У чоловіка недолуга сестра! Благо, після її останньої витівки він вжив заходів. Я навіть не знаю, як можна бути настільки ненормальною

У чоловіка недолуга сестра! Благо, після її останньої витівки він вжив заходів. Я навіть не знаю, як можна бути настільки ненормальною.

У мене дочка від першого шлюбу, у другому шлюбі також дочка. Живемо добре. Чоловік дітей не поділяє, я дітей не поділяю. А ось рідня чоловіка дівчаток ділить!

Їхнє право, силою не бути милою! Але навіщо впадати в маразм, якщо можна обійтися звичайною ввічливістю?

Ось дивіться. Чоловіка ростив вітчим, його сестрі він рідний батько, а моєму чоловікові він вітчим. Припустимо, ми з чоловіком їдемо в гості до свекрів, купуємо торт.

Приносимо торт, ділимо на чотири частини: мені, чоловікові, свекрусі, сестрі. А вітчим пішов у дупу, бо він нам ніхто?! Дурня повна вийде!

Але в них виходило так, що коли їздили вони до нас, молодшій щось возили, а старшу ігнорували. Нісенітниця якась, звичайно!

Якщо люди йдуть у гості, та несуть гостинець, то, взагалі, повинні зважати на всіх членів родини. Гаразд, подарунки!

Ніхто моїй доньці не винен, окрім мене та її батька. А спільна дочка? Це ж треба, приїхати, подарувати, а потім терміново їхати, щоб забрати? Бовдури!

Подарувала чоловікова сестра нашій із чоловіком дочці халат. Смішний такий каптур з рогом, а-ля єдиноріг. Вона сама пошила, бо добре шиє. Привезла, подарувала, молодша дочка була у захваті.

Коли сестра поїхала, доньки зробили кумедні фотографії, по черзі накинувши на голову каптур халата. Чоловік надіслав фотографії сестрі. Вона не полінувалася, повернулася і, закотила істерику:

– Я шила халат для племінниці, чому він опинився у чужих руках? – обурилася вона, забрала подарований халат і поїхала.

А щоб вам пусто було! Які, на біса, чужі руки? Дитина на хвилинку надягла, щоб сфотографуватися! А якби сестра подарувала чайник? Старша дочка пила б чай з-під крана?

Коли сестра чоловіка йшла, я їй сказала, щоб вона свою пику до нас додому більше не тягала. Якщо вже серйозно вирішили грати в «свій-чужий», то вона мені чужа і бачити її я більше не бажаю!

Але вона бовкнула:

– Поки тут проживають мої брат і племінниця, я приходитиму. Халат мамі віддам, племінниця у неї в гостях, нехай носить.

Чоловік теж здивувався. Запитував у сестри, чи на місці її дах, чи з’їхав. Сестра сказала, що її дах на місці, а от чийсь, точно не на місці, інакше хтось давним-давно забрав би рідну дочку, і жив у мами.

Нас у квартирі четверо. Уявляєте, якби я теж чіпала подарований халат, прибираючи його у прання, наприклад. Все? Зганьбити мене?

Коротше, чоловік свою сестрицю послав. Свекруха пронюхала про лайку через халат, теж полізла свої п’ять копійок вставляти. Мовляв, розлютилася донька, довели її бідну!

– Халат у мене. Привозь онучку, – на прощання сказала свекруха.
– Не повезу! Набридли! Ідіть усі дружно, разом з халатом кудись, якомога далі! – психанув чоловік.

Матір він не пускає до нас, сестру не пускає. Каже, доки за розум не візьмуться, доки не почнуть керуватися здоровим глуздом, то ніхто ні з ким не спілкуватиметься.

У мого чоловіка вітчим. Сестра вважає, що брат їй рідний. Свекруха вважає, що її діти цілком рідні! Вони сім’я! Мій чоловік – вітчим для моєї старшої дочки. І що? Сім’я? Де сім’я?

Моя старша дочка ніхто, чоловік їй ніхто! Чому вони вважають, що в них сім’я, а в нас якась наволоч? Навіть, якщо ці недолугі два халати принесуть, на поріг їх не пущу! Годі з мене! Я не перегинаю ціпок? Слушно вчинила? Бо прикро за доньку мені дуже!