— Тобто ти летиш з нею у відпустку, яку ми планували? За наші гроші? — Наші гроші нікуди не зникли, просто я лечу з Оленою замість тебе.

Анна поклала останню блузку в гарну нову валізу й задоволено усміхнулась. Довгоочікувана поїздка до Туреччини була зовсім близько — залишився лише тиждень.

Вона вже уявляла собі тепле море, золотистий пісок і коктейлі на заході сонця. Сергій також був у піднесеному настрої, постійно вивчав путівники й будував плани на кожен день їхньої двотижневої відпустки.

— Уявляєш, нарешті ми зможемо просто полежати на пляжі, ніяких справ, ніяких клопотів, — мрійливо говорив він, гортаючи брошуру готелю. — А вечорами гулятимемо старим містом, ти ж так хотіла подивитися на ті фортеці.

Анна кивнула, відчуваючи, як у грудях розливається тепле передчуття. Вони так довго збирали на цю відпустку, відкладаючи кожну гривню. Востаннє вони подорожували разом три роки тому, та й то недалеко — в Затоку на тиждень. А тепер — цілі два тижні лише для них двох.

Дзвінок у двері перервав її мрії. Сергій насупився — гостей вони не чекали. Він відчинив двері, й на порозі стояла його молодша сестра Олена з величезною сумкою через плече й заплаканими очима.

— Сергію, — схлипнула вона, кидаючись йому на шию. — Можна я у вас побуду? Мені більше нікуди йти.

— Що трапилось? — стривожився Сергій, обіймаючи сестру. — Заходь, розповідай.

Олена зайшла до квартири, волочачи за собою велику дорожню сумку. Анна підвелась їм назустріч, відклавши вбік путівки, які розглядала вже в сотий раз.

— Андрій мене обманював, — крізь сльози вимовила Олена. — Я сьогодні раніше повернулась додому й застала його з Олею. З моєю найкращою подругою! Вони… вони були в нашому ліжку. Він сказав, що це триває вже пів року, що він її любить, а мене лише терпів. Вигнав мене з квартири, сказав, що тепер вона там житиме.

— Що за покидьок, — обурився Сергій, саджаючи сестру на диван. — Аню, принеси чаю, будь ласка.

Анна мовчки пішла на кухню ставити чайник. Їй було шкода Олену, звісно, але щось усередині насторожувало. Сестра чоловіка була… особливою. Звиклою до того, що всі навколо неї крутяться й вирішують її проблеми. У свої двадцять шість вона так і не навчилася справлятися з труднощами самостійно.

— Звісно, залишайся скільки треба, — тим часом говорив Сергій. — Ми все владнаємо. Головне — заспокойся.

Наступні дні перетворилися на справжній хаос. Олена ридала з ранку до вечора, Сергій носився навколо неї як заведений. Купував дорогі тістечка, щоб підняти їй настрій, замовляв суші, водив по магазинах. Анна спостерігала, як їхні спільні заощадження стрімко тануть.

— Сергію, може, не варто так вже її балувати? — обережно зауважила вона одного вечора, коли чоловік повернувся додому з черговими пакетами з бутиків. — Розумію, їй важко, але…

— Але що? — здивувався Сергій. — Вона моя сестра, вона страждає. Невже ти не розумієш?

— Розумію, звичайно. Просто ми ж на відпустку збирали, а тут такі витрати…

— Подумаєш, пару суконь купив, щоб вона себе краще почувала. Не будь скупа, Аню.

Анна стиснула зуби, але промовчала. Олена справді переживала, і підтримати її було правильно. Але чомусь усередині все сильніше росло роздратування.

За тиждень до від’їзду Олена повідомила, що знайшла роботу — адміністраторкою в салоні краси. Зарплата була невелика, але для початку згодиться.

Анна зітхнула з полегшенням — отже, сестра чоловіка стає на ноги, скоро знайде житло, і вони з Сергієм нарешті зможуть спокійно вирушити у відпустку.

Але вранці того дня, коли Анна мала забрати путівки з турагентства, сталося дещо неймовірне.

Вона повернулася з роботи в чудовому настрої — зовсім скоро вони летять до Анталії. Валізи були зібрані, документи лежали на комоді, навіть кіт був прилаштований до сусідки. Але вираз обличчя чоловіка насторожив її.

— Аню, сідай, нам треба поговорити, — серйозно сказав Сергій.

