– Ти ж моя дружина! Що люди скажуть? Ти руйнуєш мою кар’єру…

Зіна дісталася до автовокзалу, як у тумані. Вона встигла на останній автобус. Потім буде потяг, на якому вона збиралася поїхати якомога далі від рідного дому. Стара валіза з речами, це все, що вона встигла зібрати, обливаючись сльозами.

За годину до цього.

Зіна повернулася додому з городу, у неї була відпустка і вона полола грядки у батьків. Чоловік у цей час повинен був ремонтувати лазню.

Будинки були поруч, навіть хвіртка між ними поєднувала городи. Будинок батьків та будинок свекрів. Юрія в будинку не було, Зіна швидко поставила каструлю на плиту, настав час обід варити й пішла подивитися, як справи у чоловіка.

Він був у лазні, й не один. Юля, старша сестра Зіни, яка щойно приїхала у відпустку до батьків стогнала та звивалася.

– Зін, а ти чого тут? – одягаючись, розгублено спитав Юрій.

– Це ви чого тут? Я грядки батькам… А… ви…

– Зінко, Юра дуже гарний для тебе. Ти подивися на себе – дошка дошкою. Ні, колода! А я цукерка. Все при мені, дев’яносто шістдесят дев’яносто, хоч на конкурс!

Вона без сорому стояла перед нею та її чоловіком у вбранні Єви.

В очах Зіни потемніло і вона знепритомніла. Холодна вода з ківша в обличчя допомогла прийти до тями. Юрій стояв і злякано дивився на неї. Зіна повільно встала і пішла до хати.

Вода для супу вже кипіла, вона вимкнула плиту і почала збирати свої речі. Юрій ходив слідом і щось їй казав. Зіна чула лише уривки фраз.

Вона розуміла, що зараз повернуться з лісу батьки Юри, обіду немає, а вони голодні, але біль був сильніший. Потрібно піти з дому чоловіка, але не до батьків, там її сестра. Піти назавжди, щоб нікого ніколи більше не бачити.

– Зіна, стривай. Що ти робиш? Це було один раз, вона сама прийшла… Ти ж моя дружина… Що люди скажуть?

– Я ж гарний фахівець, невдовзі мене в партію будуть приймати, засідання  на наступному тижні. Ти руйнуєш мою кар’єру. Ми ж ідеальна родина. У мене величезні перспективи.

– Про кар’єру думаєш! А про мене ти подумав? Ідеал!

– Що за шум, а бійки нема? – Запитав батько Юрія, поставивши кошик з грибами на підлогу. – Що відбувається? Ти куди, Зінаїдо?

– А ви у сина спитайте, що тут відбувається. Я йому зіпсувала кар’єру.

– Що ти хочеш сказати?

– Все було у вашого сина у лазні! Але не зі мною!

Мати Юрія прикрила рота рукою і сіла на диван.

– Паршивець! – Батько відважив Юрію дзвінкого стусана, той похитнувся і відлетів до грубки.

Зіна збирала речі, їй ніхто не заважав. Тільки свекруха наздогнала її біля воріт.

– Ти куди, до батьків?

– Ні. То була моя сестра.

– Ох… Так вона ж одружена, – свекруха знову прикрила рота рукою, а потім поклала в руку Зіни гроші. – Пробач нам за сина. Ось візьми, тобі знадобляться. Тут небагато, але…

– І мені вибачте за все.

Куди їхати? У якому напрямку? Куди квитки були. Про інше Зіна не замислювалася. Городництво чи будівництво – їй було байдуже. Вдома добре, але дороги туди немає. Зіна сама так вирішила.

Розлучали їх довго. Зіна брала відпустку, але вдома не жила, зупинялася у знайомих у місті. Не хотіла зустрічі з сестрою та Юрієм.

Тим часом Юрія не прийняли в партію. Обговорили, засудили, посміялися та забули. Йому вже не світила висока партійна посада в районі. Тракторист.

Юля поїхала, так нічого й не сказавши батькам, вони про все дізналися від людей. Соромно за одну, шкода іншу, втратили одразу двох.

Це був вісімдесят шостий рік, а Зіні лише двадцять один.

Зіна працювала на будівництві. Про нове заміжжя не думала, але любов прийшла сама по собі. Єгору довелося довго добиватися її прихильності. Їм було майже тридцять, коли вони одружилися.

Батьків на весілля вона запросила, а ось сестру ні. Бачити її не могла, відразу виринала картина в лазні. Батьки намагалися помирити дочок, але Зіна й чути про це не хотіла.

Про Юрія мати розповіла, попри небажання Зіни слухати. Працює трактористом, оре за пляшку, лає партійців. Це стисло. Страждає.

