— Ти порахуй якось на дозвіллі. Скільки ми витрачаємо на місяць тільки на твоїх родичів.

— Максимові знову важко, роботи немає нормальної, а троє дітей, — голос матері звучав звично жалібно в слухавці.

Марина притиснула телефон плечем до вуха, помішуючи суп. Цибуля шипіла на сковороді, від неї сльозилися очі.

— Скільки потрібно? — запитала вона машинально, навіть не замислюючись над питанням.

— Хоча б 7500 гривень, у нього ж сім’я велика.

Марина кивнула в слухавку погоджуючись, хоча мати цього й не бачила. Дерев’яна ложка застигла в каструлі.

— Добре, мам, поговорю з Сергієм.

— Ти в мене розумниця. Я знала, що ти не залишиш брата в біді.

Після відбою Марина зменшила вогонь на плиті й подивилася на годинник. О пів на восьму. Сергій скоро прийде, знову втомлений, знову з цим зацькованим виглядом після дванадцятигодинної зміни. І їй знову доведеться просити.

Двері грюкнули в передпокої рівно о восьмій. Марина поставила тарілку борщу перед чоловіком, сіла навпроти. Соня влаштувалася на своєму стільчику з подушкою, розмішувала ложкою картоплю в тарілці. Сергій їв мовчки, плечі опущені, очі червоні від недосипання.

— Як справи? — обережно запитала вона, накладаючи собі суп.

— Нормально, — буркнув він, не піднімаючи голови.

Марина чекала, коли він доїсть половину тарілки. Це був її спосіб — спочатку нагодувати, потім просити.

— Мама сьогодні дзвонила, — почала вона, крутячи в руках хліб.

Сергій підняв очі, ложка завмерла біля рота.

— Знову? — втомлено запитав він.

— Ну в Максима ж діти, а роботи немає.

Сергій мовчки продовжив їсти. Марина спостерігала, як його щелепи механічно жують, як він прикриває очі від втоми.

— Я ж удома сиджу з Сонею, економлю на няні, — додала вона, ніби це пояснювало, чому вони мають допомагати її братові.

Сергій доїв борщ до дна, акуратно поставив тарілку. Встав, не сказавши ані слова.

Вночі Сергій ворочався, не міг заснути. Марина лежала поруч, слухала його важке дихання.

— Я гарую по дванадцять годин, щоб усіх утримувати, — промовив він у темряву, дивлячись у стелю.

Марина повернулася до нього, влаштувалася зручніше на боці.

— Ну і що? Зате в тебе нормальна сім’я, будинок, дружина стежить за господарством, донька росте.

— А твій брат що робить?

— Шукає роботу.

Сергій гірко посміхнувся, звук вийшов дивний у нічній тиші.

— Уже третій рік шукає.

— Не третій, а другий, — поправила Марина, хоча точно не пам’ятала.

— Марино, — Сергій повернувся на бік, у напівтемряві вона бачила тільки контур його обличчя. — Я втомлююся. Дуже сильно втомлююся.

— Усі втомлюються, — знизала плечима вона. — Але це ж сім’я.

Сергій нічого не відповів, відвернувся до стіни. Марина подумала, що він заснув, але його дихання так і не стало рівним аж до самого ранку.

Телефон задзвонив, коли вони снідали. Сергій пив каву, Марина намазувала масло на хліб для Соні. На екрані висвітилося — мама.

— Алло, матусю.

— Донечко, у мене до тебе прохання, — голос звучав слабко, хворобливо. — Пенсія маленька, на ліки не вистачає. Зовсім погано стало.

Марина кинула погляд на Сергія. Той дивився в кухлик, але вона знала — він чує кожне слово.

— Звісно, матусю, ми допоможемо. Скільки потрібно?

— Хоча б п’ять тисяч. Мені до кардіолога треба, а там прийом дорогий.

— Добре, сьогодні переведу.

Сергій поставив кухлик на стіл різкіше, ніж потрібно. Кава розплескалася по блюдцю.

— Марино, — він подивився на неї важко, — ти взагалі розумієш, скільки я заробляю і скільки ми витрачаємо на всіх?

— Розумію, — кивнула вона, прибираючи телефон. — Але це ж сім’я.

Сергій встав, взяв портфель. У дверях обернувся.

— Ти порахуй якось на дозвіллі. Скільки ми витрачаємо на місяць тільки на твоїх родичів.

Двері зачинилися. Марина залишилася з Сонею, яка мирно жувала хліб з маслом, розмазуючи його по щоках. Марина взяла серветку, витерла доньці обличчя. Сергій просто втомився, вирішила вона. На роботі, напевно, завал. Мине.

