Ти, синку, більше до нас не приїжджай, – попросила мати

Ми все життя прожили в селі на Закарпатті, в маленькому будиночку, який став з роками таким же старим, як і ми. Але переїжджати ми не хотіли.

Часто вечорами згадували про своє життя, про всі щасливі моменти, яких було чимало. Діти давно виросли та обзавелися своїми сім’ями.

Дочка живе у сусідньому селі, тому часто навідує нас, онуки теж не дають нудьгувати. А ось син поїхав жити далеко, п’ять років не приїжджав, весь у роботі, турботах та справах. Але нещодавно зателефонував Сашко, й сказав, що незабаром приїде.

Нас ця новина дуже втішила. Тому ми одразу ж стали готуватися до приїзду сина: батько поїхав до міста за продуктами, а я почала думати, що такого смачного приготувати, щоб коханого синочка порадувати.

До приїзду Сашка ми рахували з нетерпінням дні. Він нещодавно одружився вдруге, а перша дружина любила гуляти, тому він подав на розлучення. Дітей у них не було, тож без перешкод розійшлися, а тепер він наново будує своє особисте життя.

Приїхав Саша своїм авто ввечері, повечеряв і відразу ж ліг спати. Ми сіли тихенько поряд, щоб хоч подивитися на свого синочка, поговорити особливо не вийшло, бо далека дорого його втомила.

Батько радісно сказав:
– Синок виспиться як слід, а завтра дров наколоти допоможе, вивеземо гній зі стайні, підремонтуємо будинок, бо вже вікна покосилися.

Я теж мрійливо сказала:
– У комірчині ще треба підлогу відремонтувати, бо скоро провалимося.

Батько пішов спати, а я ніяк не могла залишити свого хлопчика, то ковдрою вкрию, то подушку поправлю.

Батько встав рано-вранці й пішов пічку топити, а то синочок прокинеться, а вдома холодно, адже за ніч вистигла хата.

Я теж підскочила і почала пекти пироги. Сашко підвівся близько полудня і сказав, що так міцно давно не спав. За сніданком, увімкнув телевізор і вмостився дивитися фільм.

Я запитую:
– Сину, може, допоможеш батькові дров наколоти?

– Мамо, я приїхав на кілька днів, встигнеться, нехай краще тато баню затопить. Пішли ми з батьком вдвох воду з колодязя до лазні носити.

Після того, як пообідали, батько попросив:
– Треба гній у стайні прибрати. Ти молодий і сил у тебе повно, піди зроби!

– Ти, тату, думаєш я в місті не втомився від роботи? Приїхав до батьків відпочити, а ти одразу мене працювати змушуєш.

Сашко після лазні поїв, відкрив пляшку, яку із собою привіз, та вирішив поскаржитися на життя. За цілий день ми з батьком вимоталися, а Сашко все ніяк не наговориться.

То про квартиру свою велику розповідає, з дорогими меблями, то про свого собаку породистого, то про жінок всі своїх недолугих, то, що працювати набридло.

Ми не витримали, та пішли спати. Сашко образився і сказав, що поїде до сестри, бо з ними нудно. Мати почала голосити й просити, щоб не сідав за кермо, ледве ключі від машини забрала.

Сашко трохи двері кулаком не вибив, зайшов у кімнату, увімкнув телевізор і звук на всю гучність зробив.

Ми вже полягали, нам хочеться спати, але тут неможливо заснути. Батько пішов до сина, але той хропів вже на всю хату. Він вимкнув телевізор і ми спокійно лягли.

Наступного ранку Сашко вирушив у ліс прогулятися. Замерз там, бо дощ почав накрапати, промок вщент, повернувся додому і радіє теплу та гарячому чаю, сидячи на дивані. Про вчорашній день навіть не згадав. А в матері цілий день болить голова.

Ми синочку зібрали сумку з сільськими гостинцями, Сашко не відмовлявся.
– Скільки ви поклали! Дружину порадую, адже вона ніколи не пробувала таких смачних компотів, та варення ароматного.

У нас все є, звичайно, але я вас ображати не хочу, тож візьму. Тільки я зовсім забув вам привезти щось на гостинець. Ну нічого страшного, правда ж, наступного разу привезу.

Мати витерла сльозу і сказала:
– Більше, синку, не приїжджай до нас! Ми тебе любимо, хвилюємося, але на дивані полежати ти можеш і в себе вдома, там же і телевізор подивитися, який дорожчий і кращий за наш.

Сашко зрозумів, що образив батьків, тільки не знав, що сказати. Помахав рукою, сів у машину і поїхав до міста, де на нього чекала звична метушня. А ми так і залишилися знову самі.

Допомоги чекати нам нема звідки, тож поки є сили, будемо самі господарювати, а там, як бог дасть! Чи правильно я вчинила, що синові таке сказала?