— Що трапилося? — серце стислося. — Щось із рейсом?

— Ні, з рейсом усе гаразд. Просто… я твою путівку на Лену переоформив.

Анна застигла, не вірячи своїм вухам.

— Що ти сказав?

— Я переоформив твою путівку на сестру. Їй відпочити треба, а ти й на дачі засмагнеш. Там тиша, спокій, свіже повітря…

— Ти… ти віддав мою путівку? — голос Анни тремтів від обурення.

— Аню, ну зрозумій правильно. Ти ж уже була в Туреччині, пам’ятаєш, ще до нашого весілля з батьками їздила кілька разів. А Олена ніколи за кордоном не була. Їй потрібно відволіктись, забути того покидька. До того ж їй самій страшно летіти, а я буду поруч, подбаю, щоб усе було добре.

Анна повільно опустилася на стілець. Їй не вкладалося в голові, що відбувається.

— Тобто ти летиш з нею у відпустку, яку ми планували? За наші гроші?

— Наші гроші нікуди не зникли, просто я лечу з Оленою замість тебе. Їй справді важко, Аню. Вчора вона знову всю ніч плакала, а сьогодні ледь на роботу вийшла. Лікар сказав, що в неї починається нервове виснаження.

— А лікар нічого не казав про моє нервове виснаження? — холодно поцікавилася Анна. — Я що, не працюю по десять годин на день? Не збирала на цю відпустку півтора року, відмовляючи собі в усьому?

— Ну чому ти одразу в крайнощі? — Сергій щиро не розумів, у чому проблема. — У нас чудова дача, там така природа! А в Туреччині спека нестерпна, ти ж сама казала. На дачі ти зможеш по-справжньому відпочити, почитати книжки, які весь час відкладаєш, займешся грядками…

— Грядками? — Анна відчула, як у ній закипає. — Ти пропонуєш мені замість моря та екскурсій сапати буряки?

— Та не сапати, просто… відпочити на природі. Подумай сама: ніяких натовпів туристів, ніякої метушні. Тиша і спокій. А ми з Оленою швидко злітаємо й повернемось.

У дверях з’явилася винуватиця торжества. Олена була явно ніяковою, але в її очах читалася погано прихована радість.

— Анечко, — почала вона м’яким тоном, — я знаю, це не зовсім справедливо, але мені справді треба змінити обстановку. Лікар сказав, що якщо не відпочину — може бути серйозна депресія. А ти ж добра, зрозумієш…

— Я розумію тільки одне, — повільно промовила Анна, підводячись. — Що ви обидва зовсім втратили береги.

— Аню! — обурився Сергій. — Як ти можеш таке казати?

— А як інакше назвати те, що ти зробив? Ти вкрав мою відпустку. Віддав її іншій жінці. Навіть якщо це твоя сестра.

— Я нічого не вкрав! Просто перерозподілив. Ми ж сім’я, маємо підтримувати одне одного.

— Сім’я — це ми з тобою. А вона — гість, який чомусь вирішив, що може розпоряджатися нашими планами.

Олена схлипнула й приклала хустинку до очей.

— Я ж не наполягала… Сергій сам запропонував…

— Олено, не втручайся, — різко сказала Анна. — Це розмова між чоловіком і дружиною.

— Аню, я не розумію, що тебе так обурило, — Сергій розвів руками. — Ну перенесли відпустку. Поїдеш наступного року.

— Наступного року? А цей рік що, не рахується? Я маю провести відпустку на дачі з помідорами, поки ти засмагаєш на турецькому пляжі з сестрою?

Наступного ранку Сергій і Олена полетіли в Анталію. Анна провела їх до аеропорту з кам’яним обличчям, коротко попрощалась і поїхала додому. А за годину вже сиділа в офісі турфірми навпроти своєї подруги Оксани.

— Ти серйозно? — Оксана не могла повірити своїм вухам. — Він віддав твою путівку сестрі?

— Уяви собі. І тепер вони вдвох насолоджуються відпочинком, за який я платила півтора року.

— Анько, та в нього дах поїхав! Як можна таке робити?

— Не знаю, — втомлено відповіла Анна. — Але якщо вони так вчинили зі мною, то і я маю право вчинити, як хочу. У тебе випадково відпустка не вільна?

— Та наче можу взяти. А що ти задумала?

— Їдемо в Одесу. На наші з Сергієм заощадження. Раз він вирішив, що це спільні гроші й можна ними розпоряджатися, як заманеться.

