Познайомилася інтернетом з чоловіком. З перших хвилин спілкування, було ясно, це він, кого чекала все життя. Як би шаблонно не звучало, але це так. Просто відчула споріднену душу. Він жив в іншому місті, але мав перебратися до мого. Між нами все було чудово, він навіть освідчився мені.
Але наша зустріч так і не відбулася, тому що його фірма відправила його в інше місто для управління новою філією і наші плани впали. Ми довгий час не розуміли, що з цим робити, потім вирішили, що просто спілкуватимемося, і що буде те й буде. Довірилися долі.
Я розуміла, що не можу вимагати від нього зміни роботи заради мене, він повністю реалізований у своїй професії, і я просто не маю права його цього позбавити. Він звик до свого високого статусу і доходу, і якщо потім щось піде не так, я все життя звинувачуватиму себе в тому, що зірвала його з насидженого місця, та й він теж.
Тому наше спілкування тривало в режимі онлайн, і я все чекала, що він приїде хоча б на вихідний, або може бути у відпустку, і що колись таки покличе мене з собою.
Але він почав все частіше пропадати, тижнями не дзвонив, потім оголошувався, спілкувався, як ні в чому не бувало, проте дозволяв собі жарти із серії «ну що, знайшла нового хлопця» або «заміж там ще не вийшла?».
А потім і зовсім почалися перепади в настрої: сьогодні він клянеться в коханні і планує нашу зустріч, наступного дня не хоче навіть розмовляти чи розмовляє так, ніби я ворог йому.
У підсумку він вирішив припинити наше спілкування, тому що йому важко зі мною спілкуватися і наші стосунки безперспективні. Ми не зможемо так постійно кататися одне до одного, як він сказав, це все складно і він хоче жити далі, не думаючи про мене щодня, і нібито маючи такий зв’язок зі мною, він не може впоратися з емоціями й страждає.
Я розумію, як безглуздо звучить моя історія з боку, напевно, все очевидно – він нічого до мене не відчуває! Але мені потрібно, щоб хтось це підтвердив, щоб я, нарешті, це зрозуміла і заспокоїлася.
Скільки разів було сказано: - Не виходьте ви заміж за чоловіків з дітьми, дівчатка! -…
Аліна стиснула келих міцніше, відчуваючи, як пальці німіють від напруження. Вона повільно підняла погляд на…
Ганна застебнула блузку й схопила теку з документами. Нарада за пів години, вона проспала на…
– Тамаро Іванівно, а куди коробку поставити? - Запитала Марина, протискаючись у двері дачі. Свекруха…
- Господине! Ви молоко продаєте? Нам ваші сусіди сказали. Віра Іванівна побачила молодого чоловіка, що…
— Ставай до плити, гості прокинулися і хочуть гарячого! — грубий поштовх у бік вирвав…