Ти старієш, Аліно, а я — у самому розквіті сил. Я йду від тебе. Тільки не звинувачуй у всьому себе. Ти нічого не могла змінити чи зробити. Почуттям не накажеш. Сподіваюся, ти зрозумієш це й знайдеш у собі сили жити далі.

– Сергію Геннадійовичу, мені потрібен вихідний на завтра! У нас з чоловіком річниця! Двадцять років шлюбу. Ну увійдіть у моє становище, — Аліна надула губи, хоча й розуміла, що в її віці слід поводитися серйозніше.

– Аліно Володимирівно, що ж ви зі мною робите? Без вас я тут як без рук, — похитав головою літній чоловік. — Гаразд. Беріть свій цей вихідний, що я вам зроблю? Але післязавтра — на роботу!.. Та сильно не напивайтесь.

– Ми взагалі ні-ні… Ви ж знаєте. У нас у сім’ї сухий закон, — задоволено посміхнулася жінка. — Ви найкращий керівник. Ви ж це знаєте?

– Оце підлиза, — похитав головою керівник, але все ж не зміг стримати усмішки.

Аліна вже давно працювала на інструментальному заводі, починала з самого низу, але дійшла до посади керівниці відділу продажів. Сергію Геннадійовичу вона була майже як дочка, і він радів, що у жінки такий міцний шлюб. Його синові пощастило менше — вже двічі розлучався, бо заміж за нього вискакували виключно за розрахунком, а він ніяк не міг навчитися розпізнавати брехню.

– Мені б таку невістку, як ви, Аліно Володимирівно. Пощастило вашим свекрусі й свекру, — тяжко зітхнув чоловік.

Аліна поспішила завершити розпочату роботу, бо їй кортіло якнайшвидше поїхати додому й повідомити чоловіку радісну новину — завтра вона проведе з ним увесь день, а ввечері вони підуть у гарний ресторан відзначити річницю весілля.

Приїхавши додому у піднесеному настрої, Аліна заглянула в кабінет, але чоловіка там не було. Бориса взагалі не було вдома, хоча зазвичай він повертався раніше за дружину.

Вирішивши скористатися моментом, жінка поспішила на кухню, щоб швидко приготувати легку вечерю. Вже зараз у душі розквітали квіти, весна буяла, хотілося посміхатися й радіти життю.

Борис повернувся за годину. Виглядав втомленим і якимось сумним. Аліна не поспішала ставити запитання, думаючи, що чоловік сам усе розповість, але він мовчав. Їв якось на автоматі й уникав погляду дружини.

– Борю, що сталося? Ти сам не свій, — м’яко почала жінка, намагаючись намацати ґрунт. За роки шлюбу вона добре засвоїла, що якщо чоловік не готовий ділитися, з нього правди не витягнеш.

– Нічого не сталося. Втім, я хотів з тобою поговорити. Ми з тобою разом ще зі школи, але роки беруть своє. На жаль, ми не стаємо кращими чи гарнішими, а ще з’являються бажання, від яких важко відмовитися. — Аліна напружилася, бо початок розмови їй зовсім не сподобався. — Мені останнім часом довелося багато про це думати.

– Більше не було чим зайнятися? — спитала Аліна. — Що ти таке надумав? У тебе криза середнього віку почалася, чи що? Ти для мене залишаєшся найкращим і найулюбленішим. Тож не вигадуй дурниць.

– Я й не сумнівався в цьому, — губи Бориса торкнула усмішка, але вона швидко згасла, змінившись на глибоку задумливість. — От тільки ти для мене вже не така.

Слова чоловіка вдарили під дих. Здавалося, що це якась дурна першоквітнева витівка, але ж яка там витівка? Хіба можна так жорстоко жартувати?

– Що це значить? — спитала Аліна, помітно спохмурнівши. Вона зовсім не розуміла, що могло різко змінитися, але бачила, що тепер чоловік дивиться на неї інакше.

– Не буду брехати, бо ти заслуговуєш на правду. У нашому відділі пів року тому з’явилася нова співробітниця. Спочатку я намагався придушити те, що з’явилось до неї, але згодом це перетворилось на справжні тортури. Я більше не міг заплющувати очі на те, що хочу бачити поруч із собою її, а не тебе. Хоч вона не набагато молодша за тебе — усього на п’ять років — але так доглядає за собою… Вона у всьому ідеальна. І вона відповідає взаємністю на мої почуття.

