– Ти повинна усе повернути! Зароби сама, а не забирай у чоловіка останнє при розлученні! – Репетувала “колега”

Марія дивно почувалася. З одного боку образа – сім років із чоловіком прожила, а він знайшов їй заміну. І йти сам не хотів до останнього, пручався, чіплявся, виправдовувався, але пішов.

З іншого боку, було звільнення. Останнім часом Павло якось дивно поводився, тільки з коханкою це було не пов’язано. Говорив про якісь контракти, хотів свій бізнес відкрити, проєкт розробляв.

Вся зарплата туди йшла, але Марія терпіла. Раптом вийде у чоловіка. А потім з’явилася молода співробітниця, колега, з якою у нього стався роман.

Приховували, вірніше, приховував Павло. Тільки його коханка відразу вирішила діяти, щоб не запізнитися. Сама Марії зателефонувала, та розповіла…

– Іди, – одразу сказала Марія чоловікові. – Прощати не збираюся.

– Як же я без тебе? Ти ж моя підтримка та опора. Квартира у нас.

– Квартира? Ця квартира моя, а в тебе є дві квартири та будинок від батьків. Є де жити, що здавати. Збирай речі та на вихід.

– Але…

Опирався, нервувався, не хотів іти, навіть обіцяв більше ніколи не зраджувати.

– Йди.

Пішов.

Марія впорядкувала квартиру, навіть перестановку зробила. Подала на розлучення. З’їздила до матері, допомогла їй на городі, відпочила.

– Напевно це на краще, доню. Не шкодуй. Ти ще молода, все буде в тебе. Зустрінеш нормальну людину, діти у вас будуть. Квартира є, і не одна, робота хороша.

– Це так, мамо. Квартири – це ваша з татом заслуга.

– Все правильно, дочко. Ми для тебе старалися, ти в нас одна, пізня, довгоочікувана. Жаль, що батько не бачить тебе. А може й бачить, напевно, все звідти видно, – мати подивилася на синє небо і тихенько змахнула сльозу.

– Мамуля, не плач. Я з тобою. Приїду на наступні вихідні. Подзвоню. Ти не хочеш переїхати до мене? Ну чи у квартиру бабусі?

– Ні, доню. Як я будинок кину, тут все зроблено для зручності. Не хвилюйся. А у квартирі люди живуть, пристойні, гроші справно платять. Та й сили в мене є, ти завжди приїдеш.

– Колись ти житимеш у цьому будинку, а твої діти у квартирі. Час покаже. Я раніше теж у місті жила, а от потягнуло до природи.

– Раніше у селі було складніше, а зараз жодних проблем, – вода, душ, газ, унітаз, піч топити не треба. Надвір вийшов – повітря чисте, птахи співають. Ти сама все бачиш і знаєш.

– Добре, мамо.

За день до розлучення Марію знайшла коханка чоловіка. Яна, так її звали, прийшла наприкінці робочого дня. В офіс її не пустили, але вона дочекалася, коли я вийду надвір.

– Маріє, нам треба поговорити. Справа дуже серйозна. Я в положенні.

– Вітаю, я не збираюся вам заважати. Будьте щасливі.

– Дякую, але для повного щастя треба поділити нерухомість.

– Що? Не зрозуміла.

– Майно треба поділити, завтра розлучення, а ось квартири Павлик залишив тобі. Це за які заслуги? Дітей у вас нема, а в нас буде. Нам потрібна житлоплоща, просто необхідна. Зараз я наймаю студію, а він мешкає у мене.

– Він залишив мені квартири?

– Залишив, але ти маєш все повернути. Зароби сама, а не забирай у чоловіка останнє.

– Звичайно, я поверну йому квартири, якщо він справді мені їх залишив, тільки чомусь я не розраховую на таку щедрість.

– Просто Павло така людина, це ж він винен у розлученні, от все й залишив, а сам пішов ні з чим.

– О, як! Щедрий!

– Ти маєш усе повернути, не ти все це заробила! Це заслуга Павла!

– Поясни мені про яку нерухомість мова йде?

– Про квартиру, де ти живеш. А ще є друга квартира, адреси я не знаю. Але дізнаюся! Я подумала, що тобі треба переїхати до матері. Звичайно, і там Павло вклався, але й тобі щось треба залишити. А решту – поверни.

– Повернути? Павлові? Мої квартири? Знаєш, дівчинко, у нього свої є. Дві квартири та будинок від батьків. А про те, що ти кажеш, – усе моє! Все придбано до шлюбу або отримано у спадок.

– Одна його квартира теж дошлюбна, будинок і друга квартира – спадок. Тут навіть ділити нічого не доведеться. Ми практично у рівних умовах.

– Так? А він сказав, що в тебе нічого не було. Він благородно залишив тобі. А у Павлика немає нерухомості. Я перевіряла, – зовсім немає. Він же все віддав… Ти спеціально так кажеш, щоб не повертати?

– А де його нерухомість?

– У якому сенсі? У тебе!

– Ні, у мене тільки своє. Прощавайте та розбирайтеся самі.

– Ми не договорили.

Яна крикнула вслід, але Марія вже пішла. Завтра розлучення, а тут повна плутанина з квартирами. Дивні вимоги. Маша думала, але так нічого й не зрозуміла. Можливо, Павло просто приховує нерухомість від цієї Яни?

Розлучення відбулося. Саме після нього всі довідалися, що квартир у Павла немає, немає і будинку, що залишився від батьків. Жити ніде, бо Яна вигнала його за обман.

Нерухомість була, але лише у шлюбі з Марією. А свою він програв. Навіть Маша про це не знала. Не був він гравцем! Ніколи не грав, тільки-но почав.

Це був його бізнес – гра. Вклався, програв, заборгував. Продав квартиру і знову програв. Потім пішла і друга. Залишався будинок, але його довелося продати, бо борги треба повертати.

Марію вже не цікавили труднощі колишнього чоловіка. Вона проїжджала на вихідні вже не тільки до мами. Якось вона підвезла сусіда мами, у якого дорогою спустило колесо.

Нове знайомство, спілкування. Він теж у вихідні відвідував батьків, та, чесно кажучи, не залишив її байдужою. Відносини розвивалися стрімко, тож все у неї ще попереду, які її роки…

Залишайте свої слушні думки в коментарях, підтримайте автора вподобайками!