– Ти повинна увійти в становище! У мене складна ситуація! – У вас є гроші! – Наталя теж підвелася. – Купуйте кімнату та живіть там спокійно! Навіщо тут сидіти нахлібником? – Мені потрібна квартира нормальна, а не кімната якась! – Свекруха почервоніла від гніву. – І взагалі, ви з Максимом могли б взяти кредит і дати мені суму, що бракує! Що вам варте? Молоді, здорові, працюєте

– Повтори, що ти сказав?

Наталя дивилася на чоловіка і не вірила власним вухам. Їй здалося, що вона не дочула. Максим тяжко зітхнув і провів долонею по обличчю, ніби намагався стерти втому.

– Мама продала будиночок у селі, – повторив він тихіше. – Грошей їй вистачає лише на частину квартири. Вона переїде до нас на якийсь час, поки не вирішить, що робити далі.

Наталя завмерла з кухлем у руках. Кава остигала, але вона навіть не помічала цього. У голові пульсувала одна думка: як це переїде до них? Сюди, в їхню маленьку двокімнатну?

– Макс. Ти пам’ятаєш, що ми квартиру винаймаємо? У нас тут одна вітальня вільна, і та невелика.

Максим різко обернувся до неї. Обличчя його було напруженим. А очі дивилися з якоюсь приреченістю.

– І що мені робити? Залишити її на вулиці?

Наталя поставила кухоль на стіл.

– Я не про це зовсім. Просто нам треба подумати, як усе організувати. Це ж не тиждень, так?
Максим почав тараторити. І в його тоні прослизнула надія:

– На три-чотири місяці максимум. Вона придумає щось, і все вирішиться.

Наталя мовчала. Вона згадала, як свекруха завжди знаходила привід для критики: то суп недосолений, то спідниця надто коротка, то робота несерйозна. І тепер ця жінка житиме з ними під одним дахом?

Максим підійшов ближче та взяв її за руки. Його пальці були холодні.

– Наталко, ну зрозумій. Це ж моя мати. Я не можу її покинути в такій ситуації!

Наталя подивилась у його очі. Вона бачила в них благання, майже розпач. І кивнула, хоч усередині все протестувало проти цього рішення, кричало, щоб вона відмовилася.

– Добре, – видихнула Наталя. – Але не більше чотирьох місяців. Домовились?

– Домовилися, – кивнув Максим з полегшенням.

…Через три дні Ольга Іванівна в’їхала до їхньої квартири з трьома величезними валізами та двома сумками. Ледве переступивши поріг, вона оглянула житло і підібгала губи так, ніби спробувала щось кисле.

– Квартирка маленька. І темно якось тут у вас.

Максим квапливо підхопив валізи, явно намагаючись згладити момент.

– Мамо, ти житимеш у спальні. Ми з Наташею на дивані влаштуємося, нам нормально.

Наталя завмерла у дверях. Вона не чекала такого повороту. Максим навіть не порадився з нею, просто взяв і вирішив віддати їхню спальню.

– Макс, може, обговоримо? – тихо спитала вона, коли свекруха пішла розбирати речі в їхню кімнату.

Максим стомлено махнув рукою, навіть не глянувши на неї.

– Наташ, ну що тут обговорювати? Мама не може спати на дивані, у неї спина болить. Потерпимо небагато, це ж тимчасово все.

Вона мовчки кивнула і пішла збирати їхню постільну білизну. Усередині наростала тривога. Але Наталя гнала ці думки геть. Тимчасово. Лише кілька місяців, і свекруха знайде собі житло.

Але Ольга Іванівна, здавалося, вирішила випробувати терпіння Наталії на міцність. Кожен ранок починався з її зауважень, які сипалися, як із рогу достатку.

– Кашу ти якось не так вариш, – говорила вона, морщачись над тарілкою. – У мене виходить пишніша. Молока треба більше додавати, і цукру трохи.

Наталя стискала зуби й мовчки доїдала свій сніданок. Це ж мати чоловіка. Потрібно терпіти. Вона повторювала це, як заклинання.

Якось увечері свекруха гортала якийсь журнал і раптом простягла, не підводячи очей.

– А ти так само маркетологом працюєш? Дивна професія якась. Ось бухгалтер чи вчитель – зрозуміло, користь є. А маркетолог… Чим ти взагалі займаєшся?

Наталія відповіла стримано:

– Я розробляю стратегію просування. Допомагаю компаніям збільшувати продажі. Залучати клієнтів.
Ольга Іванівна посміхнулася.

– Ну-ну. Головне, щоб користь бодай якась була від цього.

Наталя стиснула кулаки під столом так, що нігті вп’ялися в долоні. Вона повторювала собі, як мантру: кілька місяців, і свекруха з’їде. Потрібно потерпіти. Це не назавжди.

Але коли настав час платити оренду, Максим опустив очі й винувато пробурмотів:

– Наташ, цього місяця я не зможу дати свою половину. Я зарплату мамі віддав, їй зараз гроші потрібніші.

Наталя завмерла. Вона поволі відклала телефон.

– У неї ж є гроші від продажу будинку!