Ти старієш, Аліно, а я — у самому розквіті сил. Я йду від тебе. Тільки не звинувачуй у всьому себе. Ти нічого не могла змінити чи зробити. Почуттям не накажеш. Сподіваюся, ти зрозумієш це й знайдеш у собі сили жити далі.

Життя не зупиняється. Можливо, ти ще зустрінеш іншого чоловіка, якому все в тобі буде до душі, а мені за двадцять років усе набридло. Я переситився. Хочу чогось нового.

Сину я сам усе розповім, можеш не хвилюватися. Він дорослий хлопець, все зрозуміє. Сподіваюся, ти не влаштуєш істерики й спокійно мене відпустиш. Я вирішив залишити цю квартиру тобі.

Аліна не стрималася й гірко пирхнула. Ця квартира й так належала їй. Вона була подарунком від її батьків і в будь-якому разі не підлягала поділу при розлученні. А ту квартиру, яку купили синові, встигли оформити на нього — тож і там Борис нічого не отримав би.

Але зараз це мало її цікавило. У грудях розгорівся справжній вогонь. Біль стискала сталевими лещатами. Голова йшла обертом. Слабкість обгорнула, і жінка не могла навіть нормально поворухнутися.

Нічого не скажеш? — Борис спробував апелювати до почуттів. Можливо, він хотів, щоб Аліна влаштувала скандал? Хотів, щоб вона його образила? Думав, що так йому стане легше? — Я тобі не зраджував з нею. Ми вирішили, що спершу я завершу старі стосунки, а вже потім почну нові. Ти можеш не перейматись цим.

З вуст Аліни зірвався нервовий смішок, але сказати щось вона так і не наважилася. Жінка була дорослою й самодостатньою. Вона чудово розуміла, що жодні слова чи образи не допоможуть. Не можна склеїти розбиту чашку й користуватися нею, ніби нічого не сталося.

Криками та сварками можна викликати у людини почуття провини, спробувати зупинити її, але чи був сенс триматися, якщо все вже розвалилося? Дивлячись на чоловіка, Аліна бачила перед собою зовсім іншу людину. Роки справді змінили їх.

Говорячи про нову співробітницю, Борис світився від щастя, а якщо так — то нехай іде до неї. Не хотілося принижуватися, повзати перед ним на колінах і просити схаменутись. Зараз не хотілося взагалі нічого.

Аліна почувалася розчавленою і спустошеною. Вона так раділа, плануючи завтрашнє свято, а тепер не хотіла, щоб те «завтра» взагалі наставало.

Отже, вирішила мовчати. Гаразд. Тобі видніше. Я не хотів, щоб усе закінчилося саме так, але нічого не можу змінити. Пробач, якщо зможеш.

Борис пішов. З кімнати долинав скрип дверцят шаф — він збирав речі. Аліна хотіла встати й допомогти, але зупинила себе. Якщо вирішив піти — хай робить усе сам. Вона більше не повинна допомагати чоловікові, бігти на кожен його поклик і намагатися.

Коли двері за Борисом зачинилися, Аліна знайшла у собі сили нарешті піднятися з кутового диванчика. Ноги були ватяні й плутались, але їй вдалося дістатися до ліжка, тримаючись за стіну, й упасти на нього. Аліна не плакала, але її душа рвалася на шматки. Отакий от подарунок на річницю. Не так вона уявляла це свято.

Зранку Аліна довго сиділа перед дзеркалом і дивилася на своє відображення. Вона справді старішала, але ж кожна людина проходить через цю циклічність. Усі змінюються.

Борис помітно полисів, але жінка не перестала любити його через це. Можливо, чоловіка бентежили зморшки в куточках її очей? А може, й справді просто втомився? Проклинати Бориса Аліна не хотіла.

Вона була вдячна йому за все, що пережила поруч. Двадцять років шлюбу вона була щасливою. У них виріс чудовий син. Про це не варто було забувати.

Жінка вирішила поїхати на роботу, раз свята вже не буде. Керівник одразу викликав її до себе й запитав, що сталося.

Учора просила дати вихідний, а сьогодні з’явилась. Невже чоловіка не відпустили з роботи? – занепокоєно запитав Сергій Геннадійович.

Навіть не знаю. Учора він сказав, що ми розлучаємось, і пішов. Дозвольте мені повернутись до своїх обов’язків? Я б не хотіла обговорювати цю тему.

Сергій Геннадійович миттєво зблід. Він не став ставити зайвих запитань, а за пів години до кінця зміни покликав Аліну до себе в кабінет і запропонував разом випити.

