У Михайла була місія в цьому світі, і, мабуть, тому Світлі сили так про нього піклувалися

У 1956 році я, будучи дитиною, захворіла двостороннім запаленням легенів і була на грані смерті. За словами мами, лікуючий лікар порадила їй (зрозуміло, неофіційно) сходити до церкви і поставити свічку за моє одужання. Вона так і зробила. Там же помолилася своїми словами і додала, що віддає мене Світлим силам, і нехай вони вершать мою подальшу долю. Мама потім розповідала, що в цей момент вона відчула, як на неї зійшла благодать, і вона розплакалася. І ще зрозуміла, що я пішла на поправку.

Справді, вже через тиждень я була майже здорова. Навіть лікар, який порадив піти до церкви, здивувався, як я швидко одужала.

Минуло кілька років, і ось вночі напередодні повноліття приснився мені дивний сон. У ньому красива жінка в білому одязі просила мене про допомогу. До полудня я повинна була відправитися на набережну, до місця впадання в неї ріки, і чекати там якоїсь «важливої ​​події».

Вранці я розповіла про це мамі, і вона відразу сказала, що це Світлі сили, які мене колись врятували, закликають мене віддати їм борг. Тому, незважаючи на святкові клопоти, я повинна зробити як було велено.

У той день йшов проливний дощ, а я як дура стояла на березі і мокла. Проїжджали повз машини обливали мене з ніг до голови, але я терпляче чекала. Раптом бачу від житлового кварталу до набережної йде хлопець. Коли він опинився поруч, я помітила в його очах приреченість. Не звертаючи на мене уваги, він почав перелазити через огорожу. Мета його була мені зрозуміла – він збирався стрибнути в ріку щоб накласти на себе руки.

«Ось воно,” важлива подія “», – вирішила я, – і кинулася до юнака. В останню секунду перед стрибком схопила його за комір светра і стала тягнути назад. Хлопець не очікував такого і піддався. В результаті я змусила його перелізти назад. Не пам’ятаю вже точно, що йому говорила, але мої слова про безглуздість його вчинку виявилися переконливими – приреченість в погляді зникла.

Як мені розповів згодом Міша, в той день дівчина, яку він кохав, вийшла заміж за іншого. Тому він і намагався втопитися. Якби не я, то він напевно б потонув, оскільки плавати не вмів зовсім.

Ми з Мішею стали хорошими друзями і всі ці роки допомагали одне одному. Він потім вивчився на лікаря, став відомим хірургом і врятував тисячі життів. У нього явно була місія в цьому світі, і, мабуть, тому Світлі сили так про нього піклувалися. Мені ж з тих пір уві сні більше ніхто не був, і я прожила саме звичайне життя дружини і матері, чому, втім, несказанно рада.