У мене збереглися добрі стосунки з колишнім чоловіком та його родиною. Щоправда, нині вони під питанням

У мене збереглися добрі стосунки з колишнім чоловіком та його родиною. Щоправда, нині вони під питанням! Ми спокійно спілкувалися усі півтора року після розлучення.

Він не ухиляється від сплати аліментів, бере дітей до себе. Мама та бабуся колишнього чоловіка – прекрасні бабуся та прабабуся для наших доньок.

Минулого тижня я дізналася, що не мені вирішувати, з ким дівчатка можуть залишатися, а з ким не можуть.

Минулої п’ятниці, за попередньою домовленістю, по дівчат приїхала Валерія Сергіївна, щоб забрати онучок до себе на вихідні. Я все підготувала: речі, іграшки, засоби особистої гігієни. Передала доньок бабусі, вони поїхали.

Валерія Сергіївна живе разом зі своєю мамою, якій дев’яносто років. Зоя Іванівна добре почувається для свого віку. Без слухового апарату вона майже не чує.

Ходить повільно. Швидко втомлюється. Правнучок вона знає, завжди намагається якось їх побалувати, у неї гарна пенсія, тож, можливість є.

Старшій доньці шість років, молодшій – чотири. У старшої є власний телефон. Проста кнопкова “дзвонилка”, щоб зір не зіпсувався від ігор та мультфільмів.

У суботу я зателефонувала доньці, щоб дізнатися, як у них справи. Донька сказала, що бабуся пішла, а вони з прабабусею, їдять пироги.

Я подумала, що Валерія Сергіївна пішла в магазин, не турбувалася. З донькою ми зідзвонилися за кілька годин.

Вона повідомила, що бабусі все ще немає вдома, а прабабуся лягла спати після обіду. Дівчатка залишилися надані самі собі.

Я одразу зателефонувала Валерії Сергіївні. Вона мене «заспокоїла»: нічого страшного, її запросили в гості, приїде додому в неділю вранці, дівчатка чудово проведуть час із прабабусею, вона ж не лежача, проблем не буде.

Потім мій дзвінок був колишньому чоловікові. Виявилося, що він знає про від’їзд матері. До себе доньок забрати не може, бо у його дівчини день народження.

Він також сказав, що немає нічого страшного в тому, що прабабуся доглядає правнучок. Я йому відповіла, що зараз поїду по дівчаток.

Він сказав, що я переживаю на порожньому місці, він сто разів залишався з бабусею, все було добре. Тільки його бабуся тоді була на тридцять років молодша! Це він у розрахунок не взяв!

Я зібралася, та поїхала за дітьми. Вони ще маленькі, одні у квартирі не залишаються, я вважаю, що ще рано.

На мій погляд, нагляд за двома пакосницями дитсадкового віку – це не те завдання, з яким впорається людина в такому поважному віці.

Приїхала. Двері мені відчинила старша донька. Зоя Іванівна так і спала. Я пройшла до квартири, сказала дівчаткам, щоб вони збиралися.

Сама пішла будити Зою Іванівну, щоб повідомити їй, що дівчатка їдуть додому. Бабуся прокинулася, почала мене вмовляти, щоб я залишила їй правнучок, обіцяла, що впорається. Я не стала ризикувати, бо запасних дітей я не маю.

Ми встигли дістатись додому, коли на мене повалився шквал гнівних дзвінків: чому я забрала дітей? Була домовленість, що вони гостюватимуть усі вихідні, чому я її порушила?

Начебто вони не зрозуміли! Наче я так вчинила, щоб показати свою владу! Я просто переживала за дітей! Все! Не треба шукати каверзу там, де її немає.

Колишній чоловік заявив, що не мені вирішувати, із ким дівчатка можуть залишатися, а з ким не можуть.

Він, як батько, прийняв рішення про допустимість такої ситуації, коли наші діти можуть спокійно провести час під наглядом його бабусі. І не мені це рішення заперечувати!

Я спитала: а якби дівчатка влаштували пожежу? Чи затопили б сусідів? Пішли б грати на балкон, а квартира розташована на шостому поверсі! У такій ситуації можливо безліч різних «якби», і більшість з них, становлять небезпеку для дівчаток.

Валерія Сергіївна теж вирішила, що я порушила домовленість. На її погляд, я не мала права вламуватись у її будинок і забирати дітей.

Вона б повернулася з гостей, сходила б з онучками за іграшками, погуляла б із ними. Вона наголошувала на тому факті, що її мама є дієздатною людиною, і мала повне право доглянути за дівчатками.

Я їх попередила, щоб такого більше не повторювалося. Я не заперечую проти спілкування доньок з їхніми родичами будь-якого віку, але настільки літня людина не повинна залишатися з дітьми сама!

Мене одразу звинуватили у тому, що я диктую правила, хоча не маю на це права. Мене звинуватили у тому, що я встановлюю монополію на дочок.

І, якщо я не ціную хороше ставлення, то все може бути інакше. До суду підуть усі, і всі встановлять час для спілкування з дівчатками так, що я їх до пуття бачити не буду. Я побажала їм удачі.

Щось мені підказує, що добрим стосункам справді прийшов кінець. Чому дві дорослі людини не розуміють, що залишати маленьких дітей під опікою дев’яностолітньої бабусі дуже небезпечно?

Розумію, що вони вважають Зою Іванівну здоровою людиною, але в такому віці мало що може статися!

Я, доросла жінка, іноді не впораюся з дівчатами, вони обидві дуже рухливі, а тут людина, яка прожила, майже століття. Небезпечно? Так!

Очевидно, що колишнього чоловіка та його матір зачепило те, що я забрала дівчаток. Але я ж це зробила не через власну забаганку.

Я вчинила так, як вчинила б будь-яка інша нормальна мати, яка переживає за здоров’я дітей. Чому вони цього не розуміють?

Ще судами загрожують. Нехай ідуть! Я дуже сумніваюся, що суд дозволить Зої Іванівні проводити час наодинці з дівчатками!

Навряд чи вони чогось досягнуть, тільки остаточно зіпсують зі мною стосунки. А ви як вважаєте? Мій вчинок виправданий? Як би ви вчинили?