– Ти знаєш, я вирішила розпочати нове життя! Насамперед я піду від того, хто ніколи в мене не вірив і, лише порівнював із кожним зустрічним

– Шикуєш тільки моїм коштом, а сама нічого в житті не досягла, – стверджував Ігор, жадібно вплітаючи суп за обидві щоки.

– А нічого, що я теж цілими днями працюю? – обурилася я.
У відповідь мій чоловік лише засміявся.

– Працює вона. Та на твою зарплату особливо не проживеш. Ким ти там працюєш? Простою “училкою”? Тоді чого ти дивуєшся?

Я важко зітхнула і з презирством подивилася на чоловіка.

– По-перше, не училкою, а учителем.
– А по-друге? – перебив мене чоловік.

– А по-друге, я люблю свою роботу.

– Так, люби, будь ласка. Ось тільки, одним коханням ситий не будеш. Це я знаю по собі. До речі, де обіцяний пиріг?

– Не встигла приготувати. Довго готувалася до заняття.

У відповідь Ігор лише закотив очі.
– Дааа… Ще б грошей тобі це приносило.

Потім засунув стілець під стіл, і пішов у кімнату дивитись телевізор.

Я вже не вперше чула такі закиди на свою адресу. Чоловік постійно дорікав мені зайвою копійкою. Якось він відчитав мене за те, що я вирішила сходити з подругами поїсти роли, але помилково взяла його банківську картку.

Здавалося б, бюджет загальний. Але Ігор дуже любив виставляти на показ, що заробляє він набагато більше за мене. Постійно стверджував, що без нього я б загнулася. І це, до речі, не тільки його думка!

Місяць тому ми відвідували свекруху.

– Ох, синку, який ти в мене молодець! І двері полагодити можеш, і шафу зробиш, і заробляєш ти гідно. Гордість моя! – примовляла свекруху і цілувала свого ненаглядного сина в маківку.

А потім звернулася до мене:
– Цінуй його, Маша! Такого, як мій син, більше не знайдеш!

– Я ціную, Ксеніє Дмитрівно.
– Цінує вона. А сама чому роботу кращу не знайдеш?

– У якому сенсі?
– У прямому.

– А чим вас моя робота не влаштовує?
– А тебе саму вона влаштовує?

– Мене так, – впевнено сказала я і продовжила пити чай.

Але Ксенія Дмитрівна не вгамувалася. Такою вже вона людиною була, доки все не висловить, не замовкне.

– А я б ось подумала про іншу роботу. Який сенс бути вчителем, якщо мало заробляєш?

Так, свекруха дуже любила рахувати чужі гроші та лізти в нашу сім’ю. Раніше я намагалася доводити їй свою позицію, але згодом зрозуміла, що це марно. Тому воліла мовчати.

Однак чоловік не вгавав і пішов ще далі. Якось він прийшов додому і почав вихваляти свою рідну сестру.

– А ти знаєш, що Катя стала керівником відділу якості.
– І що?

– Як що? У неї ж тепер зарплата буде набагато вищою!
– Припустимо, що далі?

Я розуміла до чого хилить мій чоловік, але вважала за краще включати “простувату”, щоб він від мене відстав.

– То ти теж могла б змінити професію.
– Але ж Катя не міняла. Її просто підвищили на посаді.

– Значення не має. Головне, що тепер пристойно отримує і, досить самодостатня жінка, на відміну від тебе.

Мене боляче зачіпали слова чоловіка, але я намагалася не показувати йому цього.

Дивно, коли всі вони встигли настільки піднести себе на Олімп? Ні, я зараз не про Катю. Вона одна нормальна з усієї їхньої сімейки.

Але що Ігор, що свекруха, дійсно спіймали “зірку”. Як же все це мені набридло! – розмірковувала я, сидячи біля вікна цього ж вечора.

Минуло ще кілька місяців і у мене настала довгоочікувана відпустка. На диво, Ігор уже перестав пиляти мене, щодо, нової роботи. Натомість вже я, серйозно замислилася над цим питанням!

У мене були деякі накопичення і я твердо вирішила, що витрачу ці гроші на перекваліфікацію.

Було вирішено освоїти курси програмування, та отримати потрібну професію. Як вчителю інформатики, мені не склало особливих труднощів перевчитися, та освоїти нові навички.

Я знала, що в мене обов’язково все вийде. До того ж за цей час, я встигла заручитися підтримкою своєї рідної сестри.

– Я знаю, що в тебе все вийде, – сказала мені Люда.
– Ти думаєш?

– Я впевнена! Тому нічого не бійся, та йди до кінця.
– Ось тільки де потім шукати роботу… – задумалася я.

