У нього дві сім’ї, але яка улюблена? Здавалося б, мені вже далеко за тридцять, дочка в шостому класі, життя похитало і випробувань було чимало, але ось знову вляпалася в історію. Так так вляпалася, що не знаю, як вибратися.

Історія моя банальна: познайомилася з чоловіком на роботі, закохалася, завела роман.

Він не з нашої контори, заїжджав проїздом. У перший же день мене покликав повечеряти і ми всю ніч колесили з ним по різних барах, випивали і відривалися так, як я вже і забула коли в останній раз відривалася. Він повернув мене в мої вісімнадцять років, нагадав, як може бути добре, якщо на один вечір забути про проблеми, про переживання і просто відпустити все. Звісно, все закінчилося ліжком.

Вранці прокинулася з головною білю і приємними спогадами.

Зрозуміло, почали спілкуватися часто. Розмовляли по телефону, могли по півночі висіти на зв’язку, я й забула, як це буває, але говорили і говорили: начебто ні про що, а ніби і про все відразу.

За собою стежити стала, з’явилося бажання щось собі купувати, вставати раніше, щоб нафарбуватися, в салон ходити на манікюр.

Дочка зміни помітила, теж радісна ходить. Через місяць десь я їх з донькою познайомила – привела його в гості на обід, він їй, як дорослій, подарував гроші і сказав, щоб сама собі щось купила, дочка задоволена залишилася, та й сам він їй сподобався, якось то вони знайшли спільну мову, хоча в цілому вона не дуже балакуча.

Все йшло добре. Я ж після розлучення з колишнім чоловіком взагалі перестала в чоловіків вірити, а тут он який: цікавий, турботливий, забезпечений, ласкавий. Запропонувала йому переїхати до нас. Він спочатку погодився, а потім подзвонив і почав говорити про якісь проблеми. Сказав, що розбереться з ними, і потім речі перевезе. Я, закохана, повірила. Почали з донькою планувати вже, як нам квартиру облаштувати, щоб втрьох жити, не заважаючи одне одному: у неї своя кімната, у нас з чоловіком – зал. Прикупили нову шафу, щоб речі всі вмістилися.

Якось ходили по магазинах з подругою – вибирали штори нові, і раптом побачила я свого благовірного … З жінкою і дитиною трьох-чотирьох років. Від образи у мене в очах защипало. Спробувала виправдати його, думаю, може сестра або подруга яка. Але він мене побачив, сторопів, як ніби його на місці злочину застукали.

Увечері приїхав – на поріг не пустила. Поговорили на вулиці, зізнався, що одружений, що син є, що взагалі не планував від сім’ї йти, але в мене закохався і не знає, що тепер робити.

Дочка про нього кожен день запитує. Поки говорю, що у нього багато справ, і ви запитаєте, чому не скажу правду, адже все-одно доведеться? А тому що сподіваюся. Сподіваюся, що він візьме і прийде одного разу з речами. Так, це егоїстично, адже у нього є сім’я, але ми теж стали його сім’єю, чи не так?