Не варто. Знаю, ви хочете мене підтримати, але на дні пляшки можна знайти лише розчарування. Я впораюся. Давно вже не дівчинка, в якої серце тріскає на весь світ. Життя іноді підкидає несподіванки, але їх треба гідно витримувати. Я справді в порядку, але дякую вам за підтримку.

Аліна приїхала додому. Вона дуже здивувалася, побачивши Діму, їхнього сина. Зазвичай він рідко навідував батьків, а зараз виглядав схвильованим.

Виходить, батько вже все тобі розповів? – запитала Аліна з сумною усмішкою.

Мамо, як ти могла його просто відпустити? Як він посмів так із тобою вчинити?

Нічого страшного, сину. Головне — не намагайся ставати на чийсь бік. Ми обидва твої батьки. Я знаю, що ви з батьком завжди були близькі. Я не тримаю на нього зла й обов’язково впораюся. Обіцяю тобі, що зі мною все буде добре. Життя не закінчилося.

Діма обійняв матір, і Аліна ледь стрималася, щоб не розплакатись. Ховати біль у собі було складно. Якби вона не любила Бориса так сильно, пережити його відхід було б легше. Але вона не хотіла ридати й трималася з останніх сил. Тим паче не хотіла показувати іншим, наскільки їй боляче й важко.

Минуло кілька місяців. Біль потроху вщухла, змінившись на холодну байдужість. Подружжя розлучилося мирно. Поділити накопичене змогли самостійно. Ніхто не залишився у збитках, хоча порожнє серце Аліни важко було чимось заповнити.

Жінка пропадала на роботі й зуміла побити рекорд з продажів. Вона намагалася не залишатися наодинці з думками, щоб не дати їм себе поглинути, тому записалася на йогу, стала відвідувати басейн на вихідних або гуляла торговими центрами. Життя Аліни почало змінюватися.

Вона стала пробувати нове: зробила коротку стрижку й пофарбувала волосся. Почала більше дбати про зовнішність і нарешті навчилася робити макіяж. Раніше чоловік майже забороняв їй це — казав, що виступає за природну красу, а тепер…

Аліна підкреслювала свою вроду й почала подобатися самій собі. Тепер вона планувала жити для себе. Якщо ще раз вирішить пов’язати життя з чоловіком, то більше не дозволить нікому вказувати, як їй виглядати. Не захоче прийняти її такою, як вона є — туди й дорога.

Аліно Володимирівно, ну яка ж ви красуня, — казав керівник. — Вам розлучення тільки на користь пішло. Увесь відділ з вас очей не зводить. Чоловіки мріють запросити на побачення, а жінки заздрять.

Та ну вас, Сергію Геннадійовичу, — відмахувалась Аліна, хоча їй було приємно чути такі слова.

Може, все ж станете моєю невісткою? Як же я можу упустити таку красу?

Вибачте, але поки не поспішаю. Шлюбні узи як кайдани… без них набагато вільніше, навіть дихається легше, — жартувала Аліна.

Аліна намагалася не згадувати колишнього чоловіка й не думати про те, як йому живеться, доки одного дня він сам не нагадав про себе. Прийшов до неї пізнього осіннього вечора, Борис намагався попросити пробачення.

Він вважав своє життя з дружиною звичкою, шукав на стороні щось нове й незвичайне, але упустив найголовніше — свою любов. Лише тепер він усвідомив, що насправді любив Аліну. Хотів усе повернути, але жінка його зупинила.

Вона добре пам’ятала, як важко було ховати почуття всередині, як складно було гоїти криваві рани. Вона не бажала знову пройти через це. Хто знає — може, Борис заскучає знову через кілька років, а нові зморшки на її обличчі змусять його знову поглянути на іншу?

Вибач, але я не готова дати тобі другий шанс. Я ж казала раніше — якщо йдеш, то йди остаточно. Підірвавши довіру, так просто її не повернеш. Я вже заспокоїлась і почала жити далі. Тобі раджу того ж.

Борису довелося піти ні з чим, а Аліна остаточно його відпустила. Вона більше не чекала його повернення й розуміла, що тепер у неї справді почалася нова сторінка життя. Сторінка, яка буде наповнена яскравими барвистими подіями, і її не зіпсують жодні жалкування.

Щоб не пропустити нові цікаві вам публікації, підписуйтесь на сторінку!Залишайте свої думки та емоції у коментарях, підтримайте вподобайками.