Після обіду вони з Сонею вирушили до магазину. У молочному відділі зіткнулися з сусідкою Валею, яка вибирала сир.

— Марино! — зраділа Валя, поправляючи сумку на плечі. — Як справи? А я ось мучуся з Петром знову.

— Що сталося? — Марина поставила візок, Соня тягнулася до яскравих йогуртів на полиці.

— Уявляєш, учора сестра телефонувала, грошей просила на операцію мамі. А він — ні в яку! — Валя махнула рукою. — Каже, нехай сама заробляє. Як можна так із рідними?

Марина похитала головою співчутливо.

— А мій завжди розуміє, коли рідним потрібна допомога, — сказала вона, вибираючи молоко. — Ніколи не відмовляє.

— Пощастило тобі з чоловіком, — зітхнула Валя. — А мій скупий якийсь став. Каже, мовляв, кожен сам за себе.

— Сергій не такий. У нього серце є.

Марина поправила Соні шапку, задоволена розмовою.

Вдома, поки Соня дивилася мультики, зателефонувала сестра Анна з Києва.

— Привіт, як справи? — голос Анни звучав стривожено. — Слухай, у мене тут проблеми з роботою, скорочення почалися.

— Ой, Ганно, тримайся, — Марина сіла в крісло, притиснула телефон до вуха.

— А ви Максимові допомагаєте? — несподівано запитала Анна.

— Звісно, регулярно, — відповіла Марина з деякою гордістю. — Сергій розуміє, що сім’я — це святе.

— Ти не боїшся, що Сергій втомиться від таких витрат?

Марина скривилася від такого запитання.

— Ганно, він же добре заробляє, не збідніє. І потім — це ж наші рідні. Не можна їх кидати.

— Ну так, звісно, — погодилася Анна, але в голосі чулися сумніви. — Просто знаєш, чоловіки іноді по-іншому на гроші дивляться.

Після розмови Марина відчула себе ще більш правою. Так, звісно, Сергій іноді бурчить, але це нормально. Головне — він допомагає. Значить, у глибині душі розуміє, що це правильно.

Тим часом на заводі Сергій сидів у курильні з колегою Андрієм. Вони мовчки дивилися у вікно на сірі заводські корпуси.

— Ти щось зовсім замучений, — зауважив Андрій, затягуючись сигаретою. — Що сталося?

Сергій потер обличчя руками.

— Дружина вирішила, що я зобов’язаний утримувати всю її сім’ю, — зізнався він втомлено. — Брат не працює, мати постійно на ліки просить. А я як банкомат — тільки гроші видавай.

— Зрозуміло, — кивнув Андрій. — А дружина хоч працює?

— Ні. Вдома з донькою сидить.

— Моя хоча б працює і розуміє ціну грошам, — сказав Андрій, струшуючи попіл. — А коли рідня її просить, завжди зі мною радиться.

Сергій замислився. Коли Марина востаннє працювала? Соні вже п’ять років, а вона все сидить удома. Каже — економить на няні. Але няня коштувала б менше, ніж утримання її родичів.

— Що робитимеш? — запитав Андрій.

— Не знаю. Спробував поговорити — не чує.

Увечері Марина накривала на стіл, коли знову задзвонив телефон. Мати.

— Донечко, у мене до тебе прохання, — знайомий тон прохачки. — Мені на комунальні послуги не вистачає, такі рахунки прийшли.

— Звісно, матусю, — Марина навіть не замислилася. — Скільки потрібно?

— 2000 гривень. Опалення дороге стало.

— Добре, зараз переведу.

Сергій увійшов на кухню якраз у цей момент. Почув останні слова, зупинився у дверях. Обличчя потемніло.

— Марино, мені набридло бути банкоматом для твоїх родичів! — крикнув він.

Соня, яка гралася з лялькою за столом, здригнулася й втупилася на них.

— Ти що кричиш при дитині? — обурилася Марина, кидаючись до доньки.

— А ти що, паразитів розвела при дитині? — відрізав Сергій і пішов у спальню, грюкнувши дверима.

Марина заспокоювала Соню, не розуміючи, що такого страшного вона зробила. Мати ж справді не може платити за комунальні послуги, рахунки потрібно оплачувати. А Сергій наче з ланцюга зірвався.

Вночі вона спробувала помиритися. Лягла поруч, обійняла чоловіка за плечі.

