– Тут господиня я! Відчуваєш різницю?

Тетяна жила сама вже три роки, – сама собі господиня. Нікому не треба догоджати, ні під кого підлаштовуватися. Чоловік пішов із життя і прийшло полегшення.

***

Спочатку були скандали, докори, потім дочка з’явилася, Оля. Терпіла заради доньки, думала, що все утвориться. Чоловік заробляв добрі гроші, це була ще одна причина.

Тетяна й сама працювала, та її зарплата була невеликою. Наступною причиною була квартира, яка належала чоловікові. Батьки Тетяни жили в селі, багатства не було, але й не бідували. Повертатися до них не хотілося.

Батьки вважали себе міцною сім’єю, а значить, й у доньки не повинно бути розлучення. Батько сказав, що на поріг її не пустить, якщо вона зганьбить сім’ю. Яка з причин була головна, яка зовсім незначна, Тетяна і сама до ладу не розуміла.

Все робила по інерції, – робота, будинок, докори. Сльози в подушку на початку сімейного життя, байдужість пізніше.

Навчилася радіти малому: чашка кави з подругами, нова кофтинка, просто відпочинок на лавці у парку. Дочка виросла та поїхала.

Тетяні було сорок вісім, коли чоловіка не стало. Поїхав до матері в село, там його й не стало. Причина була – вчадів у лазні. Ховали його там же, на сільському цвинтарі.

Тетяна нічого не відчула, – поплакати б, але сліз не було. Свекруха косилася на неї, – не справа так поводитися на похороні, дружина повинна ридати. Тетяна відповідала, що заспокійливе приймає.

Після похорону  ділили спадщину. Квартиру довелося продати. гарна була, чоловік сам заробив. Свекруха не відмовилася, дочка вирішила на перший платіж в іпотеку вкласти. Усім по третині.

Чоловік зберігав готівку вдома, сума пристойна. Організація, де він працював, платила більше половини зарплати у конверті, – всім було так зручно. Ніхто, окрім Тетяни, не знав про її існування.

Тетяна й сама спочатку не знала, доки не натрапила на схованку. Гроші туди завжди додавали у день зарплати чоловіка. На рахунку лежала лише невелика сума.

Тетяна не наважилася зізнатися, що є ще гроші. Нехай це буде компенсація за її терпіння. Та й жити їй десь треба, на третину від продажу тільки кімнату можна купити, а з кредитами не хотілося зв’язуватися.

– Мамо, а як ти купила квартиру? Вона ж коштує більше.

– Позику взяла, на роботі допомогли, – майже без відсотків. Просто зарплата буде меншою. – Збрехала тоді Тетяна. – Зараз тобі грошей не буде, батька нема. Це він тобі посилав. Але ж ти доросла, чоловік є.

Доньці вони й так багато дали. Батько встиг купити їй машину, сплатили за навчання, гроші щомісяця посилали, хоча Ольга вже працювала. Чоловік був із поганим характером, але щедрим.

Грошей не шкодував для дочки, та й Тетяні подарунки дорогі робив. Утримувати дорослу доньку Тетяна була проти, але чоловікові не суперечила.

Ольга зрозуміла, що допомоги від матері не буде, й образилася. Поїхала, дзвонила рідко, і вже не приїжджала три роки. Виправдовувалася роботою, дитиною, дорогими квитками.

Тетяна спостерігала за нею у соціальних мережах. Нові фото щотижня, – ніби звіт про минулі дні. Дочка до себе не запрошувала, а їхати просто так Тетяна не наважилася. Заважати не хотіла.

***

Тиша порушилася в один з недільних ранків. Стук у двері, тихий, але наполегливий. На порозі стояла Ольга з валізами та дворічною дитиною на руках.

– Мамо, ми до тебе. Я ж твоя дочка, а це твоя внучка Єва.

– Проходьте, гості дорогі.

– Мамо, ми не в гості, ми жити.

– Жити? У мене одна кімната.

– Кухня ж є, – розмістимося. Я розлучилася, краще буду одна, ніж із цим. Набрид!

– А що з ним не так? Зрадив?

– Ні. Вимагає чистоту, їду, як із ресторану, а сам заробляти не вміє. Наш батько гроші у будинок приносив?

– Приносив! На розлучення подала?

– Вже розлучилася.

– Швидко. А квартиру поділили? Можливо варто купити житло тут, якщо ви приїхали.

– Ми до тебе приїхали!

– Справа твоя, але жити в однокімнатній квартирі складно. Ти маєш непогані гроші, ти ж свої в іпотеку вклала.

– Квартиру ми не купували, винаймали, а гроші пішли. Небагато їх було. Спершу хотіли, але потім передумали. Чи жити в боргу багато років, чи бути вільним? Ми обрали волю.

– Тепер ти зовсім вільна! Ти не вмієш цінувати гроші.

– Мамо, не починай, – годуй та напувай. Відразу говорю, що Єві не можна багато солодкого. Дитяче харчування та йогурти можна. Фрукти можна, овочі вона не їсть.

– Любить сосиски, м’яса не їсть, риба – лише філе. Сир тільки хороший, справжній, а не замінники та не плавлені сирки. Суп я не їм, набрид у дитинстві. Краще відразу друге, запечена яловичина, чи риба.

– Прекрасне меню! Сьогодні борщ. Поки що більше нічого немає. Не хочеш, готуй сама. У дитячому харчуванні я не розуміюся, так що сама купи, – магазин все там же.

Єва їла суп, а Ольга відсунула від себе тарілку.

– Є яйця, можна підсмажити.

– Я не їм смажених. Хочу пашот.

– Що то за звір?

– Це таке яйце…

– Не пояснюй. Роби.

***

Ольга оглянула квартиру.

– Я з Євою спатиму в кімнаті, треба купити ліжечко для неї. Диванчик треба на кухню перенести, ти ж напевно хропиш уночі.

– На дивані ти спатимеш, і стоятиме він тут. Ліжечко купи, місце є, але це тимчасово. Якщо ви там наймали, то й тут можна зняти.

– Ти мене виганяєш? Я думала все буде гаразд, ти завжди слухалася батька. Ти завжди була покірною. Я сказала, значить, так і треба робити.

– Я краще знаю. Я буду замість нього, ти слабка і тиха, ти можеш тільки терпіти і виконувати. Тепер все вирішуватиму я!

– Ось як ти заговорила. Батько в тобі прокинувся, диктаторе! Тільки ти не врахувала головного. Там він був господарем становища, квартира була його, гроші він приносив. Тут господиня я! Відчуваєш різницю?

– Сьогодні залишайтесь, а завтра шукай житло! Якби ти приїхала із нормальним ставленням, то могла б розраховувати на мою допомогу, а так тебе нічого не чекай.

– Що? Ти нас виганяєш? Все, не залишусь більше й хвилини в тебе. Ще вибачишся, а я подумаю, – Ольга зателефонувала комусь, – забирай нас звідси, тут нас не чекали й не люблять. Нічого нам не світить.

Машина під’їхала за годину. Весь цей час Ольга волала до совісті. Тетяна її вже не слухала, навчилася за багато років пропускати через себе образи та тиск чоловіка. Маленька Єва заснула, попри крики матері.

За годину в хаті стихло. От і гості поїхали. Погана бабуся? Вона намагалася бути доброю матір’ю, а от бабусі з неї не вийде. Ольга поїхала, знов не виходить на зв’язок. Трохи сумно, але тихо. Зате сама собі господиня…

Як ви вважаєте, слушно вчинила мати? Залишайте свої думки в коментарях, ставте вподобайки.