– Твоя мати вчинила жахливо! Хоча чого від неї чекати? Селючка. – Щооо?! – обурилася Христина. – Що чула! – Заявив чоловік Христини, Едік. – Та моя мама в сто п’ятдесят разів краща за твоїх інтелігентних родичів! Нахабних та безпринципних. – Ось і йди до неї! – крикнув Едік і грюкнув дверима

– Твоя мати вчинила жахливо! Хоча чого від неї чекати? Селючка.

– Щооо?! – обурилася Христина.

– Що чула! – Заявив чоловік Христини, Едік.

– Та моя мама в сто п’ятдесят разів краща за твоїх інтелігентних родичів! Нахабних та безпринципних.

– Ось і йди до неї! – крикнув Едік і грюкнув дверима.

– І піду! Ще і як піду!

…- Коротше, твоя мама зруйнувала ваш, ще зовсім молодий, осередок суспільства, – зітхнувши, промовила Інга, подруга Христини. – Не минуло й року.

– Нічого вона не зруйнувала, все до цього йшло, – сумно промовила Христина і почала меланхолійно розмішувати цукор у кухлі чаю. Вони сиділи у кафе.

– Та де йшло? Ти нещодавно розповідала про ваші плани мати дитину, – не погодилася Інга.

– Бог відвів.

– В особі мами? – не заспокоювалася Інга.

– Ну, що ти, їй Богу! – Розсердилася Христя. – Мама тут ні до чого! Татова машина – це була остання крапля.

Три роки тому, саме за рік перед тим, як Христина вийшла заміж, у неї не стало тата. Мама Христини, Ольга Опанасівна, втрату коханого чоловіка Павла переживала дуже тяжко, навіть потрапила до лікарні.

Вона весь час плакала, згадуючи чоловіка та щасливі роки життя з ним. Адже ще зовсім недавно у них все було добре…

Колись, давним-давно, Ольга та Павло жили у селі. Там і познайомились. Набагато пізніше переїхали у велике місто, обжилися, отримали від підприємства квартиру. Через деякий час народ илася Христина. Вона була пізньою дитиною, але дуже бажаною.

Жили вони душа в душу, ніколи не сварилися. Христина росла доброю, гарною дівчинкою. Розумниця, красуня.

Тільки рано не стало у Христини обох бабусь. Будиночки в селі були продані, зв’язок із тим місцем, де все було просякнуте щасливими спогадами, загубився.

Не лише батьки, а й Христина дуже любила село, там вона проводила щороку усі літні місяці. Обидві бабусі тримали господарство, з любов’ю доглядали його та отримували з нього гарний прибуток.

Христина дуже любила обох бабусь та пишалася ними. Саме там, у селі, одного разу допомагаючи одній із бабусь доглядати корову, вона і вирішила пов’язати своє життя з ветеринарією.

Через роки Христина не змінила своїх поглядів і здійснила дитячу мрію. Тільки лікувала вона не корів, а кішок та собак, працювала у ветеринарній клініці.

З Едіком вона познайомилася на роботі, коли той приїхав на прийом і привіз дорогого пса рідкісної породи на щеплення. Молоді люди сподобалися один одному і почали зустрічатись.

Вони багато розмовляли й, здавалося, не існувало тих тем, яких вони не торкалися. Христина захоплено розповідала Едіку про ветеринарію, своє життя в селі у бабусь, про батьків, про те, як вони познайомилися, переїхали до міста, про їхню чудову родину.

Едік розповідав про своїх батьків. Батька-викладача в університеті, та матір – наукового співробітника того ж інституту.

Про їхні сімейні традиції та звичаї. Едік відчував якусь перевагу над батьками Христини, правда ретельно це приховував, щоб не кривдити кохану.

З самого дитинства він був так вихований, що на людей із села дивився зверхньо. Це мама вклала йому такі думки у голову.

Вона надзвичайно пишалася своїм становищем, вдалим заміжжям. Адже вона вийшла заміж за корінного киянина, увійшла до інтелігентної родини. Не всім випадав такий шанс, вважала вона.

Сама ж мама Едіка теж народ илася у селі. Щоправда, воліла про це не згадувати та ретельно приховувала цей факт.

Христина сподобалася Едіку надзвичайно, він закохався і за два місяці після знайомства запропонував їй вийти за нього заміж.

Жити після весілля стали у квартирі Едіка, яку йому рік тому залишила у спадок бабуся по лінії тата. Квартира в хорошому районі, старовинному будинку будівлі п’ятдесятих років, щоправда, потребує ґрунтовного ремонту, на який грошей у молодих поки не було.

Натомість Едік зарозумівся від гордості, усвідомлюючи та бачачи сусідство дуже заможних людей, які колись купили квартири в їхньому будинку, відремонтували, об’єднали, перетворивши на дворівневі, з панорамними вікнами та іншими атрибутами.

