– Ти пішов із роботи? І чим ти зібрався керувати? – Я ще не думав, але чимось великим та прибутковим. Я все вирішив. Ми оформляємо на мене генеральну довіреність, і я займаюся твоїм спадком

Денис чудово знав, що дружина отримала пристойну спадщину. Пощастило. Спочатку родич залишив усе її бабусі Ганні.

У дядька Вови не було дружини та дітей, а її бабуся єдина, хто піклувався про нього під час хвор оби. Вона навіть переїхала до нього, коли той не зміг сам дати собі раду. Соня теж осторонь не була, допомагала.

Денис намагався бути добрим. Таке багатство до рук припливло. Двушка бабусі Ганни, її ж дача, хоч і дачею це важко назвати. Та й ця квартира з дачею в іншій області.

А ось від дядька Вови будинок на два поверхи, гараж і машина. На машині Денис уже їздив, бабуся одразу віддала, а у Соні не було посвідчення водія. Кому ж їздити, якщо не йому. Соня була не проти.

Двушку Соня почала здавати, дачу продала, в хату вони переїхали, на машині їздили. Шила в мішку не приховаєш. Старша сестра Дениса заздрила.

Свекруха ніби й раділа за сина, але радість була із домішкою чогось неприємного. Соня ніяк не могла зрозуміти.

Свекруха приїжджала, роздивлялася все. Не було причіпок з приводу пилу, безладу та іншого, чим вона раніше дорікала дружині сина.

Раніше вони жили в неї, збирали на іпотеку, доки спадок не отримали. Збирати не вдавалося. Іноді свекруха шепотілася із сином, але швидко переводила розмову на іншу тему, коли з’являлася Соня.

– От би Діані таке щастя привалило. От би дівчинці моїй пощастило. Нехай небагато, але пощастило.

Тільки її дівчинці пощастило не дуже, – чоловік часто сидів без роботи, двоє дітей, орендована квартира. Жити з матір’ю Діна відмовлялася, хоч там була трикімнатна квартира.

Якось Денис заговорив про продаж квартири.

– Навіщо вона нам. Область інша, нагляду немає. Всі ці квартиронаймачі приведуть її в непридатність. Продавати треба поки не пізно.

– Бізнес відкриємо, гроші повалять, – зможемо тут п’ять квартир купити. Я можу сам цим зайнятися. У мене вікно з’явилося.

– Яке вікно? Ти взяв відпустку?

– Ні, просто я пішов із роботи. Ми живемо дуже добре, можна сказати багато, тож я маю право відпочити перед тим, як керуватиму.

– Ти пішов із роботи? І чим ти зібрався керувати?

– Я ще не думав, але щось велике та прибуткове. Я все вирішив. Ми оформляємо на мене генеральну довіреність, і я займаюся всіма справами.

– На тебе? Ти навіть комуналку сплатити не можеш, у тебе руки тремтять, раптом не туди платіж піде. А тут ти вирішив!

– Квартира здається через агенцію, там усе гаразд. Це нерухомість, і вона приносить дохід кожного місяця. Я працюю, і ти шукай роботу!

– Я вже й матері сказав.

– Напевно, це вона тобі порадила. Так?

– Так. У нас величезні плани. Треба Діані квартиру купити, я зможу розкрутитись і всіх забезпечити.

– Діані купити квартиру? А ти знаєш, що твоя мати на свою квартиру вже написала заповіт. Вгадай на кого? На твою сестру!

– Коли ми жили там, то я випадково побачила документи. Це було перед новим роком. Свекруха тоді тільки-но прийшла і кинула документи в передпокої. Вона швидко схаменулась, але я встигла прочитати.

– Заповіт? Його можна змінити. Просто мама знає, що у нас житло є, от і вирішила Діані все віддати.

– Денисе! Ти чуєш мене! Ми в неї жили, тоді не було у нас житла. Не було! Нічого не було! Якщо я продам там квартиру, то куплю для нашого сина житло.

– Без генеральної довіреності. Бізнес? Ти сам у нього віриш? Чи це мама підбурила тебе? Мовчиш! Я зрозуміла. Ви просто хотіли грошей.

