– Тут не вся сума, – сказала я, уважно перерахувавши банкноти.- Я взяв гроші, як плату за посередництво. Зрештою, це я запропонував тебе на роль ведучої, – впевнено заявив брат

Я була гордістю своєї родини, бо єдина змогла закінчити інститут культури, та здобути вищу освіту.

Оскільки я навчалася за спеціальністю “реклама та зв’язки з громадськістю”, то вирішила стати event-менеджером або, по-простому, тамадою.

Спочатку справи у мене йшли сяк-так, але через два роки я змогла набрати необхідний досвід і зрозуміти, як працює ринок розваг.

Тому я звільнилася з колишньої роботи, та відкрила свою власну святкову агенцію. За рік роботи моя невелика фірмочка змогла зайняти пристойну нішу у місті, та вийти на стабільний дохід.

На накопичені гроші я купила собі двокімнатну квартиру ближче до центру міста. Крім мене, у нашій родині був ще й брат Юрій, який виявився повною моєю протилежністю.

Він був старший за мене на п’ятнадцять років і давним-давно перебував у шлюбі. На відміну від мене, він не зміг вступити до вищого навчального закладу. Юра насилу закінчив місцевий технікум, після чого пішов працювати на завод.

Однак, як виявилося, недбалим Юрій був не лише в навчанні, а й на роботі. У зв’язку з чим, його часто звільняли, і періодично він бідував.

Таким чином, до сорока років він мав багатий послужний список, борги, та дружину із сином-підлітком.

Його сім’я проживала в однокімнатній квартирі, яка дісталася Юркові від бабусі. Якось мені подзвонив брат і попросив мене про ласку.

– Сестричко, ти ж пам’ятаєш, що цього року твій племінник Костик випускається зі школи? – почав він здалеку.

– Пам’ятаю, хочеш мене на випускний запросити? – поцікавилася я.

– Звичайно, але тільки, як ведучу. Ти як, згодна? – несподівано запропонував Юрко.

– Ні, нізащо! Я перед підлітками скакати не буду, – відмовилася я.

– Чому? Ти не подумай нічого поганого, ми заплатимо, – здивовано промовив він.

– Справа не в грошах. Просто у дітей у їхньому віці одні понти та підвищена зарозумілість. Уяви, що там буде, коли вони підіп’ють, – сумно відповіла я.

– А що там буде? – спитав брат.

– Ти справді не розумієш? Там кожен другий почне самостверджуватись, зневажливо ставлячись до моєї праці. Бачила вже подібне у колег, – впевнено промовила я.

– Ну, Катюш, це ж випускний твого єдиного племінника. Ти зрозумій мене правильно, мені не хотілося б, щоб у такий знаменний для сина день його розважав якийсь бездар. Ти ж одна з найкращих у своїй професії, – почав відверто лестити Юрій.

– Ой, тільки не треба тиснути на жалість і лити мені у вуха похвалу. Я погоджуся, якщо мені заплатять по чотириста гривень з людини, – поставила свої умови я.

Я розраховувала на те, що через високу вартість брат відстане від мене і перестане канючити.

– Добре, зрозумів. Тоді я завтра зроблю в загальному чаті оголошення, та обговорю з батьками деталі, – легко погодився Юра.

Я здивувалася від відповіді брата. Я навіть кілька разів перепитала, чи він точно згоден на подібну ціну.

Проте він не відмовлявся від своїх слів, та пообіцяв протягом кількох днів внести передоплату.

Подітися було нікуди, я не хотіла виглядати безглуздо в очах вічно недолугого братика і тому, скрипнувши зубами, почала готуватися до випускного.

Через два дні Юра влаштував мені зустріч з батьками, де ми детально обговорили захід, що наближався, і вони озвучили всі свої побажання.

Виявилося, що нічого надприродного випускники та їхні батьки не хотіли, тому робота здалася мені легкою. Отримавши завдаток і взявши пару помічників, я узялася до підготовки випускного.

Незабаром настав довгоочікуваний святковий вечір, який пройшов бездоганно. За якоюсь невідомою для мене причиною, залишок суми за захід батьки випускників віддали Юрі.

Довелося мені дзвонити братові, щоб домовитись про зустріч. Однак той не відповідав ні на дзвінки, ні на повідомлення.

Я почала підозрювати його в найгіршому, що він привласнив ці гроші собі. Я викликала таксі, та поїхала до Юри додому, де власне й виявила його.

– Ти чому на дзвінки не відповідав? – сердито запитала я.

– Я був зайнятий, до мене приходили кредитори, сама розумієш, вони наполегливі люди, – похмуро відповів він.

– Боже мій, ти знову комусь винен! Чомусь я навіть не здивована, але це не скасовує того факту, що ти досі не віддав мені гроші, що залишилися за випускний, – втомлено промовила я.

– Так, звичайно! Я зараз, – винувато пробурмотів брат і квапливо пішов до спальні.

За кілька хвилин він повернувся з конвертом у руках, і простяг його мені.

– Тут не вся сума, – сказала я, уважно перерахувавши банкноти.

– Я знаю, – незворушно відповів Юрко.

– Тут не вистачає шість тисяч. Гаразд, ти міг не платити за Костю, тим більше, що я й так не збиралася брати з вас ні гривні. Але де ще тоді п’ять шістсот? – суворо запитала я.

– Я взяв їх, як плату за посередництво. Зрештою, це я запропонував тебе на роль ведучої, – впевнено заявив брат.

– Ти ласку мені зробив? Якщо ти не забув, то я не хотіла вести випускний твого сина, це ти мене вмовив, – роздратовано промовила я. – Тож повертай мені мої гроші!

– Не можу, у мене їх немає, – похмуро відповів Юра. – Річ у тім, що я заборгував батькам трьох однокласників сина і тому не став брати з них гроші за випускний.

– Ну ти й зухвалий! Тільки не кажи, що ти з самого початку це спланував, – засмучено промовила я.

Брат ніяково усміхнувся і відвів погляд. На його обличчі було видно, що він пишався своєю кмітливістю.

Я насупила брови й мовчки вийшла із квартири свого родича. Для себе я раз і назавжди вирішила, ніколи більше не зв’язуватися з Юрком.

Як він не розуміє, що його підступні дії спричинили розбрат між рідними людьми? Знала ж, що з родичами не можна мати будь-яких грошових відносин!

Більше на ті граблі я жодного разу не наступлю, хоч як би брат не потребував моєї допомоги! Навчена вже – годі! Я слушно міркую?