У 39 років завела собі одруженого коханця. Мені дуже зручно, що його шкарпетки пере його дружина, до того ж до мене він завжди приходить у сорочці, яку вона йому й випрасувала. Розлучати я їх не хочу, мені так дуже зручно. Ось уявіть, у вас є заможний коханець, який виглядає пристойно й приходить тільки тоді, коли вам це потрібно

Мені 39 років, красива, доглянута, можна сказати успішний підприємець – кілька фітнес-клубів і магазин спортивного харчування. Є дорослий син, навчається за кордоном.

Мій чоловік, з яким ми були разом зі шкільної лави, разом з нуля створювали бізнес, помер 6 років тому. Перші 4 роки я не впускала інших чоловіків у своє життя, адже я знала, що такого, як мій чоловік, більше не буде в моєму житті і я нікого не зможу полюбити так, як любила його.

Я вирішила повністю присвятити себе бізнесу і синові. Але син закінчив школу і поїхав за кордон вчитися, і я залишилася одна у величезній шикарній, але порожній квартирі. Я ніколи не була обділена увагою чоловіків, були і достойні кандидати на роль чоловіка, але при одній думці, що в моїй квартирі може оселитися стороння людина, яка постійно буде вимагати до себе уваги, з яким потрібно буде готувати смачні обіди, створювати домашній затишок, виконувати в обов’язковому порядку подружній обов’язок, – від однієї цієї думки мене кидало в піт.

Я зрозуміла, що не хочу знову заміж, не хочу знову працювати над відносинами, підлаштовуватися під людину з уже усталеними життєвими принципами, я не готова жертвувати заради когось своїм комфортом.

Подруги настійно радили мені завести так званого друга для душі й тіла, щоб трохи скрасити самотність, урізноманітнити своє життя, ну і для поправки здоров’я, зрозуміло. Я серйозно над цим не замислювалася, поки в моєму житті не з’явився він.

Ми познайомилися в тренажерному залі. Він молодший за мене на 8 років. Гарний, високий, спортивної статури. Не буду описувати процес його залицяння за мною, все стандартно: квіти, кафешки, ресторани. Але чомусь він мене зачепив. Мені було з ним легко, цікаво, весело. Через місяць нашого знайомства я дізналася що він одружений.

Його дружина домогосподарка, улюблена і єдина дочка директора нафтопереробного заводу. Він працює на цьому ж підприємстві, керівник відділу маркетингу. Все, природно, завдяки тестю. Взагалі, він багато чим зобов’язаний своїй дружині і її батькам. Вони допомогли йому здобути освіту, зробити кар’єру, вибитися в люди.

Сам він хлопець з родини скромного достатку, дружина, з допомогою своїх батьків, зрозуміло, його “зліпила з того, що було” і зробила з нього справжнього франта, який і привабив мою увагу.

Новина про те, що він одружений, мене не вразила. Мені потрібні були відносини без зобов’язань. Шлюб або співжиття мені були не потрібні, він, в принципі, і не міг мені цього пообіцяти. Наявність дружини мене абсолютно не бентежило і не бентежить донині.

Навпаки, мене цілком влаштовує, що мій бой-френд завжди приходить до мене доглянутий, пахне дорогими парфумами, у вигладженій сорочці й начищених до блиску туфлях.

Погодьтеся, дами, адже набагато приємніше проводити час і займатися близькістю з доглянутим чоловіком. До речі, у ліжку з ним просто феєрично, не знаю, правда, як там з дружиною.

За 2 роки наших зустрічей я жодного разу йому не випрала шкарпетки, а максимум, що я можу йому приготувати – це кава з вершками, бутерброд або фруктову нарізку. Взагалі, після смерті чоловіка, я перестала любити готувати. В основному, ми з ним харчуємося в ресторані, переважно його коштом.

Ми зустрічаємося найчастіше за моєю ініціативою, тоді, коли зручно мені, коли у мене є час і бажання з ним побачитися. Це триває вже 2 роки. Дружина давним-давно знає про моє існування, але терпить, тому що сильно його любить, мабуть, навіть більше, ніж себе. Вона терпляче чекає, поки він нагуляється і буде знову належати тільки їй. Мені її навіть трохи шкода.

Він неодноразово розмовляв зі мною про розлучення з дружиною, на що я йому відповідала, що розлучатися чи ні – це його справа, що стосується мене, то я заміж не хочу, мене і так все влаштовує. До того ж розлучення з дружиною може призводити до втрати високооплачуваної роботи й навіть крах його кар’єри, а я його, в разі будь-яких проблем, підтримувати фінансово не збираюся. У мене життєвий принцип: не давати грошей чоловікам.

Та й немає у мене ніякого бажання заново вирощувати чоловіка і допомагати йому з нуля будувати кар’єру, мені набагато зручніше мати вже готового чоловіка.

Ви може запитаєте, чому б мені не знайти такого ж хлопчика, тільки вільного? А навіщо? Мені, в принципі, без різниці, вільний він чи одружений, аби він мене влаштовував. А мій хлопець мене влаштовує з усіх боків.

Гарний, виглядає пристойно, з ним не соромно вийти у світ або показати його подругам, завжди доглянутий, лагідний, ніжний, хороший енергійний коханець, безвідмовний, примчиться до мене на перший поклик.

А наявність дружини мені ніяк не заважає, навпаки, мені навіть зручно, що вона є. Що стосується морального аспекту, то я цим навіть не заморочуюся. Ну чому я повинна думати про почуття якоїсь чужої жінки? Якщо цю жінку щось в її родині не влаштовує, хай розв’язує ці проблеми, а з мого боку мене все влаштовує і я не хочу себе нічим вантажити.

Хтось із коментуючих історію про чоловіків – зрадників, назвав жінок, які перебували у відносинах з одруженими чоловіками, жінками другого сорту. Я б не стала судити настільки однобоко, кожен випадок індивідуальний, кожну зраду потрібно розглядати окремо.