– Тоді давай гроші на кафе! Зрештою, це ти привчила мене до таких сніданків, тобі й платити тепер, – нахабно заявив колега

Після закінчення інституту мені кілька місяців не вдавалося знайти роботу за своєю спеціальністю «транспортна логістика», і коли я вже зневірилася, мені посміхнувся успіх.

Велика торговельна мережа відгукнулася на моє резюме, і у відділі кадрів мені призначили дату співбесіди.

У призначений день я навіть не хвилювалася, бо вже змирилася, що це чергова безперспективна зустріч, яка нічого корисного, щодо роботи, мені не принесе.

У зв’язку з чим я вже подумки встигла зібрати валізи й, здати ключі господині квартири. Їй я, до речі, на той час заборгувала квартплату за тиждень.

Сама співбесіда була непримітною, такою самою, як і попередні, з банальною фразою наприкінці зустрічі про те, що вони мені обов’язково передзвонять.

Яким же було моє здивування, коли тільки-но я дісталася дому, пролунав телефонний дзвінок.

На смартфоні висвітлився номер відділу кадрів торгової мережі. У короткій бесіді мені повідомили, що керівництво схвалило мою кандидатуру, і я можу з завтрашнього дня виходити на роботу на посаду помічника логіста.

У свій перший робочий день я сильно нервувала, але виявилося, що дарма. Колектив відділу логістики зустрів мене дружньо, та всіляко допомагав акліматизуватися на новому місці.

Після такого приймання мені захотілося віддячити новим колегам. Не придумавши нічого кращого, я приготувала для них сирники, та принесла вранці до чаю.

Ідея виявилася вдалою, мене попросили приготувати для всього відділу ще щось смачненьке.
Так я стала щоранку носити на роботу різну їжу, приготовану своїми руками.

Чесно кажучи, я не планувала постійно годувати всіх. Все-таки готування забирало мій час, та й продукти були не безплатними.

Однак, була одна обставина, яка змусила мене протягом трьох тижнів займатися цією справою, яка перетворилася на той час на абсурд.

Щоранку до мене на офісній кухні підсідав Олег, молодий і симпатичний хлопець з нашого відділу.

Він шалено мені подобався, спілкування з ним приносило задоволення. Саме тому я й продовжила готувати частування для всього офісу.

Через тиждень таких ранкових посиденьок наше спілкування перейшло у відкрите загравання. У мріях я уявляла той момент, коли він запросить мене на побачення.

Але час минав, а Олег не поспішав розвивати наші стосунки. Так минув ще один тиждень. Я стала сама проявляти активність, питала про можливість зустрітися поза роботою.

Але Олег завжди був чимось зайнятий: то в тренажерному залі, то зустріччю з друзями, то їхав до батьків.

У результаті, до кінця третього тижня, я запідозрила недобре. У мене в голові ніяк не вкладалося те, що вранці в офісі він залицяється до мене та обдаровує компліментами, а ввечері, ні в яку не хоче зустрічатися зі мною.

Я стала відкрито розпитувати про Олега своїх колег і дізналася, що він часто позичає в них гроші й, не завжди вчасно віддає.

Чому йому не вистачає зарплати, вони не знали. Ось у чому вся проблема, подумала тоді я.

У нього просто немає зайвих грошей, щоб водити мене по кафе. Для мене фінансові проблеми мого майбутнього хлопця не були на заваді.

Увечері, після роботи, я мала намір зустрітися з Олегом на вулиці біля офісу, і все обговорити.

Я відпросилася у вигаданих справах на пів години раніше і стала чатувати на свого коханого, сидячи біля вікна в кав’ярні.

Як тільки об’єкт моєї уваги вийшов з офісної будівлі, я розплатилася за каву і попрямувала до виходу.
Я побачила крізь скляні двері, як Олег цілується з якоюсь дівчиною.

Від несподіванки я на кілька хвилин застигла на місці, гарячково шукаючи пояснення побаченому.

На жаль, виправдання Олегу я не знайшла, все було дуже ясно. У нього була дівчина, тому поза роботою, я була йому не цікава.

Розчарована, я дісталася додому і лягла на диван, заплакавши від образи. Про готування смаколиків на завтра, не йшлося.

Та й причина частування перестала для мене існувати. Наступного ранку до відділу я прийшла з порожніми руками. Колеги, які звикли до моєї випічки, дуже здивувалися.

Дехто навіть засмутився, але найбільше, як виявилося, образився Олег.
Він з подивом подивився на мене і з образою в голосі запитав:

– А як же наші ранкові сніданки?
На що я відповіла, що від сьогодні я на дієті, і йому доведеться пити чай на самоті.

– Тоді давай мені гроші на кафе! Зрештою, це ти привчила мене до таких сніданків, тобі й платити тепер, – нахабно заявив колега.

Спочатку я не повірила своїм вухам. Такого нахабства я ще не зустрічала. Інші співробітники відділу логістики з цікавістю дивилися на нас, чекаючи на продовження сцени.

– У своєї дівчини попроси, – відповіла я з легкою усмішкою.
Після цих слів Олег почервонів і мовчки пішов на офісну кухню. З цього дня ми перестали вітатись.

Здавалося б, на цьому історія з частуваннями мала б закінчитися, але ні.

Через те, що я перестала приносити частування на роботу, мої колеги вважали, що я вирішила виділитися і відсторонитися від них.

Про це мені по секрету сказала Світлана, вона у відділі працювала дуже давно.

Сама я не помічала жодних змін, щодо мене, з боку колег, доки не настав час новорічного корпоративу.

Коли я прийшла здавати гроші на ресторан, виявилося, що мене немає в списках.

Зізнаюся, це був для мене удар. Звичайно, список виправили, і за підсумком я опинилася на корпоративній вечірці, але залишився осад.

Спочатку я не збиралася йти на свято, але потім вирішила, що так буде лише гірше.

Мене остаточно записали б у задаваку, а на корпоративі була можливість знову потоваришувати з колективом.

Після того, що сталося, я взяла за правило, не зловживати без потреби своєю добротою, а то люди можуть звикнути й, сісти на шию! Ви теж так вважаєте?