– Треба ж, до чого людей гроші псують! – Обурювалася рідня, влаштувавши потоп у нашій квартирі, та затопивши сусідів

Телефон задзвонив у четвер о другій годині дня. Олег щойно повернувся на своє робоче місце з кафе, де обідав разом із колегами.

На екрані висвітлилося ім’я – “Максим”. Це був рієлтор, з яким Олег мав укладену угоду зі здачі в оренду квартири. Олег чомусь одразу подумав, що трапилося щось неприємне.

– Олеже Миколайовичу, у нас тут проблема, – почув він голос Максима. – Ваші родичі, які зараз у квартирі мешкають, влаштували потоп, пристойно так затопили нижню квартиру, але компенсувати збитки відмовляються. Ось сусіди мені й зателефонували.

– Які збитки?

– У тій квартирі був старий, радянський ремонт – ви ж знаєте, там мешкає пара пенсіонерів, але постраждали ванна та кухня.

– Ми з представником комунальної служби приблизно прикинули – тисяч сімдесят – вісімдесят. У них ще й холодильник згорів, вода з розеток фонтаном била, – відповів Максим.

– Зараз спробую домовитися про відпустку та передзвоню вам, – сказав Олег.

Квартиру у невеликому приморському місті Олег та Маргарита купили п’ять років тому. Того року вони отримали спадщину від бабусі Олега – двокімнатну квартиру та сільський будинок із присадибною ділянкою.

Бабуся жила у місті, працювала в обласній лікарні, а сільський будинок своїх батьків використовувала, як дачу.

Спочатку вони з Ритою вирішили, що квартиру здаватимуть, а потім віддадуть старшій дочці – Аріні. Будинок планували продати та взяти в іпотеку квартиру для молодшого сина – Єгора. Йому зараз вісім, але коли прийде час, у нього теж буде своє житло.

На тому й вирішили. Але якось за вечерею тринадцятирічна Аріна сказала:

– А якщо нам замість цих квартир купити будиночок біля моря? Уявляєте, як чудово буде? Ми зможемо приїжджати відпочивати у свою оселю, жодних готелів не треба.

До її ідеї спочатку серйозно не поставилися: відпустка маленька – лише два тижні, чи місяць. А решту часу будинок буде просто так стояти? Адже там теж треба буде комуналку платити – не вигідно.

Але картина, намальована дочкою, постійно вставала перед очима: ось вони приїжджають влітку до моря, живуть у своїй хаті недалеко від пляжу – краса!

Рита перша заговорила з чоловіком про те, що, може, пропозиція дочки не така вже й безрозсудна.

Пообговорювали ще трохи, і вирішили купувати – не будинок, на пристойний будинок у них не вистачало грошей – квартиру. І купили.

Двокімнатну, з прохідною кімнатою, невеликою кухнею, на другому поверсі цегляного будинку – одного з тих, що в народі називають «хрущовкою». У пристойному стані. Де-не-де підфарбували, дещо підклеїли. Можна жити!

А головне, що від будинку можна було за десять хвилин пішки добігти до набережної та міського пляжу.

Два роки жили у квартирі самі – приїжджали двічі на рік. А одного разу Олег розговорився з сусідом і дізнався, що той, коли квартира вільна, здає її відпочивальникам:

– Ми в Карпатах живемо, літо у нас не завжди жарке – по-різному буває. Ось і купили біля моря квартиру.

– Щороку приїжджаємо на два тижні на початку травня, а потім дружина ще з дітьми весь серпень тут живе, щоб хлопчиків перед школою вітамінами нагодувати. А решту часу здаємо.

– Це ж така морока! І не ліньки вам? А як усі формальності вирішуєте? – Запитав Олег.

– Жодної мороки. Уклав договір із місцевою агенцією. Вони й клієнтів шукають, і угоду укладають, і стежать за порядком. Звісно, ​​не безплатно.

– Якщо самому здавати – вигідніше буде, але, як ти сказав, і морок більше. Хочеш познайомлю тебе з рієлтором, яким займається нашою квартирою?

Олег порадився із дружиною, поговорив із Максимом, і вони теж почали здавати квартиру. Не сказати, що це були дуже великі гроші, оскільки й агенція частину забирала, і податки платилися, але їх влаштовувало, і до того три роки все було нормально.

Зрозуміло, коли родичі дізналися, що Олег і Рита мають квартиру на півдні, з’явилися охочі приїхати до них відпочити.

Олег був не проти, а Рита заперечувала.

– Ти ж з двоюрідним братом або з тіткою Валею не укладатимеш договір? Значить, і агенція за порядком, поки там родичі живуть, стежити не буде. Вибач, але я не впевнена в тому, що вся наша рідня буде дбайливо поводитися з нашим майном.

Але Олег таки переконав дружину, і став час від часу дозволяти користуватися квартирою рідні. Звичайно ж, безплатно.

Ось і в цей час у квартирі жила родина рідного дядька Олега: Михайло, Наталя та двоє їхніх дітей. Начебто нормальні люди – що там могло статися?

Олег абияк випросив тижневу відпустку власним коштом і ввечері в п’ятницю приїхав у свою квартиру.

З’ясувалося, що Наталя збиралася прийняти ванну і вже увімкнула воду. Але в цей момент їй зателефонувала подруга, і жінка, захоплена розмовою, забула про все.

Тільки після того, як сусіди з першого поверху почали дзвонити у квартиру, вона схаменулась. Але вода вже хлюпала на підлозі і у ванній, і на кухні, і в коридорі.

Коли склали кошторис ремонту, Олег засмутився: треба було викласти близько вісімдесяти тисяч.

Михайло з Наталією та дітьми швидко зібрали речі та поїхали. А Олегу довелося витратити весь тиждень на організацію ремонту у сусідів.

– Послухай, а ти не хочеш зібрати всі чеки та рахунки та пред’явити їх дядькові Мишкові? Адже фактично це їхня вина. Чому ми маємо оплачувати забудькуватість Наталії? – обурювалася Рита.

– А як я з них вимагатиму гроші? – Запитав Олег. – Якби це були звичайні квартиранти-курортники, з ними був би договір, де прописано всі обов’язки сторін. А так, що я можу їм пред’явити?

– Просто зателефонуй та надішли копії всіх рахунків! Запропонуй компенсувати збитки, – запропонувала дружина. – Немає договору, але совість у них має бути!

Але, як виявилося, із совістю у рідні були проблеми. Дядько відмовився платити, та ще й обурено сповістив усіх родичів про те, що Олег намагався з нього «гроші здерти»:

– А сам, напевно, за літо з курортників тисяч п’ятсот збирає, – обурювався Михайло.

І що цікаво, знайшлися такі, які дядька підтримали:

– Треба ж, до чого людей гроші псують! – обурювалися навіть ті, хто не раз сам безплатно жив у квартирі, приїжджаючи на відпочинок.

А пропозиція Олега скинутися на ремонт усім потроху викликала ще більше обурення.

Але, чесно кажучи, були й інші, котрі вважали, що родина Михайла мала сплатити ремонт у сусідів.

А Олег та Рита, підрахувавши, у що їм цього літа обійшлася благодійність, вирішили, що більше «безплатних» гостей у їхній південній квартирі не буде.

Так і повідомили родичам:

– Тепер, дорогі рідні, якщо захочете приїхати, укладайте договір, як це роблять решта, телефон рієлтора додаю. Звати його Максим.

Які пролунали крики та нарікання! «А ми хіба винні»?

Може, й не винні, але більше рідню на безплатний відпочинок Олег не запрошував…

Як би ви вчинили в цій ситуації? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки.