– Ти що – дітей на мене вирішила повісити? Ти адекватна?! – Я так, а ти? – Ти ж мені вчора всі вуха продзижчав про те, що я піду лише з тим, з чим сюди прийшла! – Рівно тринадцять років тому я прийшла сюди із двома валізами. Жодних дітей зі мною не було

– З чим прийшла, з тим і підеш! – пирхнув Євген у відповідь на пропозицію Ольги розлучитися.

– Добре! – Знизала плечима Ольга, продовжуючи замішувати тісто на пиріг.

– Ти ж чудово знаєш, що зі мною поділ спільно нажитого майна не прокотить! Квартиру мені подарували батьки, дача та гараж записані на батька, машина теж не моя! – насмішкувато перераховував Євген, уважно спостерігаючи за реакцією дружини.

Реакція була відсутня.

– Добре! – повторила Ольга, все з тим же виразом байдужості на обличчі, продовжуючи своє заняття.

– До совісті теж можеш мене не закликати, тільки дарма згаяєш час! Не треба тиснути на жалість і розповідати про те, як ти всі ці роки орала вдома, ростила і виховувала дітей, ночей не спала, затишок створювала поки я в офіс ходив, а значить заслуговуєш на гідну винагороду за це!

– Добре! – Ольга не удостоїла Євгена навіть поглядом.

– Якщо ти хочеш піти – йди, тримати не буду! – розпалювався Євген, не розуміючи причин спокою та байдужості дружини. – Вважаєш себе сильною та незалежною – давай, вперед!

– А я подивлюся, як ти підеш у нікуди – без роботи, майна, накопичень та ще й з двома дітьми. Чи ти думаєш, що на аліментах далеко поїдеш?

– Я ще й час засік, щоб дізнатися, як швидко ти повернешся і будеш говорити про те, що нам потрібно почати все спочатку! Ось тільки місце може бути зайняте, врахуй!

– Добре!

– Та що ти все заладила – добре, та добре! – крикнув Євген. – Я подивлюся, як добре тобі буде за місяць-другий! Думаєш, я повірив у твою браваду?

– Усі ви спочатку носи повертаєте, а потім побігаєте, покрутитеся, побачите, що самі не справляєтеся, що нікому ви з причепами не потрібні і не знаєте потім, як виправити те, що самі ж і зруйнували! Добре їй!

Ольга перестала місити тісто і запитливо підійняла одну брову.

– А “всі ми” – це хто, Жень? Звідки у тебе така інформація? З інтернету?

– Що?

– У мене немає жодного прикладу того, як жінка побігала, покрутилася, побачила, що не впоралася і захотіла повернутися!

– І мої розлучені подруги, і моя сестра, і навіть колишні дружини деяких з твоїх друзів чудово справляються з усім самі!

– Одна перевчилася на нову професію, одна відкрила свій бізнес – доки була у шлюбі, чоловік був категорично проти.

– Одна знову вийшла заміж, а моя сестра взагалі за кордон переїхала! Ось я й питаю – інформація в тебе звідки? Вони впоралися, то чому ти думаєш, що я не впораюся?

Євген розреготався.

– Вони впоралися, бо їхні чоловіки виявилися настільки недалекоглядними, що віддали половину майна тим, хто їх покинув.

– Ти, напевно, хотів сказати – тим, хто про них піклувався та забезпечив їх спадкоємцями? – Поправила його Ольга з невинною усмішкою.

– Ось воно! – грюкнув рукою по столу Євген. – Ось те, про що я тобі казав! – Не треба волати до моєї совісті, вона в мене чиста.

– Тебе звідси ніхто не жене, ти сама просиш розлучення. Хочеш піти – давай, йди. Але я не збираюся це оплачувати. Вважаєш, що впораєшся сама – валяй! З чим прийшла…

– …з тим і піду! – Закінчила за нього Ольга. – Знаю, ти вже казав.

Вранці Ольга розштовхала сплячого Євгена і засунула в його руки аркуш, списаний її почерком з обох боків.

– Що це? – Запитав напівсонний Євген.

– Це список справ, з якими тобі тепер треба буде впоратися. Не забудь, що близнюки повертаються зі змагань завтра о восьмій – їх треба буде зустріти і як слід нагодувати, так що подбай про вечерю. Сам знаєш, які голодні вони завжди повертаються зі зборів.

– Що? – перепитав Євгеній, який ще не до кінця прокинувся.

– Пам’ятай про особливості харчування – білок, білок та ще раз білок. Жодних чіпсів, газованих напоїв, піци, снеків та іншого фаст-фуду.

– Інакше, розліняться, вилетять із команди, а це ж було твоє бажання – зробити із синів професійних спортсменів! – з цими словами Ольга вийшла з кімнати і за звуками, що долинали з передпокою, Євген зрозумів, що вона взувається.

– Що? Яке ще харчування? Ти про що? – Євген вийшов слідом за нею і побачив дві об’ємні валізи на коліщатках, що стояли біля дверей. – Ти куди?

– Як це куди? – Округлила очі Ольга, одягаючи куртку. – Ти що, нашу вчорашню розмову забув? Я йду! Так само, з чим і прийшла, як ти й сказав. Якщо ти забув – я прийшла до тебе саме з цими валізами – в них мої речі. Перевірятимеш? Чи на слово мені повіриш?

Євген кілька разів моргнув.

– Там контакти тренерів, вчителів, список продуктів, до яких хлопчики звикли – рецепти подивишся в інтернеті! – Ольга кивнула на аркуш, який Євген тримав у руках.

– Не забувай, що Ігор терпіти не може червоної риби, а Олег не їсть жовток. Своє вбрання вони вже давно перуть і прасують самі, їм просто потрібно про це нагадувати. А, та й репетитори – Ігореві потрібно підтягнути математику…

– Ти про що це взагалі говориш? – роздратовано перервав її Євген. – Які ще репетитори, які тренери, який білок? Ти що – дітей на мене вирішила повісити? Ти адекватна?!

– Я так, а ти? – Ольга зняла з вішалки довгий пухнастий шарф і шапку. – Ти ж мені вчора всі вуха продзижчав про те, що я піду лише з тим, з чим сюди прийшла!

– Рівно тринадцять років тому я прийшла сюди із двома валізами. Жодних дітей зі мною не було! Ось і йду я з двома валізами, а все твоє залишаю тобі! У тому числі й твоїх дітей! І на тебе я їх не «повісили», – ти повинен ними займатися!

Євген спробував посміхнутися. Вийшло не дуже. Тоді він демонстративно зім’яв аркуш і кинув його на підлогу до ніг Ольги.

– Ти чудово знаєш, що я не займатимуся цим! У мене що, своїх турбот немає?

– Діти – це тепер твоя головна турбота! – Знизала плечима Ольга і відчинила вхідні двері. – Не займатимешся цим – вони стануть неробами та двієчниками.

– А я сьогодні ж зателефоную тренеру та класному керівнику – попереджу їх про те, що всі питання з дисципліни, успішності та тренувань вони тепер вирішуватимуть з тобою!

Євген мовчки дивився на те, як дружина витягує валізи назовні, поки його мозок намагався осмислити почуте.

– Ти правда думав залишитися тут один, тоді. як я з двома дванадцятирічними підлітками буду тулитися в хостелі? – Запитала його Ольга, перш ніж зачинити за собою двері.

Клацання замку вивело Євгена з заціпеніння, і він кинувся слідом за дружиною на сходовий майданчик. Ольга стояла біля ліфта, чекаючи, поки кабіна підніметься на їхній поверх.

– Це що – жарт такий? – Запитав він. – Яка мати залишить своїх дітей? Та як на тебе дивитимуться?

– Хто? – обернулася до нього дружина. – Хто на мене дивитиметься? Твої друзі? Твоя мати? Хто?

– Та хоча б самі сини!

– На мене дивитимуться, як на матір, яка забезпечила їм прекрасні житлові умови та залишила їх із люблячим батьком. У мене є лише п’ять тисяч гривень, і я їду в один із найдешевших хостелів.

– Буду посуд мити, а можливо піду в клінінг – я працьовита, мене візьмуть! – Усміхнулася Ольга і з викликом подивилася на чоловіка.

– Який суддя залишить дітей із матір’ю, яка знімає ліжко-місце та працює посудомийкою? Які діти захочуть проміняти комфорт своїх кімнат на двоярусне ліжко в нічліжці, га?

Євген не відповів. Під’їхав ліфт, брязнули відкриті двері. Ольга занесла валізи всередину і майже з жалем подивилася на чоловіка, що так і стояв посеред майданчика з комічним виразом подиву на обличчі.

– Та ти не хвилюйся, дивися на цю ситуацію позитивно! – Підбадьорила вона його. – Сам подумай – тобі ж не доведеться виливати свою образу на злу дружину на чоловічих форумах, скаржитися на мене друзям!

– Я лишила тобі все, як ти й хотів! У Спарті, між іншим, із хлопчиків із восьми років починали робити чоловіків, забираючи їх від матерів. Так що з дванадцятирічними ти точно впораєшся! Я вірю в тебе!

Двері зачинилися і ліфт поніс Ольгу вниз, подалі від чоловіка, який давно став їй сусідом в шлюбі, який давно перетворився на пародію, і від нескінченної жіночої безплатної роботи, про яку знає тільки та жінка, що живе в одному просторі з кількома чоловіками.

Її подруга вже приготувала їй кімнату у своїй квартирі, де вона зможе залишитись, поки не зніме собі нормальне житло.

Друга подруга чекала на неї у своїй фірмі – із завтрашнього дня Ольга починала працювати. Фірма і справді займалася прибиранням офісних приміщень, але Ольга керуватиме роботою співробітників і займатиметься доставкою інвентарю на робочі об’єкти.

Хоча вона була б не проти роботи прибиральниці – будь-яка робота хороша, якщо вона чесна і гідно оплачується. На відміну від безплатної, невдячної та непомітної праці домогосподарки.

Але Євгену не обов’язково знати про це. Настала його черга впрягатися у батьківство, у відповідальність, у підліткові проблеми та у невдячну працю. Тепер її черга жити!

І головне – вона ні в чому не обдурила його, нічим не образила, не використовувала у своїх інтересах, ні на чому не нажилася, нічого не забрала.

З чим прийшла – з тим і пішла…

Як ви вважаєте, слушно вчинила Ольга? Залишайте свої думки в коментарях, ставте вподобайки!