Вони паркували біля під’їзду дорогі авто, ввічливо віталися і тихо прослизали у свої розкішні квартири. Від них «смачно пахло розкішним життям», як казав Едік, закочуючи очі.

Христині були не зрозумілі «заморочки» Едіка. На багатих сусідів вона дивилася спокійно. Вона була простою і душевною людиною, що судить людей не за рівнем достатку, а за людськими якостями.

У мами Христини після знайомства з майбутнім зятем залишилося на душі подвійне почуття. З одного боку начебто було все добре, а з іншого, – він здався їй аж надто нудотним, солодким, якимось несправжнім.

Вона здогадувалася, що за цією маскою він приховує свої почуття і трохи хвилювалася за дочку.

Проте, бачачи закохані очі Христини, якими та дивилася на Едіка, Ольга Опанасівна не наважилася висловити вголос свої підозри.

Тим більше, що вони нічим не були підкріплені. Тому весілля відбулося. Дуже скромне. Батьки Едіка не любили кидати гроші на вітер, вони були досить скупими людьми.

У свій час вони дуже хотіли здавати ту квартиру, що залишила Едіку у спадок бабуся, адже оренда житла в такому будинку могла коштувати шалених грошей.

Але їх зупиняло те, що спочатку треба було зробити там ремонт, хоч якийсь, а це коштувало грошей. Та й бабуся за життя кілька разів заявляла, що свою квартиру призначає саме Едіку, якого дуже любила.

Щоб він жив там із дружиною після того, як одружиться. І суворо наказала не порушувати свою волю…

– То що там за історія з машиною твого покійного тата? Я так і не зрозуміла, – запитала Інга Христину.

– Батьки мали машину та цегляний гараж, – почала пояснювати вона. – Коли тата не стало, я відмовилася від спадщини на користь мами.

– У неї було водійське посвідчення, і вона іноді їздила на татовій машині. А я водити не вмію, навіщо вона мені?

– Але одного разу мама потрапила в дорожню пригоду, не серйозну, але відтоді відрізало, за кермо сідати категорично відмовлялася. Я також не хочу.

– І ось, через пів року після того, як ми з Едіком одружилися, мама вирішила написати на Едіка довіреність, щоб він користувався батьковою машиною.

– Жаль їй було, що машина стоїть без діла, а продавати вона її поки не збиралася, вона була майже нова. Тато її недавно купив, вибирав певну марку і колір.

Христина посумнішала. Вона згадала про батька.

– Едік має права? – Запитала Інга.

– Має. Але машини нема. Він дуже зрадів маминій пропозиції, – усміхнулася Христина, згадуючи той день.

Вони пішли в гараж, оглянули авто, яке надзвичайно сподобалося Едіку. Очі в нього зайнялися від захоплення, від хвилювання він дуже багато розмовляв, сипав компліментами та дякував Ользі Опанасівні.

– Тільки мама дуже просила допомагати їй, – серйозно додала Христина, – якщо куди треба відвезти: в лікарню до лікаря, на процедуру, або в гіпермаркет за продуктами. Едік пообіцяв.

Раз на тиждень у вихідні Ольга Опанасівна звикла їздити закуповувати продукти у певний гіпермаркет. Тепер вона дзвонила Едіку, той приїжджав та допомагав.

Також вона почала ремонт. І її потрібно було кілька разів возити в будівельний магазин вибирати шпалери, лінолеум і багато чого ще.

Якось Ольга Опанасівна задумала відвідати ювілей давньої подруги, який святкували у ресторані й теж попросила Едіка допомогти, підвезти її, та за кілька годин увечері забрати.

Але Едік відмовив. Він послався на якісь важливі справи. Мама Христини дуже засмутилася. Таксі в ту частину міста коштувало шалених грошей і їй довелося витратитися.

Скасувати свій візит вона не могла, та й не хотіла, а вечірня сукня, яку вона одягла, не передбачала тривалої поїздки на метро та автобусі.

За тиждень ситуація повторилася. Едік був весь час зайнятий. Візит до лікаря теща відклала, вирішивши все ж таки підлаштуватися під Едіка, тому що їхати треба було далеко, на консультацію до вузького фахівця. І їхати треба було обов’язково.

Тільки Едік не міг і не знав, коли зможе. А потім Ольга Опанасівна випадково дізналася, що він усі ці рази возив своїх батьків за їхніми потребами.

– Тато завжди орендував машини, а потім щось трапилося, і в нього заблокували доступ. Відновити його поки що не вдається, у всіх фірм спільна база, машину батькові ніде не дають, юристи йому порадили звернутися до суду.

– Це справа не швидка, а таксі дорого, – пояснив Едік тещі. – Мама просила мене возити її в магазини, у неї незабаром ювілей, свято, приїдуть гості, їй хотілося багато всього купити. І батькові було потрібно дещо.

– Ну-ну… – тільки й сказала мама Христини того дня.

