– Ти просто не хотів, щоб я повернулася раніше часу, адже вам були потрібні мої гроші. Ну, якщо так, знай: я купила тобі двокімнатну квартиру. Але тепер житиму в ній сама. А ти з батьком та його новою дружиною залишайтесь у домі. Щастя вам! – Сказала мати

Дванадцять років тому я ухвалила нелегке рішення — вирушила на заробітки за кордон. Ми з чоловіком почали будувати будинок, вже звели перший поверх, та придбали основні будматеріали, але ціни різко злетіли.

Тоді я зрозуміла, що потрібно не лише завершити будівництво, а й допомогти нашому синові, якому виповнилося вісімнадцять років.

Це рішення далося мені дуже тяжко, адже я любила свого чоловіка Назара, і наш шлюб завжди був міцним.

Чому ж не поїхав на заробітки сам чоловік? Вся річ у його хворобі – з його діагнозом важко впоратися за кордоном.

І ось, я вирушила в Італію. Спочатку знайшла роботу у літнього італійця, але він почав до мене чіплятися. Я одразу заявила, що в мене є чоловік, і жодних стосунків між нами не може бути.

Але він не потурав на мої пояснення, та заперечення. Я жила в постійному страху, поки одного разу не втекла посеред ночі. Я розповіла про все Назару, але його реакція мене вразила – він був спокійний.

– Тобі що, все одно? А якби я тобі зрадила?

– Ну, всяке буває. Говорять, наші жінки там за гроші романи заводять.

– Як ти можеш таке казати?

Я повісила слухавку. Назар пізніше вибачився, але я вже почала сумніватися у його почуттях. Я продовжувала надсилати гроші щомісяця, а він займався будівництвом будинку.

Згодом, наш будинок був повністю приведений до ладу, обставлений новими дорогими меблями, та впорядкований. Також, я допомагала синові – платила за навчання, та навіть купила йому машину.

На наступній роботі мені пощастило більше. Я влаштувалася до літньої жінки зі старечою розумовою хворобою.

Вона ставилася до мене дуже тепло, і мені було сумно спостерігати, як її здоров’я погіршується. Натомість мені там добре платили.

Коли у нашій країні настали скрутні часи, я хотіла повернутись додому, але чоловік відговорив мене, сказавши, що ситуація нестабільна.

Потім син повідомив, що збирається одружитися. Я вирішила зробити йому щедрий подарунок – купити квартиру, але хотіла залишити це сюрпризом до самої урочистості. Знайшла рієлтора, який підібрав чудовий варіант у новобудові.

І ось я вирішила приїхати додому без попередження. Планувала залишитись у рідній країні, адже роки йдуть, і хочеться пожити нормально, та й за чоловіком сумувала.

Приїхала до нашого будинку, який не бачила вже три роки. Все було гарне, доглянуте – не передати словами. Я натиснула на дзвінок, але ніхто не відчинив. І раптом підійшла сусідка.

– Ви хто?

– Господиня цього будинку! Назар, певно, кудись поїхав?

– Яка ж ви господиня? Надю я добре знаю, чудова жінка, часто мені допомагає.

– Яка ще Надя? Ви, мабуть, плутаєте з нареченою мого сина, її Катериною звуть!

– Катю я знаю, а ось Надя – дружина Назара.

Я мало не впала від шоку! Сіла біля будинку і вирішила зачекати. І ось, під’їхав мій чоловік із цією самою Надією.

– Як тобі совість дозволяє? Все це збудовано на мої гроші!

– Не все, я теж вклався. Ти сама хотіла поїхати, от і отримала. І чого ти не попередила про свій приїзд?

– А ти що, сховав би коханку?

У розпачі я вирушила до двоюрідної сестри. Весілля сина було за два дні. Я вирішила не псувати свято, і нічого йому не казати, думала, що він нічого не знав. Але, після весілля, мала намір у всьому розібратися.

На весіллі я з’явилася зненацька. Син був шокований, що я приїхала. Але потім я побачила за столом Дмитра з Надією.

– Сину, ти все знав? І навіть запросив її на весілля?

– Мам, я не хотів тебе засмучувати!

– Ти просто не хотів, щоб я повернулася раніше часу, адже вам були потрібні мої гроші. Ну, якщо так, знай: я купила тобі двокімнатну квартиру. Але тепер житиму в ній сама. А ти з батьком та його новою дружиною залишайтесь у домі. Щастя вам!

Усі гості чули мій монолог. Я пішла, не бажаючи бути поруч із цими людьми. Мені так боляче від цієї зради. Не знаю, кого простити складніше – чоловіка, чи сина.

Вони обидва телефонували мені, але я не відповідала. Подала на розлучення, і вже домовилася, щоб все зробили в найкоротші терміни.

Хочу оформити квартиру на себе. Будинок теж не залишу Назару. Відсуджу свою частку, хай виплачує чи продає.

Мені дуже сумно. Сестра говорила з моїм сином, він не розуміє моєї поведінки, та ображається через квартиру. Скажіть, як мені бути далі? Чи варто прощати сина?