— А він тебе не приб’є потім?

— Побачимо, хто кого.

За день вони вже їхали до Одеси. Анна зняла обручку і поклала її до сумочки. Поки що не знала навіщо, але чомусь цей жест здався їй правильним.

Одеса зустріла їх яскравим сонцем і морським бризом. Анна зняла номер у пристойному готелі з видом на море — не п’ятизірковий, але цілком гідний. На вечір запланували прогулянку набережною, а на завтра — екскурсію.

У перший же день Анна зрозуміла, як скучила за справжнім відпочинком. Не за роботою на городі та не за турботами про чужі проблеми, а за тим розслабленням, коли можна просто лежати на пляжі з книжкою або неквапливо гуляти незнайомим містом.

— Аню, а що ти чоловікові скажеш? — запитала Оксана на третій день, коли вони засмагали на гальковому пляжі.

— Поки не знаю. Подивимось, що він скаже, коли повернеться.

— А може, не варто так радикально? Чоловіки іноді дурнуваті, але ж Сергій не зі зла…

— Оксано, ти б на моєму місці пробачила?

Оксана замислилась.

— Не знаю. Напевно, залежить від того, як він себе поводитиме. Якщо зрозуміє, що наробив, вибачиться по-людськи…

— А якщо ні?

— Тоді хай іде лісом, звісно.

Того ж вечора доля сама підказала Анні відповідь. Вони з Оксаною вечеряли в ресторані на березі моря, коли до їхнього столика підійшов чоловік років сорока, приємної зовнішності, в дорогому костюмі.

— Перепрошую, дівчата, не хотів би втручатись, але не можу не сказати — ви дуже красиві, — звернувся він до Анни. — Мене звати Михайло, я власник цього ресторану. І готелю теж, хоч це й звучить трохи нескромно. Не складете компанію за келихом червоного?

Зазвичай Анна відмовила б незнайомцю. Але щось підштовхнуло її кивнути.

— Анна. А це моя подруга Оксана.

Михайло виявився цікавим співрозмовником. Розповідав про свій бізнес, про плани розвитку курорту, розпитував про них. Дізнавшись, що Анна працює в рекламному агентстві, пожвавився.

— А не хотіли б попрацювати з нами? У мене якраз проблеми з просуванням. Київські агентства беруть шалені гроші, а місцеві не розуміють специфіки.

— Я не з Києва, з Харкова.

— Ще краще. У нас зі сходом слабкі зв’язки, а це перспективний напрям. Що скажете?

Анна відчула, ніби всередині щось клацнуло. Наче відчинилися двері, про існування яких вона й не підозрювала.

— А який формат співпраці ви пропонуєте?

— Можемо почати з віддаленої роботи, а там подивимось. Якщо все піде добре — ласкаво просимо сюди. Спеціалістів бракує, та й взагалі… — він усміхнувся, — місто гарне, море поруч. Жити можна.

Тієї ночі Анна довго не спала, стоячи на балконі номера й слухаючи шум моря. У голові крутилася шалена думка. А що, як ні? Що, як не повертатися до минулого життя? До чоловіка, який не бачить у ній особистості, до роботи, що давно не радує, до побуту, де вона завжди на другому плані?

Вранці прийшло повідомлення від Сергія. Фото з пляжу — він і Олена обіймаються, засмаглі й щасливі. «Тут супер! Олена повеселішала, навіть усміхається. Як у тебе справи? Сумуємо!»

Анна довго дивилася на фото. «Сумуємо». Та як же ж — напевно, сумують, коли розважаються за її кошти.

Вона набрала номер Михайла.

— Михайле? Це Анна. А ваша пропозиція щодо роботи ще в силі?

Наступні дні промайнули як у тумані. Анна зустрічалася з Михайлом, обговорювала деталі співпраці, переглядала варіанти житла. Потроху шалена ідея перетворювалась на цілком реальний план.

Михайло був не просто привабливим чоловіком — він був тим, ким ніколи не був Сергій. Уважним, шанобливим, тим, хто цінує її думку та професіоналізм. Поруч з ним Анна почувалася не тягарем, якого треба терпіти, а цікавою жінкою, гідною уваги.

— Ви заміжня? — якось спитав він увечері, коли вони гуляли набережною.

Анна машинально торкнулась пальця, де зазвичай було обручка.

— Поки що так. Але, здається, вже ненадовго.