Їй було дуже прикро. Виходило, що батькам Едіка таксі дорого, а їй ні. Мабуть, її машині знайшли краще застосування.

Мало того, дочка розповіла їй, що Едік кілька разів її машиною возив рідню матері в сусіднє місто. А також він нещодавно допомагав знайомим привезти врожай із дачі. Після поїздки Едік відганяв машину в сервіс, там щось зламалося, але вже полагодили й все добре.

– Ось мама й вирішила скасувати довіреність. Загалом, відібрала вона в Едіка машину, – сказала Христина подрузі.

– Сказала, що продаватиме. Едік образився, і ми посварилися. Знаєш, я на боці мами. Його рідня і справді знахабніла!

– Останнім часом я його майже не бачила, він увесь час кудись їздив на прохання матері. Возив якихось тітоньок, дядечків. А моя мама тим часом брала таксі.

– Та вже ж… Негарно вийшло. Він же обіцяв! – сказала Інга.

– А мою думку взагалі ніхто не питав, – продовжувала ображатися Христина. – Йому просто дзвонили та повідомляли, коли й куди їхати.

– А те, що ми збиралися того вечора, чи у вихідний щось робити, нікого не хвилювало. Я взагалі чоловіка бачити вдома перестала.

– І через це ви посварилися?

– Ні, не через це, – зітхнула Христина. – А через те, що Едік назвав мою маму селючкою. А взагалі наш шлюб був приречений.

– Едік дуже залежить від думки матері. Що вона скаже, те й робить. Радиться з нею з приводу, та без, балакає телефоном годинами, це нестерпно. І знаєш… Вони обидва жахливі сноби.

– Ну і правильно, що розлучаєшся з цією жебрачкою Христинкою, сину, – сказала мама Едіка, дізнавшись про сварку сина з дружиною. – Знайдеш нормальну.

– Я вже не втручалася, думала сам розберешся, великий хлопчик, але, видно, дарма. Не журись, я тут тобі в нашому універі дівчинку таку пригледіла…

– Аліночка і розумниця, і красуня, з доброї родини. Вони нащадки київського князя, тямущі люди розповіли мені. Там достаток та корисні зв’язки.

– Ну що ти, мамо, – пробубнив Едік. – Я сам розберуся.

– Сам із вусами!? – Передражнила мама. – І не здумай миритися з нею. Хай іде своїх собак лікує. Не місце їй у нашій родині!

– То ти це спеціально?! – здогадався Едік.

– Ну… Це… Загалом… – у матері Едіка забігали очі. – А що я мала робити по-твоєму?! Така гарна партія випливає з рук.

– Ти одружишся з Алінкою і крапка! Негайно розлучайся, я тобі кажу! Не сперечайся! Даремно я піддалася на вмовляння чоловіка і дала тобі самостійність. Одружився не зрозумій на кому…

– Ми тебе зараз полікуємо, і лапа боліти перестане, – лагідно говорила Христина черговому пухнастому пацієнтові. На роботі вона почувала себе у своєму середовищі.

Вона любила тварин і була просто щаслива займатися улюбленою справою. А Едік… Нещодавно вона дізналася, що, тільки-но вони розлучилися, він одружився з якоюсь зовсім юною дівчиною, яка навчається на другому курсі того ж університету, де працюють його батьки.

– Напевно якась не проста… З родини з чудовим родоводом… – задумливо промовила вона, знімаючи білий халат. Робочий день закінчено, і вона збиралася додому.

Їй раптом стало смішно. Родовід … Походження … Все прямо, як у деяких її пухнастих вихованців, яких купують за шалені гроші для участі у виставках.

– А машину мама продавати передумала, – поділилася Христина новиною з Інгою. – Знову сама сіла за кермо.

– Пробач, каже, дочко, що посварила вас з Едіком. А я кажу, нема за що тебе прощати. Все правильно, значить так було потрібно.

– Справді, – погодилася Інга. – Раз у нього така мама, це рано чи пізно обов’язково сталося б. Ситуація із машиною просто прискорила події.

У шлюбі з Аліною щастя Едік не знайшов і часто згадував «безрідну» (за словами матері) Христину. Аліна та її родичі будували із себе великих князів і вважали Едіка та його батьків нижче своєї гідності. Вони ніби зробили ласку, зійшовши до спілкування з ними та дозволивши цей шлюб.

– Мезальянс, – зітхала мама Аліночки. – Але що поробиш, якщо кохання…

Мама Едіка все намагалася і намагалася догодити новим родичам. Тільки виходило не дуже. Вони її ні в що не ставили.

А тато Едіка взагалі нічого не намагався. Він просто займався своєю викладацькою діяльністю, яку дуже любив і в ці всі справи не втручався, вважаючи весь цей пафос та корисні зв’язки мишачою метушнею. І частково він мав рацію.

Залишайте свої думки в коментарях, підтримайте автора вподобайками!