– Ти ж розумієш, що жити з батьками – це не нормально? – сказала мама за вечерею. – Чому не нормально, мамо? А з ким я маю жити? Взагалі-то, мені всього двадцять і я навчаюсь на денному

– Ти ж розумієш, що жити з батьками – це не нормально? – сказала мама за вечерею, акуратно розрізаючи шматочок запіканки.

Від несподіванки Олена похлинулася і закашлялася.

– Чому не нормально, мамо? А з ким я маю жити? Взагалі-то, мені всього двадцять і я навчаюсь на денному, – сказала вона. Потім трохи помовчала і додала.

– Я студентка. Перебиваюся випадковими заробітками й не можу платити за орендовану квартиру.

– А Сашко? Він же хлопець. Він має думати про майбутнє. Про ваше майбутнє.

– То він теж студент! Він живе у гуртожитку, мамо. Він навіть своєї кімнати не має.

– Значить, настав час подумати про весілля, – заявила мама і в Олени навіть відкрився рот від подиву.

– Що? Яке весілля, мам? Щойно я сказала тобі, що ми з ним студенти й ми вчимося.

– Таке весілля! – перервала мама. – Якщо ви одружитеся, то вам дадуть кімнату в гуртожитку. Окремо вам буде краще. Та й взагалі, ви молоді, здорові. Навіщо тягнути?

Олена кліпала очима. Вона перевела погляд з мами на тата, але той їв мовчки, опустивши очі й вдаючи, що його не цікавить про що тут говорять.

– Почнемо з того, що я не хочу жити у гуртожитку. А потім, ми з Сашком разом пів року. Це не термін, щоб грати весілля.

– А який термін? П’ять років? Десять? Швидше він піде до іншої, ніж лишиться з тобою.

– Мамо, ну ви ж із татом теж не відразу одружилися. Наскільки я пам’ятаю, ви спершу зустрічалися, потім стали жити разом, а потім….

– Твій батько одразу зробив мені пропозицію, – знову перервала мама. – І я погодилася. Донечко, зрозумій, ми хочемо, щоб у тебе було все добре.

– Я вам заважаю? – Запитала Олена

– Ні, що ти, – мама заломила руками. – Не заважаєш, але ти вже доросла. Тобі час починати своє життя.

Олена поглянула на маму, але нічого не сказала. Їй здавалося, що вона вже почала своє доросле життя, але, мабуть, не так, як бажали її батьки.

А потім мама дедалі частіше почала заводити розмови про весілля і про те, що потрібно вже давно жити від них окремо.

Мало того, вона сідала поряд з Оленою, коли та була вдома і давала свої непрохані поради.

– Ти мусиш йому сказати, що ти його любиш. І почати розповідати про ваше майбутнє. Як це чудово бути поруч один з одним, коли ніхто вам не заважає.

– Мамо, закриймо цю тему, – Олена завжди починала сердитись.

– Олено! Просто скажи йому: “Я хочу вийти за тебе заміж”.

– Навіщо я мушу виходити за нього заміж? Навіщо? Не хочу!

– Але ти повинна!

– Та чому?

– Тому що це шанс піти від нас. Тому що так повинно бути. Ти хочеш бути з ним, хіба ні? Господи, та всі твої подруги мріють піти від батьків, але їхні батьки проти, а ми – за. Ти не розумієш свого щастя!

– Якось дивно все це, мамо. Мені здається, що батьки моїх подруг розуміють, що їхні діти спершу повинні вивчитися і встати на ноги, а тільки потім починати жити разом.

– Та й взагалі, може ми з Сашком розійдемося. Може, я закохаюся в когось іншого.

Мама схопилася за серце.

– Не дай боже! – сказала вона. – Нам із батьком він подобається.

– Хм …. начебто ми тільки що говорили про те, що я повинна жити своїм дорослим життям. Так от, у дорослому житті, я сама ухвалюю рішення.

– Але ж це ненормально!

– Ненормально виганяти мене з мого дому! До речі, якщо ви з батьком так мрієте мене позбутися, то давайте мені гроші щомісяця на оренду квартири.

– І я одразу поїду, – запропонувала свій варіант розвитку подій Олена.

– У нас грошей немає, – одразу сказала мама.

– Тоді все, розмова закінчена, – грубо обрубала Олена…

– Хм … це дійсно дивно …. Чому твої батьки хочуть, щоб ти пішла з дому? – Наталка задумливо дивилася на Олену.

– Я не знаю. Справді. Вони так тиснуть на мене. Жах. Іноді я думаю, може, й справді вийти за Сашка? Просто попросити його одружитися зі мною формально. Без галасу, без весілля.

– Просто зареєструватися, отримати кімнату, піти від батьків. Сашко не відмовить. Він добрий. Він любить мене. Начебто. Мені так здається. А потім подивитися, що вони далі робитимуть.

Наталка знизала плечима.

– Ну, не знаююююю, – простягла вона. – Мені здається, що Сашко може і допоможе тобі, але, як далі розвиватимуться ваші стосунки? Слухай мені теж цікаво, навіщо вони це роблять? Ну, припустімо, підеш ти до Сашка і що?

– Мені здається, що вони тоді будуть більше грошей Мишкові відсилати. Начебто б він знову потрапив у якусь історію, – сказала Олена.

– А знаєш, напевно ти маєш рацію. Напевно, за всім цим стоїть Мишко.

Якось Олена прийшла додому і їй здалося, що вона чує з кухні голос свого Сашка. І голос батька. Звичайно, вона попрямувала туди.

І до того, як її помітили, почула, що батько допитується від її хлопця, чи збирається він з нею одружитися і, якщо збирається, то коли.

– Тату! – обурилася Олена. – Що відбувається?

– Та нічого, – сказав батько. – Просто розмовляємо. Я турбуюсь про тебе.

Потім Сашко розповів їй, що батько зателефонував йому і сказав, що треба поспілкуватися і щоб він прийшов.

Він думав, що треба допомогти чимось, наприклад, меблі пересунути, але не очікував, що його схилятимуть до весілля.

– Ти вибач їх, – сказала Олена. – Вони не зі зла.

– Та зрозуміло, зрозуміло. Батько твій сказав, що ти хочеш пишне весілля. А коли я відбив тим, що на пишне весілля немає грошей, то він почав спершу говорити на кшталт:

– Ти що, не мужик? Не можеш заробити?

– А потім сказав, що я можу взяти кредит.

Сашко тоді трохи помовчав і додав.

– Олен, ти мене, звичайно, вибач, але кредит на весілля я точно брати не буду.

– Звичайно, не треба, – сказала Олена. – Я проти.

І начебто вони все з’ясували, але після цього їхнє спілкування стало періодичним, а потім і взагалі зійшло нанівець.

Той день був звичайнісіньким. Олена повернулася з інституту та готувалася до наступного дня. Мати готувала вечерю, а батько сидів і дивився телевізор.

Несподівано пролунав дзвінок у двері.

– Олена! Відчини! – крикнула мати. – Сашко, мабуть, твій прийшов. Прощення буде просити.

Олена нічого не сказала. Вона знала, що Сашко до неї більше не прийде. І тим більше не проситиме прощення.

Проте вона встала і попрямувала до вхідних дверей. Вона подивилася у вічко і побачила якусь жінку.

– Хто там? – Запитала вона.

– Це я! Тітка Олена! – пролунало їй у відповідь.

– Мамо! Це тебе, – сказала Олена, бо особисто вона жодну тітку Олена не знала.

Мама відчинила двері й здивовано застигла.

– Оленко! Якими долями?

Виявилося, що це справді була її тітка. І тут усі зраділи й почали терміново збирати на стіл, сміятися, згадувати справи минулих днів, обмінюватись новинами.

Несподівано, Олені теж стали цікавими ті історії, які тітка Олена та її батьки розповідали один одному. Тож вона затрималася за столом. Хоча її мама і тато натякали, що їй час уже йти у свою кімнату.

– До речі, де ти зупинилася? – Запитала мама.

– Поки що в готелі. Але я думала, що моя племінниця прихистить мене на кілька днів, – тітка Олена подивилася на Олену. – Якщо, звісно, ти не здаєш квартиру.

Олена продовжувала сидіти й дивитися на неї не тямущим поглядом і безглуздо посміхатися.

– Яку квартиру? – Запитала вона.

– Як яку? Тобі ж вісімнадцять уже виповнилося? Виповнилося. А за нашою домовленістю з твоїми батьками вони мали переписати на тебе квартиру, яку я тобі давно подарувала на словах.

Олена подивилася на матір із батьком. Вони старанно відводили очі убік.

– У мене немає квартири, – сказала вона.

В кімнаті зависло важке мовчання.

– Як немає? Як? – В очах тітки Олени читалося питання. – Ви ж прислали мені дарчу. Копію. Ви ж сказали, що передали Олені ключі й що вона тепер її.

Мати заметушилася. Батько щось пробурмотів і вискочив із кухні.