– З цього приводу не хвилюйся. До нас у компанію завжди потрібні відповідальні спеціалісти.
Я була вдячна сестрі за підтримку. Адже її я зараз потребувала, як ніколи раніше.

Минуло ще три місяці, і я отримала заповітний диплом про перекваліфікацію. Тепер я була програмістом!

У школі педагогічний колектив щиро шкодував, що я звільнялася.
– Дуже шкода, Маріє Петрівно, правда.

– Мені також, але треба рухатися далі.
– Ви до нас у гості бодай заглядайте.

– Обов’язково, – пообіцяла я, і попрощалася з колишніми колегами.

Мені було дуже приємно, що мене оточували такі позитивні й тямущі люди. Чого, на превеликий жаль, не скажеш про чоловіка.

Я вирішила, поки що, нічого йому не говорити. Нехай це буде для нього сюрпризом.

Перший місяць стажування пройшов чудово. Мене взяли на посаду молодшого спеціаліста. Через пів року я вже показувала чудові результати й стала старшим фахівцем, який навчав стажистів.

– Я ж казала, що все в тебе вийде! – підбадьорювала мене Люда.
– Дякую тобі. Інакше б я не впоралася.

– Облиш, все б у тебе вийшло. І взагалі, що в тебе із настроєм?
Я промовчала, але сестра все зрозуміла по моїх очах.

– Знов посварилися?
– Так.

– Що цього разу?
– Цього разу він мені почав наводити, як приклад, свою нову колегу. Яка вона молодець, не те, що я…

– Це вже щось новеньке. Я сподіваюся, ти не сприйняла це на свій рахунок?
Я змовчала.

– Так, зрозуміло. Ходімо!
Сестра схопила мене за руку.

– Куди?
– Ти забула, що ми ще не відзначили твій диплом, та підвищення посади?

– Знаю.
– Отже, треба це швидко виправляти.

Ми пішли в кафе і веселилися там до пізнього вечора. Я настільки поринула в цю атмосферу, що забула попередити свого чоловіка. Повернулась додому досить пізно.

– Ну, і де ти вешталася? – невдоволено спитав Ігор.
– Давай ти будеш ввічливіше розмовляти?

– А давай ти попереджатимеш, коли затримуєшся. Щось по твоєму зовнішньому вигляду не скажеш, що ти дітей навчала?

Так, Ігор досі не знав, що я влаштувалась на нову роботу. Він мене жодного разу до роботи не проводжав, і не зустрічав. Йому було байдуже.

Я пішла в іншу кімнату, а він почав ходити за мною по п’ятах і висловлювати своє невдоволення.

– Ось з кого тобі треба брати приклад, так це з Соні, дружини друга мого, Івана. На роботі не затримується, завжди приходить вчасно.

Як тільки я почула на свою адресу чергове порівняння, причому не на свою користь, нерви мої здали.
– Досить! Я не маю наміру це більше терпіти!

Я жбурнула книгу на стіл, а потім продовжила.
– По-твоєму, я все роблю не так! Робота у мене не така. Посада, не така. Кажу не те, й не так. Припини!

Мій чоловік явно не очікував на таку реакцію, але не розгубився.
– Я лише сказав правду.

– Правду? Та що ти знаєш про правду?

Я дістала з сумки диплом про перекваліфікацію, який весь цей час носила із собою, і шпурнула на стіл.

– Помилуйся! Я тепер працюю в одній із найпрестижніших IT-компаній міста!
– Ти жартуєш? – здивувався чоловік, роздивляючись мій диплом.

Він просто не вірив своїм очам і стверджував, що такого просто не може бути.

– Та, ні! Ти б не змогла! У тебе ж кишка тонка!
Він, як і раніше, заперечував цей факт, хоча сам чудово розумів те, як безглуздо виглядає збоку.

– Ти знаєш, я вирішила розпочати нове життя!
– Що ти маєш на увазі? Ти ж його вже почала.

Я похитала головою і взяла свою валізу для того, щоб зібрати речі.

– Не зовсім. Насамперед я піду від того, хто ніколи в мене не вірив і лише порівнював із кожним зустрічним.

– Тепер у мене буде зовсім інше життя. Я буду перебувати в оточенні людей, які є для мене підтримкою та опорою.

Більше мені нічого не хотілося йому говорити! Навіщо? Його ж цікавлять тільки гроші! Це ж треба, навіть не помічати, що я йду на роботу зовсім в інший бік? Бовдур, та скнара!

Коли я йшла, Ігор не міг повірити у те, що відбувається. Але, безглуздо відкидати те, що бачиш на власні очі! Чи не так?