– Ти на побачення ходив, чи по смітниках повзав? — спитала мама і, сплеснувши руками, забрала кошеня. – На побачення, — розчаровано зітхнув брат. Така гарна і така зла! Життя – біль

Моєму брату дев’ятнадцять років. Якось він збирався на побачення. Поголився, помився, парфумом облився, випросив у мами п’ятсот гривень, і подався вигулювати однокурсницю.

Поки в передпокої перед дзеркалом тупцював, я його піддражнила, що він так старається. Він не проминув сказати, що так старався, щоб на ніч його точно можна було не чекати.

Брат пішов, ми з мамою посміхалися між собою.

– Якщо вже не чекати на героя-коханця, може, всі голубці з’їмо, йому не залишимо? — спитала мама, задумливо поглядаючи на каструлю з голубцями.

“Не чекати” виявилося зовсім ніяке! Повернувся брат за двадцять хвилин і не один. Вийняв з надр куртки тремтяче і замурзане непорозуміння.

– Ти на побачення ходив, чи по смітниках повзав? — спитала мама і, сплеснувши руками, забрала кошеня.

– На побачення, — розчаровано зітхнув брат. Така гарна і така зла! Життя – біль!

Зустрів він дівчину, не встигли вони визначитися, куди підуть, прибилося до них кошеня. Дівчина, побоюючись за цілісність колготок, штовхнула його ногою.

– Я на кошеня глянув, потім на дівчину. Забрав його, а дівчині рукою помахав. Він буде з нами жити! Можна, мамо?

– Вона, — винесла вердикт мама, оглянувши «знахідку» брата. Нехай лишається. Як назвемо? Гаразд, ім’я – справа десята. Іди-но, сину, в магазин.

– Гроші маєш. Купи корм, лоток, наповнювач. Днями знахідку лікареві покажемо. Ти в магазин, а ми купатимемося.

Брат пішов. Мама відмила кошеня.

Ім’я вигадав брат. Мудрити не став, дав кішці ім’я тієї дівчини.

– Дашею буде! Щоб пам’ятати, як зовнішність буває оманлива, — сказав брат.

Брат різко подорослішав. Почав нести відповідальність за Дашу: влаштувався в кафе швидкого харчування на підробіток, та взяв Дашку на повне забезпечення.

Навчався, підробляв, зрідка ходив на побачення. Повертаючись, часто казав:

– Код “Даша”.

Це означало, що діва прекрасна лише ззовні.

– Сам таких вибираєш! На обличчя дивишся. Ти на душу дивися, на вчинки. Не красивішу треба, а добрішу, — повчала брата мама.

Брату виповнилося двадцять чотири, вирішив він жити окремо. Речі зібрав, Дашу з усім її добром прихопив, і відбув у орендовану однокімнатну.

Машину в кредит узяв, після основної роботи у таксі працював.
– Зовсім дорослий став, — засмутилася мама.

Ще через рік брат привів до мами на знайомство Поліну. Її важко назвати красунею, але внутрішнє світло видно здалеку. Ні мама, ні я не здивувалися, що знайомство відбулося так, як відбулося.

– Зупинився біля магазину, дівчина підбігла, у куртці щеня, у щеняти лапа пошкоджена. Запитала, чи я вільний. Поїхали до цілодобової ветеринарки…

Цуценя, чию лапку підлікували, Поліна залишила собі, назвала Бімом. Брат узяв у неї номер телефону. Розпочався у них роман!

– Гарна дівчина, — зателефонувала мені мама, та розповіла про знайомство. Мабуть, добра. Хоч би були щасливі!

Брат одружився пів року тому. Поки що вони живуть вчотирьох: він, Поліна, Дашка та Бім. Але незабаром очікується поповнення!

Поліна цвіте та пахне. Брат у ній душі не чує. Ну от. Зустрів же дівчину без жодного коду «Даша»! Приєднаюся до мами: нехай брат та Поліна будуть щасливими!

Тому, шукайте свою половинку, не поспішайте, вона обов’язково десь є! Ви зі мною згодні?