Життя йшло, партійці вже були не в пошані, великий союз розвалився. Усі жили по-різному, багато, бідно. Батьки Зіни були вже на пенсії.

Зіна з сім’єю та дітьми відвідували їх, але вона завжди дізнавалася, щоб у цей час не було сестри. Батьки розуміли, переживали. Адже вся історія давно забулася у їхньому селищі.

Зіна вже не шкодувала про те, що трапилося, у неї була хороша сім’я, прекрасні сини, коханий чоловік. Як би все трапилося, якби не було тієї зради.

Сестри зустрілися майже через тридцять років, на похороні їхнього батька. Зінаїда здивувалася, бо сестра була зі своїм першим чоловіком.

Або він нічого не знає, або давно пробачив її. Із сестрою Зіна майже не розмовляла, тільки чергові фрази, а ось чоловік її розговорився.

– Зіна, давно не бачилися, – сказав Олексій. – Стільки років минуло. Радий бачити тебе. Ти тоді втекла, ніхто не зрозумів, чому ти вибрала будівництво замість чоловіка. Комсомолка, активістка. Скільки разів одружена була?

– Перший шлюб був великою помилкою, я не вважаю його шлюбом. Заміжня я всього один раз. За моїм чоловіком.

– А у нас ось все добре, діти, онуки вже.

– У нас поки що тільки діти, два сини. Усе попереду.

– Не пізно? Могла вже внуків мати, якби не втекла. Вам же по п’ятдесят, якщо я не помиляюся.

– Помиляєшся. Не пізно.

– Звичайно краще їздити на машині, ніж мати справу з трактористом. Не тягне до нього, перше ж кохання, перший чоловік.

Олексій говорив з якоюсь зневагою, ніби тоді Зіна зробила щось надзвичайне. Зіна навіть подумала, що варто розповісти минулу історію, але сама згадувати її не хотіла.

А може, він все знає і пробачив дружині. Юля зрозуміла, що розмова її чоловіка та Зіни заходить не туди й відвернула його. Вона боялася, що сестра розповість правду, яку ретельно приховували від Олексія.

Юрій з’явився, коли всі гості розійшлися після поминок.

– Співчуваю. Давно вас не бачив разом. Я так і думав, що скорбота вас зблизить. Тільки ось мені що від цього? Зіпсували мені життя.

Юля спробувала відвернути гостя, але не змогла.

– Я прийшов пом’янути вашого батька. Гарна людина була. А ось дочки його…

– Що ти тут кажеш? Додому не час? Прийшов і ображаєш… – заговорив Олексій. – До чого тут моя дружина? Тебе Зінка кинула, всі претензії до неї. Вона тобі життя зламала. Іди та проспись.

– Зіна покинула. Правильно і зробила. Так і треба мені. А чому покинула? Ти знаєш? – звернувся Юрій до Єгора.

– Знаю.

– А ти знаєш? – Запитав він Олексія.

– А я чогось не знаю? Вона вибрала будівництво. Комсомолка, активістка. Де зараз це все! Чи варто було кидати чоловіка? Жаль мені тебе, Юрко. Хильни, згадаємо мого тестя…

Юля знову спробувала вивести сусіда, але нічого не вийшло.

– Не треба мене жаліти, пожалій себе. Це ж твоя дружина винна у нашому розлученні. Чому сестри не спілкувалися?

– Чому?

– Зрадив я Зіні з твоєю дружиною. А ти не знав?

– Що? Це правда? Але як?

– У лазні. Зіна нас застукала в найцікавіший момент.

– Це хмільне марення, – намагалася виправдатись Юля, але Олексій уже все зрозумів.

– Ти стільки років приховувала. Ви всі приховували. Ти звинуватила свою сестру у вашому розриві.

Зіна та Єгор вийшли, хай самі розбираються. Юрій вийшов услід. Єгор знав історію своєї дружини, слухати розборки подружжя було не цікаво.

– Ось як вийшло. Дуже погано. Я ж думав, що Олексій вибачив її. На очі йому не з’являвся, боявся, що покарає. А він не знав. Вибачте мені всі. Біс поплутав. Собі життя зламав…

Юрій пішов. Зіна та Єгор поїхали. Зіна не цікавилася, як склалося подальше життя сестри. Пізніше вона дізналася, що Олексій пішов від сестри. Давно все це було, але не зміг вибачити обману.

Таємниця розкрита. Сестри іноді зустрічалися у матері, а як її не стало, продали будинок і розлучилися назавжди.

Ось так в житті буває. Один випадок руйнує життя навіть через роки. Чи доля така, чи бумеранг повернувся…

А ви що скажете з цього приводу? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки.