гарний. Коли він пішов, Таня не втримала бурхливої ​​цікавості та запитала:

– Лізо, а як ви познайомилися?

— Тобі здається дивним, чому такий гарний мужик одружився з такою, як я? – Усміхнулася вона.

— Ні, просто цікаво, — зніяковіла Таня.

– Та не страшно, я звикла. Знаєш стару приказку: не народись вродливою, а народись щасливою. Це про мене. Сподіваюся, я заслужила на це щастя.
І Ліза почала розповідь.

У 80-х Лізі виповнилося 20 років. Жила вона із мамою на околиці районного містечка, працювала після технікуму бухгалтером.

Якось осіннього вечора йшла вона додому, йшла, не поспішаючи, мама поїхала в інше місто до сестри, а Лізі самій вдома було нудно. Надворі вже темніло, коли вона почула за гаражами крик про допомогу.

Лізу з дитинства ображали хлопці, і вона почала займатися у спортивній секції боротьби. Навчившись захищати себе, Ліза не боялася гуляти увечері містом.

Тому вона, не роздумуючи, кинулась на голос. За старими гаражами троє підлітків намагалися вирвати у літнього чоловіка сумку, але він міцно притискав її до грудей.

Тоді один із хлопців ударив дідуся по спині. Ось і підбігла Ліза. Підлітки розлетілися вбік, але схопились і кинулися на неї.

Тільки Ліза недаремно вчилася самозахисту, розкидала вона хлопців знову, як цуценят. Запал у них зменшився, тільки один хотів ще раз накинутися, в його руці блиснув ніж, але тут підбіг ще один хлопець, який почув шум бійки.

Підлітки рвонули в різні боки, у темряві не було сенсу їх наздоганяти. Дідусь почав гаряче дякувати Лізі, а чоловік, який прийшов на допомогу, простяг їй руку і захоплено сказав:

– Ви неймовірна! Не злякалися трьох міцних хлопців і впоралися з ними! Я Сергій. Можна, я вас провожу? Захист мій може і не знадобиться, але я не можу вас так просто відпустити.

Дідусь шукав на землі окуляри, що впали, і став світити собі запальничкою, Ліза і роздивилася обличчя співрозмовника: він був дуже гарний!

Вона швидко відвернулася, щоб він не роздивився її обличчя і, пробурмотівши щось на кшталт «дрібниці, не треба», хотіла втекти, але Сергій був рішуче налаштований на знайомство.

Тоді дівчина подумала, що з дідусем все гаразд, вдома на неї сьогодні ніхто не чекає, зараз темно, нічого не видно, чому б і не пройтися з гарним чоловіком?

Сергій так нею захоплювався, що вона навіть запишалася собою. А що? Отака я! Лізі стало так легко і добре, що вона від душі сміялася від жартів Сергія, сама розповіла йому кілька смішних історій, потім вони навперебій розповідали один одному про своє дитинство, про роботу.

Вони щиро дивувалися, що, виявляється, у них багато спільних знайомих, вони любили одну й ту саму музику, прочитали одні й ті ж книги, і, найнеймовірніше, народилися одного дня! Тільки Сергій був старшим на три роки.

– Лізо, це доля! Ти відчуваєш? Виходь за мене заміж! Я завжди знав, що тебе знайду. Тому що я саме тебе шукав!

Ліза завмерла, серце її люто забилося, вона хотіла кричати: “Так! Так!” Але Ліза була реалісткою і розуміла, що побачивши її при світлі, він пошкодує про свої слова.

Вона різко відповіла, що їй час додому і пішла, не дозволивши йому йти з нею далі. Вдома вона від душі наревілася, оплакуючи щастя, що не відбулося, добре хоч попереду була субота і її опухлі очі ніхто не побачить. І лише під ранок заснула.

Наступний день видався неймовірно теплим. Яскраве сонце та спів птахів намагалися підняти Лізі настрій, але вона не могла без сліз згадувати минулу ніч. Як вона мріяла бути поруч із Сергієм! Ну чому вона така негарна?

Раптом Ліза побачила, як хтось підійшов до хвіртки. То був Сергій! Він ніс саджанець берізки та кошик, накритий хусткою.

Сергій по-господарськи відчинив хвіртку, пройшов до дверей і голосно постукав. Ліза не знала що робити, заметушилась, а потім вирішила, хай буде, що буде. Краще одразу все вирішити, ніж мучитися.

Вона відчинила двері та з викликом подивилася прямо йому в очі. А він, анітрохи не зніяковівши, дістав із кошика, урочисто вручив Лізі незрівнянне біле кошеня і сказав:

– Він буде нашим талісманом. Ходімо, берізку посадимо. Чоловік та дружина повинні разом садити дерева. Тоді й родина міцна буде.

— Той кіт досі живе. І знаєш, Танюш, — я ніколи не ревнувала свого чоловіка.

Таня дивилася на Лізу і бачила вже не непоказну руду жінку, а яскраву красуню з завзятими щасливими очима.

Ставте вподбайки та залишайте ваші думки у коментарях!