– Мама сказала, що ти просто так не дала б нічого, а Діані важко наймати, їй своє житло треба. А бізнес я спробував би, але боюся. Не звільнився я, просто відпустку взяв.

– Ви хотіли продати мою квартиру та купити Діані?

– Ні. Бізнес. Я хотів з тобою порадитися, а мати сказала, що я все повинен сам. Вона все про квартиру для Діанки говорила. Поспішала. Ось і про довіреність вона сказала.

– Ти ж у нас зайнята, працюєш, син навчається, за ним слідкувати треба, а я у відпустці. Всі мізки мені запудрила, я вже сам нічого не розумію.

Вчора взагалі пляшку міцного принесла, для розширення судин, щоб я думав краще. А мене розморило з першої чарки.

– Пляшку я бачила, і тебе бачила. Ти такий добрий був, тільки одразу спати пішов.

– Поясни мені все, я зовсім заплутався. На квартиру матері є заповіт на Діану. А я? А в мене, вірніше, у тебе, все є. Навіть більше, ніж ми мріяли. І? Що тепер робити?

– Нічого не робити. Скажи, що проти продажу. Бізнесу не буде, у тебе хороша робота, кар’єра, перспективи. Навіщо нам бізнес, ми здаємо квартиру, працюємо. Ти справді хотів кинути кар’єру?

– Ні, але мати так умовляла. Вона ж і чоловіка сестри просила прилаштувати згодом у бізнес. І її також.

– Чудово! Гарний план. Добре, що в тебе вистачило мозку на звільнення не подати.

– Все, більше жодних розмов з матір’ю. Так після неї важко, прямо мізки киплять. Ти, якщо що, зупиняй мене. Коли мати приходить до нас, не залишай нас наодинці.

– Добре. Я розберуся.
***
Свекруха прийшла на наступний день. Соня постійно крутилася поруч, розмова із сином не виходила.

– Соню, у нас там пляшка у холодильнику була з залишками міцного.

– Я його вилила. Денису було дуже погано. Напевно, поганий був напій. Денис таку дурницю ніс. Так, до речі, ви зібралися купувати квартиру Діані? Рада за вас.

– Зібралися. Дівчинці треба, знайшли вже потрібну. Лише затримка невелика.

– І гроші знайшли? Іпотеку схвалили?

– Хто ж їм схвалить? Гроші. Є гроші.

– Так, я знаю. Денис говорив про гроші, про бізнес. Тільки бізнесу поки що немає, і напевно не буде. Кар’єра у нас гарна, посади, а бізнесменів уже стільки, що на нас там не чекають.

– У нас є дохід, нам вистачає, синові залишиться. Тільки синові. Ви ж свого залишили без спадщини. Рано про це говорити, але заповіт уже є.

– Але…

– Що? У нас є все? Є. А ви хочете відібрати частину для дочки. Ні! Нічого не буде! Я зрозуміла ваш план. Денис також зрозумів. Він вибір свій зробив. Слухати вас – втратити все. Він і так нічого не має окрім сім’ї – мене та сина.

– А ти на нього перепиши частку. Дай бодай грошей. Отримала багато, треба ділитися.

– Ось ви й сказали своє слово. Перепишу, але не зараз. Заповіт складу.

– Сенсу від твого заповіту, ти нас усіх переживеш.

– А ось із цим ми самі розберемося. Денис сам поки що не хоче мати нічого. Можливо, у нас буде спільна квартира, але поки що є справи важливіші.

– Більше не приносьте свої напої, Денис все ж таки ваш син, а ви власними руками наливаєте йому. На що це схоже? Правильно! І про довіреність – не буде її!

– Ти… – свекруха встала з-за столу.

– Вже йдете? До побачення.
***
Свекруха більше не приходила. Навіщо їй перевіряти пил у невдячної невістки. Її не пил цікавив, а гроші. Тільки ось до них не дістатись.

Денис та Соня живуть у будинку, син вступив в інститут. Спадщини більше не буде…

Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки!