– Ти ще мала грошима розпоряджатися! Треба навчитися поводитися з ними! – Виростеш, зароблятимеш, – ось тоді й купуватимеш! А поки є я, – твоя мати

У всіх однокласників були кишенькові гроші, а у Марійки не було. Ніколи не було. Спочатку Маша не звертала на це уваги, але потім усі почали сміятися з неї.

Друзі та подруги купували щось, а вона просто дивилася. Звичайно, вона могла попросити у батьків морозиво чи цукерку, їй купували, але не завжди. Іноді вона просила гроші на це морозиво.

– Ти ще мала грошима розпоряджатися! Треба навчитися поводитися з ними! – Виростеш, зароблятимеш, – ось тоді й купуватимеш! А поки є я, – твоя мати.

Одяг Марії купували, але не зовсім те, що хотіла вона. Мати намагалася заощаджувати на ній. Тістечко та морозиво завжди вибиралося “дешевше”, але звучало це “корисніше”. Все це Марія зрозуміла пізніше.

У шістнадцять років вона знайшла собі на літо роботу. Половина її однокласників вступила в училище, деякі поїхали, друга половина, включаючи її, залишилася у школі.

Батьки хотіли, щоб Маша вступила в інститут. Сама вступила, а не платити за неї. Мати вимагала хорошого навчання без репетиторів, без витрат.

Маша вчилася, хоч уже не хотіла жити вдома. Хотілося волі, своїх грошей у кишені, своїх бажань. Грошей у її кишені не було. Перша зарплата одразу потрапила до мами.

– Мала ще грошима розпоряджатися, я краще знаю, що з ними робити! Мати для цього є! Заробила собі на шкільний одяг, молодець.

Марія тоді тихо плакала, батько не любив сліз, а мати могла просто накричати. Маша хотіла просто купувати якісь дрібниці, як усі її друзі. Наступні два місяці вона також працювала.

Вдома казала, що йде гуляти, а сама роздавала листівки, виконувала дрібні доручення, працювала кур’єром.

Про зарплатню та роботу розповідати батькам не стала, гроші ховала. Витрачати багато теж не збиралася.

Пройшло два роки навчання, випускний. Вступати в інститут планувалося в їхньому місті. Хіба можна відпустити дитину у невідомість. Мама вирішила, – значить, це закон.

Тільки закон було порушено. Одного дня Марії не виявили вдома, не було і її речей. Телефон був вимкнений, на ліжку записка, щоб не шукали. Вісімнадцять, – все можна.

Марія в столицю їхати не наважилася, Львів також не для неї. Сусіднє місто, де можна знайти роботу студентці без диплома. Маша вступила в Харківський будівельний.

Вибору особливо не було, головне – гуртожиток, жити десь треба. Вона вчилася, працювала. Не одна така була. Намагалася. До батьків не їздила. Вирішила, що поїде, коли досягне всього сама.

Щоб ніхто не командував, ніхто не відбирав гроші. Дзвонила, мати спочатку не відповідала, але потім вирішила поговорити.

Докори, команди, наказ повернутися. Щоразу розмова повторювалася, і щоразу Маша натискала на відбій перша.

Минуло десять років. Марія взяла квартиру в іпотеку. Вона сиділа одна на майже порожній кухні – стіл та стілець. Меблі привезуть лише завтра.

У двох кімнатах теж було порожньо, – коробки з речами та розкладачка, але все своє. Гроші рахувати вона вміє.

Колеги принесли на новосілля величезну коробку із кухонним посудом та сервіз. Дуже до речі. Відзначили весело, хоч і нашвидкуруч усе організували.

Марія вирішила поділитись радістю з батьками. Можливо навіть запросити їх, але вони не зрозуміли.

– А для кого наша квартира? Для кого я намагалася все життя? Продавай та повертайся, – кричала мати. – Ти тут потрібна. Зовсім не вмієш з грошима поводитись, влізла в борги!

– Мама ти мене не вчила поводитися з грошима, але я вмію заробляти та рахувати. Я не повернуся. У гості приїду.
***
Марія вирішила, що настав час відвідати батьків. Купила подарунки, продукти. Батько любив риболовлю, вона пам’ятала. Їздив він не часто, але рибу привозив.

Вона й сама не проти була порибалити. Подарунок для рибалки вибирала ретельно, радилася із молодим продавцем.

Мамі вирішила подарувати практичну річ – набір каструль. Маша пам’ятала старий, потемнілий від часу посуд. Мама повинна зрадіти.

Посуд за десять років не змінився. Ремонту у квартирі так і не було, навіть шпалери були старі.

– Служила та ще послужить. – Сказала мати розглядаючи новий дорогий набір. – А це марна трата грошей. Краще грошей привезла б. Скільки ти заробила там за всі роки?

– У мене квартира!

– Не кажи мені про свій борг! Його могло й не бути, ця квартира є.

Батьку подарунок сподобався, але мати і його забракувала.

– Гроші важливіші за пустощі!
***
Минуло ще два роки. Марія вийшла заміж за консультанта з рибальської крамниці. Вони їздили разом на рибалку.

Ще за рік не стало її матері.

– Гроші її з’їли! Її економія і мене дістала! Переживала за кожну гривню. Я навіть до психолога ходив, радитись щодо неї. А що він?

– Мати в лікарню йти не хотіла – вона ж здорова, а там у будь-якому разі хворобу знайдуть і дорогі пігулки випишуть. Отак вона думала. Ти, доню гроші забери, іпотеку погасити можна. Я все розумію.

Іпотеку Марія погасила. З Юрієм та двома синами вони часто їздять до батька, а з ним разом на рибалку. У батька зробили ремонт, поміняли меблі, дістали з комори нові каструлі, – життя продовжується.

Марія іноді думає про матір, згадує. Образи немає. Якби мати була жива, то як би все було, як би бабуся спілкувалася з онуками? Уявити складно.

А кишенькові гроші у дітей Марії є, – їм ще й дід підкидає…

А ви як вважаєте, у дітей повинні бути кишенькові гроші? Залишайте свої думки в коментарях, ставте вподобайки!