– У таких серйозних питаннях треба радитись з усією родиною! – заявила мені свекруха

Свекруха наполегливо лізе у наше життя всіма своїми кінцівками. Чомусь вона вважає, що ми тепер одна сім’я, в якій моє місце одразу після собаки.

Тільки я не планувала бути її родиною. Ми з чоловіком створили свою, де і я, і він є рівноправними партнерами. А до свекрухи це не доходить. Вона просто не хоче сприймати цю реальність.

– Та облиш це. Простіше не звертати уваги, чим щось там їй пояснити, – зітхає чоловік.

– Мене такий стан речей не влаштовує, тому що твоя мати все сильніше намагається прогнути нас. Чому я, доросла людина, маю підлаштовуватися під її закиди? Ми їй нічого не винні.

Я зрозуміла б ще, і то з обмеженнями, якби ми з чоловіком жили на території свекрухи. Тоді вона була б там господинею, а я гостею, яка повинна дотримуватись правил.

І той її вплив був би дуже обмеженим. З якихось домашніх питань я її слухала б, а все, що стосувалося б наших з чоловіком стосунків або мене особисто, було б для свекрухи закрито.

Ми ж із чоловіком живемо окремо, у мене ще до весілля було своє житло. Від свекрухи не залежимо, нічого в них не просимо, тому й лізти до наших справ їй не варто.

Але свекруха має свою думку, яку вона мені постійно демонструє. Спочатку вона намагалася притягати мені всякі скатертини, рушники на кухню, штори, килимки.

– У вас вдома порожньо, як у готелі, треба додати затишку, – примовляла вона і тягла чергову фігню.

– У мене алергія на пил, тому зайві пилозбірники я намагаюся прибирати. У моєму будинку немає килимів, скрізь таке покриття, яке легко тримати у чистоті – кажу я свекрусі.

– Нічого страшного, просто будеш частіше прибиратися. Вашій квартирі це піде на користь, – відмахнулася від мене свекруха, розстелюючи принесений килим.

Я могла б і далі сперечатися до посиніння, але вчинила простіше: дочекалася, коли свекруха піде, звернула килим і прибрала його в комору, потім подумаю, куди його можна застосувати.

Я взагалі намагаюся не сваритися з людьми по дрібницях, але сума цих дрібниць все збиралася і збиралася, а тепер зверху до купи впав, як важкий вантаж, черговий вислів свекрухи.

У мене пів року тому розпочалися проблеми на роботі: не зійшлася характерами з новим керівництвом. Все йшло до того, що мене просто випхнуть з моєї посади. Я не стала чекати на цей момент і пішла сама.

Пішла я не на порожнє місце: мені запропонували працювати в іншій фірмі на тій самій посаді. Зарплата спочатку нижча, ніж була раніше, але перспективи розвитку є. Та й різниця в зарплаті не така вже суттєва.

Чоловік про все знав, а решті ми не збиралися повідомляти. Свекруха про те, що я змінила роботу, дізналася випадково.

Вона була неподалік моєї колишньої роботи та попросила мене спуститися: забрати щось для чоловіка. Я сказала, що працюю тепер в іншому місці, так свекруха дуже здивувала.

Увечері вона приїхала до нас, щоб щось передати чоловіку, а заразом висловити мені своє невдоволення.

– У таких серйозних питаннях треба радитись з усією родиною! – Заявила вона мені, маючи на увазі зміну роботи.

– Я з усією родиною і порадилася. Моя сім’я зараз складається з мене та чоловіка, – не промовчала я на цей відвертий наїзд.

Свекруха почала червоніти на очах, потім якось спідлоба на мене подивилася і пішла. Але моєму чоловіку потім весь вечір морочила голову, розповідаючи, яка у нього погана дружина.

Ні, ну а в чому я не права? Чому я маю з нею обговорювати зміну роботи? Вона мене на те місце влаштовувала, і я можу її підвести? Чи моя зарплата якось впливає на гаманець чоловіка?

Розумію, що свекруха дуже хоче бути “великою” у сім’ї, щоб до неї сини та невістки на уклін ходили, рідня поважала, але я не збираюся допомагати їй самоствердитися.

Ми – окрема сім’я. Мами, татки, брати та сестри – це все рідня, близькі люди, але все-таки: сім’я – це я, чоловік і наші діти, яких ми сплануємо пізніше і без дозволу сторонніх людей. Свекруха там взагалі не вписується, і її думка мене мало цікавить. Ну хіба я не права?