Максим роздивлявся щось на підлозі. Чоловік відмовлявся дивитися їй у вічі.

– Вона не хоче їх витрачати. Це гроші на її майбутнє житло, розумієш?

Наталя мовчки кивнула і сплатила оренду цілком. Її зарплата дозволяла, але осад залишився важким та неприємним.

Наступний місяць виявився ще гіршим. Максим не давав грошей взагалі ні на що. Продукти закінчувалися вдвічі швидше: свекруха їла багато і вибірково, постійно просила купити то дорожчий сир, то йогурти, то ще щось. Побутова хімія випаровувалась із шаленою швидкістю.

Наталя мовчки купувала все сама, тягаючи важкі пакунки з магазину. Максим навіть не пропонував допомогти – він турбувався про матір, постійно щось для неї робив, кудись її возив.

Знову настав кінець місяця. Вони сиділи за вечерею втрьох: Наталя, Максим та Ольга Іванівна. На плиті булькав борщ, який свекруха вже розкритикувала за нестачу зелені та часнику.

Наталя відклала ложку та набрала повітря в груди.

– Максе, завтра треба платити за квартиру.

Максим напружився. Вона побачила, як смикнулися м’язи на його вилицях.

– Грошей немає.

Наталя почала злитися.

– Як це немає? Другий місяць поспіль, Максиме!

Ольга Іванівна насупилась.

– Що ти причепилася? Навіщо гроші в нього вимагаєш?

І тут терпець Наталії урвався, мов перетягнута струна.

– Вимагаю, бо втомилася платити за все одна! – Її голос зірвався на крик, і Наталя навіть не намагалася його стримувати. – Оренда, комуналка, продукти – все на мені! Тут живе троє людей, але тягну одна я! Одна!

Свекруха схопилася з-за столу. Обличчя її налилося кров’ю.

– Ти повинна увійти в становище! У мене складна ситуація!

– У вас є гроші! – Наталя теж підвелася. – Купуйте кімнату та живіть там спокійно! Навіщо тут сидіти нахлібником?

– Мені потрібна квартира нормальна, а не кімната якась! – Ольга Іванівна почервоніла від гніву. – І взагалі, ви з Максимом могли б взяти кредит і дати мені суму, що бракує! Що вам варте? Молоді, здорові, працюєте!

Наталя завмерла. Світ навколо неї похитнувся. Вона поволі перевела погляд на чоловіка. Максим сидів, дивлячись на підлогу, і мовчав. Підозріло мовчав, навіть не намагався заперечити матері.

– Ти говорив з мамою про це?

Максим кивнув головою. Навіть не спробував збрехати.

Все стало на свої місця, як пазл, який нарешті склався у картину. Вони просто чекали на зручний момент, щоб повісити на неї ще й кредит.

Щоб вона не тільки платила за все, але ще й залізла в борги заради свекрухи, яка навіть дякую їй жодного разу не сказала.

Наталя повільно встала з-за столу.

– З мене вистачить!

У кімнаті вона почала складати речі у сумку. Усередині все горіло вогнем. Але Наталя продовжувала наповнювати сумку.

Максим забіг услід. Спробував схопити дружину за руку.

– Наташ, почекай. Нам треба поговорити!

Наталя вирвалася.

– Відпусти мене! Мені нема про що з тобою говорити! Взагалі нема про що!

– Ну ти ж розумієш, що мамі справді потрібна зараз допомога!

Наталя обернулася і подивилася на нього так, що Максим відступив на крок назад.

– Твоїй матері потрібні гроші! На мене їй начхати! А ти готовий заради матері знищити наше майбутнє!

Вона зачинила сумку, взяла куртку з вішалки та попрямувала до виходу. На порозі стояла Ольга Іванівна з переможним виглядом, наче щойно виграла головний приз.

– От і добре, що йдеш, – процідила свекруха. – Максиму потрібна нормальна дружина, яка розуміє, а не така егоїстка.

Наталя пройшла повз неї, не вшанувавши відповіддю. Вона вийшла на сходову клітку і глибоко вдихнула.

…Мати зустріла її без розпитувань. Просто обійняла та провела в кімнату.

– Відпочинь, доню, – тихо сказала вона. – Вранці поговоримо, якщо захочеш.

Наступного дня Наталія подала заяву на розлучення. Максим дзвонив, писав повідомлення, просив повернутись. Обіцяв, що все зміниться, що мати обов’язково з’їде, що він усе зрозумів.

Але Наталя бачила правду: майбутнього з цим чоловіком вона не має. Максим вибрав матір та її нескінченні вимоги. Вибрав не її, не їхню родину!

Розлучення пройшло швидко. На останньому засіданні у Максима був стомлений вигляд. Він тихо сказав:

– Вибач мені.

Наталя мовчки кивнула і вийшла із будівлі. Вона йшла вулицею і раптом упіймала себе на думці, що на душі полегшало. Наче скинула важкий тягар, що тягнув її на дно, не давав дихати.

Вона звільнилася. Від Максима та від його матері. І тепер могла почати жити наново – для себе, а не для когось…

Пишіть в коментарях свої думки з цього приводу, ставте вподобайки.