– Ти просто уяви, що немає у мене грошей батьківських! Ось, просто немає! – сказала дочка

Звичайно, прикро, я й не думала, що до такого моменту доживу, – зізнається Юлія. – Що ж тепер робити? Чи не годувати? Почати брати із неї гроші за комуналку? І знає ж, як нам зараз…

Юлі 40 років, вона одружена вже вдруге, від різних шлюбів є дві доньки: Даші – вісімнадцять років, і Марині – лише вісім.

Живуть усі разом у трикімнатній квартирі, яку купували з другим чоловіком. Марина навчається у школі, Даша цього літа вступила в університет.

Вперше заміж Юлія вийшла у двадцять років з великого кохання, батьки відмовити молодих від необачного рішення не змогли.

Був студентський шлюб, мешкали у свекрухи, яка активно допомагала, не гнобила невістку, це Юлія й сама визнає. Просто шлюб сам себе зжив.

– Як Даша з’явилася, так все у нас і навперейми пішло. Добре, що все сталося, як я вже отримала диплом, – каже Юлія.

– Коли доньці було вісім місяців, я повернулася до мами. Ну просто я вважала себе дружиною та матір’ю, а колишній чоловік жив так, ніби він парубок: друзі, подруги, час зі мною та дитиною він проводити не прагнув зовсім.

Пізніше Юля подала на розлучення, хоча аліменти колишній чоловік почав платити одразу, і робив це справно, не ухиляючись від обов’язків утримувати доньку.

У Юлі з’явилася друга сім’я дванадцять років потому, приблизно тоді ж одружився і її перший чоловік. Зараз у нього син, у Юлії – дочка.

Про те, що у колишнього справи йдуть добре, жінка дізнавалася від колишньої свекрухи, та за розміром матеріальної допомоги з боку колишнього чоловіка.

Спілкувався із донькою колишній чоловік рідко, але зі святами завжди вітав. Колишня свекруха з онукою контактів не втрачала, але її не стало три роки тому.

– Ми з колишнім зрідка зідзвонювалися, – продовжує Юлія. – Якось їздила з дітьми у Болгарію, довелося дозволу від батька брати на відпочинок за кордоном, він і гроші тоді підкинув зверху аліментів на Дашу.

– І в принципі ніколи не відмовляв у додатковій допомозі, з цим проблем не було. Заробляє він дуже добре, дві машини на сім’ю, квартира велика, зараз ще й житло свекрухи здається. І подарунки хороші робив, і в додаткових витратах брав участь, не можу йому дорікнути ні в чому.

Нормальні стосунки склалися у Даші й з вітчимом та сестрою. Другий чоловік за характером людина добра і м’яка, у дівчаток свої кімнати, ніхто не зобов’язував Дашу сидіти з сестрою, не навантажував її по дому.

Нормальна родина, Даша вітчима називала батьком, він балував обох дівчаток, теж намагався для падчерки подарунок вибрати, одяг модний сам пропонував купити, коли дівчинка підросла.

Пів року тому у родині трапилося нещастя: чоловік потрапив в аварію, на жаль, вина повністю його. Відновлювався потихеньку, коли з ним трапився ще й інсульт.

Загалом, зараз все досить погано: на реабілітацію чоловіка потрібні гроші, хороші гроші, а працює зараз тільки Юлія.

– І немає жодної надії, що він повністю відновиться і працюватиме так, як раніше, – зітхає Юлія. – Інвалідність?

– Ой, я тебе благаю, чи багато платять за цю інвалідність? Якщо можна щось робити безплатно, ми робимо, але нам ясно сказали, що якщо хочемо результатів, треба старатися, треба вкладатися.

Вкладатися особливо нема чим. У чоловіка тільки старенька мати пенсіонерка, та старша сестра, у якої троє дітей і дочка в розлученні, живе з нею та двома малими онуками.

У липні Даші виповнилося вісімнадцять років, аліменти по суду виплачувати припинили, а дівчаток треба годувати, одягати, вчити, лікувати та інше.

– А у нас ще іпотека не повністю виплачена, трохи лишилося, але це трохи зараз дуже навіть тримає у напрузі, – зітхає Юлія. – А ще комуналка та лікування чоловіка.

Юля вже знайшла другу роботу з дому видалено. Гроші невеликі, але все ж таки. До того ж інший варіант для неї й недоступний: молодша ще не дуже самостійна, та чоловік майже лежачий.

– І тут я помітила, що Даша моя в обновках, – каже Юлія. – Може вони давно куплені, просто мені й придивлятися не було коли, не до того. Я спитала, і вона відповіла.

Виявилося, що колишній чоловік не вважав свою місію повністю виконану з настанням повноліття Даші.

Чоловік, як і раніше, регулярно і в колишніх обсягах надає Даші матеріальну допомогу – чверть від своєї зарплати. Плюс ще додатково підкидає якісь гроші. Тільки кошти йдуть уже не на карту Юлі, а на карту дочки.

– Я просто вражена була, дуже неприємно вражена, – каже жінка. – Дочка бачить, що я просто шаленію в спробах звести кінці з кінцями, дочка сідає разом зі мною за стіл, користується всім, за що я плачу, навіть гроші на проїзд, які я їй залишаю, бере.

– А татові гроші вона кладе до кишені. І навіть не обмовилася жодного разу, що батько взагалі їх дає! І не запропонувала хоч щось внести до спільного казана.

– А чому я маю вкладатися? – Відповіла дочка досить холодно і спокійно. – Це мої гроші. Це тато мені допомагає. Не тобі у вигляді аліментів, а мені, бо я навчаюсь.

– Віддам я їх тобі, і що? Ти на них чоловікові ліки, сестрі в школу щось, а я? Мені ходити в лахмітті й в тебе на нові манатки випрошувати?

– Ой, мамо, кинь, остання стаття витрат, на яку ти б гроші зараз виділила — це щось для мене. Не першої потреби, а, наприклад, помаду.

– Я не зобов’язана витрачати гроші мого батька на твою сім’ю. Чоловік хворіє? Але ж це твій чоловік, правда? І дочка молодша не моя, а твоя.

– А я повинна тебе годувати після вісімнадцяти років? – Розлютилася Юлія від слів дочки. – Чи зобов’язана на проїзд тобі давати? Сплачувати за комуналку, щоб ти могла митися, жити в теплі, електрикою користуватися?

– Я ще вчуся, не заробляю, – стояла Даша на своєму. – Якщо тато мені грошей дає, то й ти щось мусиш робити. Все справедливо: він одягає, ти годуєш?

– Це в якому законі написано? – обурилася Юля. – Ти почитай про обов’язки. До вісімнадцяти років – так, повинна годувати. А далі – моя воля!

– Ти про себе подумала, а про нас ні! Хоч би щось могла давати мені в спільний котел, коли батько допомагає.

На це Даша порадила мамі вважати, що немає жодних грошей від батька. Ось просто немає! Мовляв, мати б годувала її, якби батько не давав жодної копійки, то що ж змінилося зараз? Вона слушно міркує, як ви вважаєте?