— Ну не гнівайся, вони ж справді потребують, — прошепотіла вона йому на вухо.

Сергій відсторонився, повернувся до неї.

— А я що, не потребую розуміння дружини?

— У тебе ж усе є — робота, сім’я, дім, — Марина не розуміла, у чому проблема.

— Так, я все це утримую сам, — сказав він втомлено. — Сам.

— Я що, не допомагаю по дому? — образилася Марина. — Я ж готую, прибираю, з дитиною сиджу.

— Марино, — Сергій сів на ліжку, — ти розумієш, скільки грошей на місяць іде на твоїх рідних?

— Ну й що? Гроші ж є.

— Тому що я працюю по дванадцять годин без вихідних! А твій брат що робить?

— Він шукає роботу, йому важко з трьома дітьми.

— Важко, — повторив Сергій з гіркотою. — А мені легко?

Марина не знала, що відповісти. Їй здавалося — у Сергія робота є, зарплата непогана, чого ще потрібно? А в Максима дійсно проблеми, він же хребет пошкодив більше року тому, зараз не може на важких роботах працювати, у матері здоров’я погане. Вони ж сім’я, хіба можна відмовляти?

— Спи, — сказав Сергій, лягаючи спиною до неї. — Завтра поговоримо.

Вранці Сергій сидів за сніданком мовчки, не підіймаючи очей від тарілки. Соня колупала кашу, Марина намазувала хліб маслом. Звичайний сімейний ранок, якщо не враховувати напруги, яку можна було різати ножем.

— Або ти припиняєш витрачатися на своїх рідних, або я подаю на розлучення, — сказав Сергій раптом, усе так само дивлячись у тарілку.

Марина поперхнулася чаєм.

— Що? — вона не повірила своїм вухам.

— Я втомився бути спонсором для твоєї сім’ї, — Сергій підняв голову, подивився їй в очі. — Не хочу більше платити за твою рідню, зрозуміло?

Марина закотила очі, махнула рукою.

— Та годі тобі, не драматизуй. Що ти як маленький?

Сергій встав, відсунув стілець.

— Я не драматизую, Марино. Я ставлю ультиматум.

Вона знизала плечима, витираючи Соні рот серветкою.

— Ну і подавай, якщо гроші тобі дорожчі за сім’ю.

Сергій пішов на роботу. Марина прибирала зі столу, похитуючи головою. Ну що за дитина, право слово. Подумаєш, пару тисяч туди-сюди.

Через годину задзвонив телефон. Мати.

— Донечко, як справи? Учора Сергій такий злий був.

— Та в нього просто криза якась, — пояснила Марина, протираючи стіл. — Погрожує розлученням через гроші.

Мати розсміялася в слухавку.

— Він блефує, звичайно. У чоловіків іноді бувають такі періоди, не звертай уваги.

— Думаю, він просто втомився на роботі, — погодилася Марина. — Пройде.

— До речі, — мати понизила голос, — мені наступного тижня до стоматолога потрібно, а грошей не вистачає. Можеш підкинути?

Марина навіть не замислилася.

— Звісно, мам. Скільки потрібно?

— 2500 гривень вистачить.

— Добре, зараз переведу.

Вона відкрила банківський додаток і перевела 2500 гривень матері на стоматолога. Сергій просто переживає важкий період, вирішила вона. Мати має рацію — він блефує.

Увечері Сергій прийшов пізно, перевірив історію рахунку. Обличчя стало кам’яним.

— Я ж сказав тобі чітко, — вимовив він тихо, показуючи екран із переказом.

Марина помішувала суп, не обертаючись.

— Ну що ти причепився до цих грошей. Подумаєш, дві з половиною тисячі.

Сергій мовчки пішов у спальню. Марина почула, як він дістає сумку з шафи, як відчиняються шухляди комода.

— Сергію, ну ти що, серйозно? — злякалася вона, заходячи в спальню.

Він складав речі в дорожню сумку, не підіймаючи голови.

— Я подам на розлучення, втомився вже від цього дитячого садка. Знайшлася мені, блін, «мати Тереза». Поживу поки в друга, а там видно буде.

— Сергію, ну це ж дурниці! — Марина спробувала взяти його за руку. — Через якісь гроші…

Сергій акуратно відсторонився, застебнув сумку. Вийшов у дитячу, де Соня збирала пазл.

— Тато ненадовго поїде, сонечко, — сказав він, обіймаючи доньку. — Скоро повернеться.

— Куди поїдеш? — запитала Соня, не відриваючись від картинки.

— У справах. Телефонуватиму щодня.

