– У тебе буде дитина від колишнього чоловіка? – запитала вона, відкривши рот. Катя тільки винувато скривилася та кивнула. – Але як же так?

Марія вже три місяці не бачила своєї сестри. Вони начебто жили в сусідніх містах, але рідко зідзвонювалися.

І ось вона вибрала час і поїхала в гості до Каті. Написала повідомлення звечора, але відповіді не дочекалася. Приїхала вранці годині о десятій.

Сонна Катя відчинила їй двері, а сестра застигла від несподіванки.

– Ти що чекаєш дитину? – одразу вигукнула Марія.

– Як бачиш! – усміхнулася Катя.

– Ого, а чого мовчала?

– Та не знаю. Спочатку думала, залишати чи ні, а потім якось соромно було.

– А соромно чого? Стоп! У тебе новий чоловік на горизонті намалювався?

– Ні…

– Випадковий зв’язок?

– Ще спроба!

Марія трохи подумала і тут до неї дійшло.

– У тебе буде дитина від колишнього чоловіка? – запитала вона, відкривши рот.

Катя тільки винувато скривилася та кивнула.

– Але як же так?

Катя та її колишній чоловік Павло прожили разом п’ять років. Точніше всі ці роки справно сварилися один з одним.

Павло її начебто любив, але хотів завжди і в усьому бути головним, хоч часом робив не розумні речі. Катя намагалася його спрямовувати, але виходило погано.

Сварки виникали рівному місці. Сварилися, мирились, потім знову сварились. Двічі сходилися і розходилися, а потім таки розлучилися. Сталося це півроку тому.

– Як так? Він приїхав, щоб забрати речі, що залишилися. Я йому повечеряти запропонувала, адже він поскаржився, нова жінка йому майже не готує, а в мене якраз свіжий борщ на плиті стояв. Він поїв, потім за ігристим збігав, а потім… Ти сама знаєш, як це буває!

– Оце так…

– Розумію, що безглуздо це. Я навіть хотіла наважитися на процедуру, а потім подумала, хай хоч щось добре від нього залишиться. Мені вже двадцять вісім. Я давно хочу дитину, сама знаєш, а Павло гарний. Дитина теж буде гарна!

– Ось ти даєш! А він знає?

– Ні, ми з того разу не бачилися.

– І ти йому не сказала?

– Ні, а навіщо? У нього нове кохання. Нехай живе із нею. Мені одній спокійніше.

– А ти впораєшся?

– Звичайно! Я вже з шефом домовилась. Як народжу, вдома працюватиму, іноді в офіс заїжджатиму за потребою. Він погодився. Гроші на початок у мене є. Я запаслива. Квартира своя. Я все продумала!

– А якщо Павло дізнається?

– Звідки?

– Ну не знаю. Просто дізнається!

– Скажу, що не його.

– А дитині що скажеш? Тато космонавт, полетів у космос і не повернувся?

– Не знаю, але вже пізно щось міняти. Вигадаю що-небудь.

– Ось ти даєш! Навіть мені нічого не розповіла!

– Я ж знала, що ти мене засуджуватимеш!

– Чому?

– Ну, ти ж типу завжди за те, що не можна лізти в чужі стосунки, а я начебто влізла!

– Так воно так, тільки ось …

– Що?

– А раптом Павло досі тебе кохає?

– Кохає, тільки уживатись у нас разом не виходить.

– Нехай хоч із дитиною допомагає!

– І навіщо це мені? Лише зайві проблеми. Не хочу. Сама впораюся. Марія, я ж усвідомлено прийняла це рішення. Я розумію всю відповідальність за дитину. Я зможу його виростити. Або її.

– Ще не знаєш, хто народиться? – Усміхнулася Марія, розглядаючи округлий животик сестри.

– Ні, за два тижні скажуть.

– Ти мені подзвониш? Розкажеш?

– Тепер вже так! Добре, що ти приїхала! Чого не написала?

– Я ввечері вчора написала. Телефон перевір.

Катя взяла телефон, забула з авіа режиму зняти, а спати вчора рано лягла. Не хотіла, щоби хтось заважав.

Відкрила повідомлення, а там і справді смс від Марійки. І не лише від неї, до речі.

– Ого! – Катя плескала очима читаючи повідомлення.

– Що там ще?

Вона дала телефонній сестрі. Марія прочитала повідомлення від її колишнього чоловіка.

«Катя, сонечко! Вибач мене не розумного за все! Я думав, що зможу без тебе, але не можу. Я тебе обманув, немає в мене жодної дівчини. Просто борщу твого захотілося, а тепер і решти хочеться. Я, правда, думав, що зможу забути та відпустити. Розумію, що дістав тебе і ти не хочеш мене поруч бачити, адже я тебе так часто засмучував, але може спробуємо ще раз? Я обіцяю, що виправлюсь! Я більше не буду таким впертим. Я намагатимусь прислухатися! Я стану краще заради нас обох!

– І справді ого! – сказала вона, дочитавши повідомлення. – Що робити будеш?

Марія подивилася на сестру і побачила, як у неї на віях виблискують сльози. Не дивно.

– Не знаю. Може, написати йому?

– Краще фото відправ! – жартівливо запропонувала сестра.

– Сфоткаєш мене?

Марія сфотографувала її з найкращого ракурсу, щоб животик добре видно було. Катя відправила йому фото та підписала.

– Якщо тільки так. Бора минулого разу переїла!

І смайлик додала.

Не минуло й півгодини, як Павло вже дзвонив у двері. Прискакав на крилах щастя з букетом квітів, весь такий схвильований, щасливий.

Марія спостерігала за ними, тихенько втираючи сльози. Ну, може, хоч цього разу вийде.