– Ви мене обдурили виходить? – Запитала тітка Олена. – Ех, дарма я вам повірила. Треба було одразу квартиру на племінницю переписувати! Що ви з нею зробили? – гаркнула вона.

– Продали, – тихо сказала мама. – Дуже потрібні були гроші.

– Навіщо? – Запитала тітка Олена.

– Звісно, для кого. Для Мишка. Він там кредитів набрав, треба було погасити.

– Виходить, що у твоєї доньки нічого немає. Вона ж не власник цієї квартири. Та й ви свої частки Мишкові заповідали, – тітка Олена посміхнулася. – Молодці, що тут скажеш.

Олена дивилася на маму і відчувала, як усередині щось ламається. Так, вона розуміла, що мама та тато – вони завжди формально залишаться її батьками, але за фактом, вони її просто зрадили. І що їй, дійсно, треба йти від них.

Тітка Олена пішла, залишивши по собі важке мовчання. А потім почалося.

– Це ти у всьому винна! – заволав батько, зайшовши на кухню. – Це ти! Ти винна, що ми продали квартиру! І що ти взагалі на світ з’явилася!

Олена здригнулася.

– І взагалі, ти не від мене! – вигукнув він. – Я тобі не батько!

– Заткнися! – закричала мама. – Ти знаєш, що це не так!

– А я не знаю! Я завжди сумнівався! Ти мала інтрижку!

– Просто ти хотів другого сина, а з’явилася дочка! – Голос мами тремтів. – Тільки й усього.

– У нашій родині завжди народжувалися лише сини!

– Ти кажеш дурниці! Навіть мама твоя Оленку прийняла! А квартиру ми разом із тобою продавали.

Олена слухала цю розмову і їй здавалося, що все, що зараз відбувається – це якась дурість та нереальність. Начебто вона потрапила до низькопробного фільму.

Вона дістала телефон та набрала Наташу.

– Привіт, – сказала вона, стримуючи сльози. – Можна я в тебе переночую?

– Звісно, – відповіла подруга. – Що трапилося?

– Просто… мені треба піти звідси.

Наступного дня Олена зустрілася з тіткою Оленою.

Вони сиділи в затишному кафе, Олена мовчала, дивлячись у філіжанку з кавою, що охолола.

– Я не знаю, що робити, – нарешті сказала вона. – Звичайно, я бачила, що мого брата люблять більше, але якось упокорилася з цим. Думала це через те, що він хлопчик.

– Ну типу продовжувач роду. А виявилось, що у батька претензії до матері. І, можливо, я взагалі не його дочка …. Моє життя просто розкололося на до і після …

– Я розумію, – кивнула тітка. – Я це все спостерігала і тому залишила квартиру тобі. Я могла її продати, але це було б мені не вигідно. Загалом це було все пов’язане із грошовою допомогою. Але, бачиш, як у результаті вийшло…

– Хто ж мій батько? – Запитала Олена.

– Я не знаю, – тітка Олена похитала головою. – Можна зробити ДНК-тест і дізнатися правду.

– У мене немає грошей.

– О, не хвилюйся. Я тобі дам. І взагалі, ти можеш переїхати до мене в Чехію. Там ти зможеш розпочати нове життя.

– А інститут?

– Закінчиш онлайн. Якщо вони мають таку можливість. Або вступиш у мене. Ми маємо навіть безплатний варіант.

– А якщо я не впораюсь?

– Ти впораєшся.

– А якщо я боюсь?

– Боятися – це нормально.

Олена подивилася на жінку, яка для неї була майже чужою, але яка давала їй шанс почати все заново.

– Олена, зрештою, вони ж все одно хочуть, щоб ти з’їхала від них. То яка різниця куди? Та й мені допоможеш. Я ж не молодшаю.

– Я згодна, – сказала Олена.

– Ну і добре. Давай я зберу інформацію про візи й ми вирішимо, яким чином ти переберешся до мене.

Олена кивнула.

За кілька місяців вона переїхала до тітки Олени. Але перед цим вона все-таки зробила ДНК тест і залишила його на столі батька.

– Я правильно розумію, що він твій батько? – Запитала тітка Олена.

Олена кивнула.

– Так. Батько. Але насправді, – вони мені більше ніхто, – сказала вона. Бо так із рідною дитиною не поводяться. Бог їм суддя.

– А я тобі вдячна, що ти мені надала шанс бути потрібною, та почати все з чистого аркуша.

У Олени все склалося чудово. У тітки своїх дітей не було, тож все, що вона має, перейде до племінниці.

А племінниця невдовзі порадує тітку первістком, який з’явиться у щасливій родині Олени та Войтеха. Тож, хай їм щастить.

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.