Він поцілував її в маківку, взяв сумку і попрямував до виходу. Марина стояла в передпокої, не вірячи в те, що відбувається.

— Сергію, ну це ж маячня якась!

Двері зачинилися. Марина залишилася з Сонею і 500 гривнями на картці.

Перший день минув спокійно. Соня запитувала про тата, Марина пояснювала, що він у відрядженні. На другий день гроші почали закінчуватися. У магазині картка не пройшла на касі.

— Вибачте, недостатньо коштів, — сказала касирка.

Марина з жахом дивилася на кошик із хлібом, молоком і дитячим печивом. Соня тягнулася до яскравої упаковки цукерок.

— Мам, можна шоколадку?

— Ні, доню, не можемо сьогодні.

Вони вийшли з магазину з порожніми руками. Вдома Марина відкрила всі шухляди, зібрала дріб’язок по кишенях — набралося на буханець хліба.

— Матусю, я їсти хочу, — бідкалася Соня.

Марина намазала їй хліб маслом, яке ще залишалося в холодильнику. Сама не їла — економила. Уперше за багато років вона зрозуміла, що таке рахувати кожну гривню.

Зателефонувала матері.

— Мамо, можеш позичити трохи грошей? У нас тут складнощі.

— У мене ж пенсія маленька, ти сама знаєш, — здивувалася мати. — А що сталося?

— Сергій пішов, грошей немає навіть на хліб.

— Через такі дрібниці? — не зрозуміла мати. — Ну то помирися з ним.

Марина зі сльозами розповіла, що грошей немає навіть на їжу для Соні.

— Ну то до чого чоловіка довела! — дорікнула мати. — Ось бачиш, що виходить.

— А гроші, що я тобі на стоматолога дала? — запитала Марина.

— Які гроші? — мати говорила так, ніби чує вперше. — Їх уже немає.

Марина опустила телефон. 2500 гривень за два дні зникли. Мати навіть не подумала запропонувати допомогу. Значить, для них Сергій справді був просто гаманцем.

Наступного дня зателефонувала мати знову.

— Донечко, у мене до тебе прохання. До зубного записалася на наступному тижні, потрібно доплатити. Допоможеш?

— Мам, — Марина заплющила очі, — у мене грошей немає навіть на хліб.

— Ну то помирися з Сергієм, — легко сказала мати. — Чого ти вперта?

— Мамо, я тобі щойно сказала — у мене немає грошей нагодувати дитину!

— Ну і що я можу зробити? У мене самої грошей немає.

Марина поклала слухавку і заплакала. Уперше зрозуміла — мати думала не про її сім’ю. Вона думала тільки про те, де взяти гроші. А Сергій для неї був не зятем, а банкоматом.

Увечері набрала Сергія.

— Приїжджай, будь ласка, поговорити, — попросила зі сльозами. — Я все зрозуміла.

— Що зрозуміла? — голос звучав втомлено.

— Більше ніяких родичів. Можемо спробувати ще раз?

Сергій мовчав довго.

— Один шанс, Марино. Заради доньки. Але якщо повториться — усе.

Він приїхав через годину, мовчки обійняв Соню, яка плакала. Марина стояла поруч, не знаючи, що сказати.

— Пробач, — прошепотіла вона. — Пробач, що рідних ставила вище за наші стосунки.

Увечері знову задзвонив телефон. На екрані висвітилося «мама». Марина відкинула телефон на ліжко як ошпарена, розуміючи, навіщо їй телефонує мати. Усе, тепер тільки для себе і нашої сім’ї.

Сергій дивився на неї здивовано.

Сергій дістав телефон, показав їй додаток банку з історією переказів за останні місяці. Марина прогортала список — п’ятсот гривень туди, півтори тисячі сюди, дві з половиною тисячі на ліки, дві тисячі на комунальні…

Вона закрила обличчя руками. Майже половина його зарплати.

Пізно ввечері вони сиділи на балконі, пили чай. Марина тримала теплий кухлик у руках і вперше за довгий час відчувала, що в їхньому домі знову тиша. Не напружена, а спокійна.

— Як же я була сліпа, — прошепотіла Марина, дивлячись у темряву. — Вони ж нас просто використовували.

Їй стало соромно перед чоловіком уперше за п’ять років. Але десь у глибині душі вона все ще вірила, що рідні скажуть їй спасибі.

Щоб не пропустити нові цікаві вам публікації, підписуйтесь на сторінку! Залишайте свої думки та емоції у коментарях, підтримайте вподобайками.