— Вибачте, не хотів лізти у ваше особисте життя.

— Та ні, все гаразд. Просто… іноді життя підкидає такі уроки, що розумієш — пора щось змінювати.

У останній день відпустки Анна прийняла остаточне рішення. Вона написала заяву на звільнення й надіслала її електронною поштою. Орендувала квартиру в Одесі на пів року. І набрала текст повідомлення чоловікові.

«Сергію, поки ти розважав свою сестру, я теж не нудьгувала. Зустріла чудову людину, яка вміє цінувати жінку. Залишаюсь в Одесі. Документи на розлучення подам за тиждень. Можеш тепер скільки завгодно носитися зі своєю Оленою. Анна.»

Вона довго дивилась на текст, потім натиснула «надіслати».

Через пів години телефон розривався від дзвінків. Сергій дзвонив без упину, залишав повідомлення в месенджерах, писав довгі покаянні листи. Анна читала їх з якимось відстороненим інтересом, ніби це стосувалося не її.

«Аню, що ти робиш? Яке розлучення? Через що? Я нічого не розумію!»

«Пробач мені, я був дурнем! Не розумів, як тобі боляче! Олена сама сказала, що я вчинив неправильно!»

«Ти не можеш ось так мене покинути! Ми ж стільки років разом! Я все виправлю, клянусь!»

«Анечко, рідна моя, що ж ти робиш? Який ще чоловік? Ти ж мене кохаєш! А я тебе!»

Але було вже пізно. Щось всередині Анни зламалося в той момент, коли Сергій так буденно повідомив їй про своє рішення. Точніше, не зламалося — звільнилося. Звільнилося від ілюзій, від спроб виправдати його вчинки, від бажання бути зручною і неконфліктною.

Михайло не тиснув, не вимагав негайних рішень. Він просто був поруч, коли їй було важко, підтримував її починання, захоплювався її роботою. І десь між іншим, абсолютно природно, вони стали парою.

Анна подала на розлучення, як і обіцяла. Сергій намагався зустрітися, поговорити, благав повернутися. Але вона була непохитною.

— Аню, та це ж дурість! — кричав він у слухавку. — Через одну відпустку ламати все життя!

— Це не через одну відпустку, Сергію, — спокійно відповідала вона. — Це через те, що ти навіть зараз не розумієш, що зробив не так.

— Та розумію я! Не треба було путівку переоформляти! Але ж ми можемо це виправити, поїдемо куди захочеш!

— Ні, не можеш. Бо справа не в путівці, а в тому, що ти вирішив за мене. Не порадився, не спитав думки. Просто взяв і віддав мій відпочинок іншій людині. Наче я — порожнє місце, з яким можна не рахуватися.

— Але ж я не хотів тебе образити!

— Знаєш, Сергію, от у цьому і проблема. Ти не хотів образити — але й зробити приємне теж не хотів. Ти взагалі не думав про мене. Думав лише про сестру й про те, як їй допомогти. А я для тебе — щось саме собою зрозуміле. Типу меблів у квартирі.

Розлучення пройшло швидко й без особливих суперечок. Квартиру вони продали, гроші поділили навпіл. Анна на свою частину купила невеличку квартиру в Одесі з видом на море.

Минув рік. Анна процвітала — її агенція успішно працювала з кількома великими готелями, клієнтів ставало все більше. З Михайлом вони жили душа в душу, планували весілля наступної весни.

Сергій іноді телефонував, особливо на дні народження і свята. Розповідав, що Олена нарешті з’їхала — знайшла собі нового хлопця. Що він зрозумів свою помилку, що сумує, що готовий на все, аби Анна повернулася.

Але Анна більше не злилася на нього. Вона була вдячна за той урок, який він їй дав. Показав, що не можна жити в стосунках, де тебе не цінують і не чують. Що іноді варто ризикнути і почати все спочатку, ніж тягнути ярмо невдалого шлюбу.

А вкрадений відпочинок виявився найкращим, що могло з нею статися. Бо він привів її до нового життя, в якому її кохали і поважали, в якому вона була по-справжньому щаслива.

Іноді, сидячи на балконі з келихом вина і дивлячись на захід сонця над морем, Анна згадувала ту давню сварку. І усміхалася. Дякую тобі, Сергію, думала вона. Дякую за те, що показав мені: я варта більшого.

Ставте вподобайки та залишайте свої думки у коментарях!