– У тебе і так все добре, а мені довелося б несолодко, – виправдовує свій вчинок сестра

– У тебе і так все добре, а мені довелося б несолодко, – виправдовує свій вчинок сестра

Сестра вчинила підло, але сама вона так не вважає. На своє виправдання вона каже, що в мене і так все добре, а в неї в сім’ї складна ситуація. Саме тому вона й наговорила бабусі всякого про мене, щоб та отриману спадщину на неї оформила.

Мама теж на боці сестри, каже, що я маю її зрозуміти, вона ж про своїх дітей дбала. Але я не бачу для неї виправдання. І справа тут не тільки у спадщині, яку вона підгребла під себе.

Жанна – моя старша сестра. Різниця між нами всього чотири роки, тому колись ми з нею непогано спілкувалися. Та і як можна погано спілкуватися з рідною сестрою? Але вже рік, як я не хочу навіть чути про цю людину.

Сім’я наша завжди жила небагато. Батьки свого часу намагалися відкрити свій бізнес, прогоріли, і потім довелося виживати. У нас із сестрою був необхідний мінімум, а про якісь надмірності говорити не доводилося.

Я доношувала речі сестри, хоч і їй обновки діставалися рідко. Зазвичай це були перешиті речі мами, або те, що віддавали її подруги після своїх дітей. Але нарікати було безглуздо. Хоча, звичайно, часто ми заздрили дітям із більш забезпечених сімей.

Жанна після школи пішла до університету, закінчила педагогічний, твердо впевнена, що ця професія завжди буде мати попит. У чомусь вона не помилилася – професія насправді потрібна, тільки платять за неї дуже мало, а репетиторство у сестри не пішло.

Вона одружилася, з’явилося двоє дітей. З чоловіком вони мріяли про своє житло, але якось не могли зібратися і взяти іпотеку. Мені ж зараз здається, що й не збиралася Жанна її брати, сиділа та чекала, коли бабуся залишить квартиру.

Я після дев’ятого класу пішла до коледжу, де почала навчатися на швачку. Мені завжди подобалася ця справа, я в старшій школі вже сама перешивала собі одяг, і виходило іноді навіть краще, ніж у мами. Здобувши середньоспеціальну освіту пішла працювати.

Заводити сім’ю та дітей я не поспішала. Не хотілося, щоб мої діти також доношували один за одним одяг та із заздрістю дивилися на інших хлопців, чиї батьки можуть забезпечити їх краще. Коли в Жанни з’явилися діти, я зрозуміла, що роблю все вірно.

На той момент я вже років п’ять працювала в маленькому приватному ательє, де мені попалася чудова начальниця. Ніна Сергіївна була суворою, іноді грубою навіть, але душевною жінкою, до того ж майстринею своєї справи. Вона мене дуже багато чого навчила. Саме вона колись сказала, що мені з моїми талантами хоч свою майстерню відкривай.

Ця думка міцно засіла у мене в голові. Але далі думки справа не йшла, тому що не було коштів на думки, та як можна просувати свій товар. Тому я просто малювала ескізи, записувала цікаві думки, зберігала якісь оригінальні форми. Але зараз вже є думки, як це все реалізувати.

Робота спочатку приносила мінімальний дохід. Вже потім, коли я набила руку, то до мене почали звертатися приватно, тому що працювати безпосередньо виходило дешевше, ніж через ательє. Так що в мене з’явився гарний підробіток.

Тоді я все ще жила з мамою, ми один одному не заважали, а Жанна з чоловіком і первістком жила у бабусі чоловіка. Сестра часто приходила у гості, скаржилася, як важко їй дається проживання із чужою жінкою. Бабуся вже старенька була, за нею потрібен був догляд, тож і запропонувала жити в неї. Жанна із чоловіком погодилися, щоб заощадити гроші.

Я тоді вже отримувала достатньо, щоби відкладати кошти. Витрачала я якнайменше, дуже боялася, що настане момент, коли я залишусь без грошей і без роботи. Це якийсь підсвідомий страх, мабуть, ще змалку, бо батьки тоді за свої робочі місця дуже трималися.

Сума накопичень росла, я почала міркувати, що просто так їх зберігати сенсу немає, треба вкладатись у щось. А у що можна вкластися, якщо ти не маєш своєї квартири? Звісно ж у житло, що я й зробила, оформивши іпотеку.

– Щастить тобі, – зітхала Жанна. – А я не знаю, коли у нас своя квартира з’явиться.

Вона на той момент чекала другу дитину. Я не стала їй пояснювати, що мені квартира не з неба впала, а я на неї заробляю. Вона доросла людина, яка сама все має вже розуміти. Хоча з її вчинків так і не скажеш.

Жанна з чоловіком та дітьми так і продовжували жити у його бабусі. Смикатися кудись у їхньому становищі було складно, вони й не намагалися. У нас із Жанною є й своя бабуся, але вона жила в однокімнатній квартирі, і взяти до себе молодих не могла ніяк.

Я бабусю люблю, у мене з нею пов’язано багато теплих дитячих спогадів. І в дорослому віці я продовжувала часто її відвідувати, ділитися потаємним, слухати її поради, допомагати чим можу. Жодних меркантильних думок у мене на її рахунок не було, і тим більше я не розраховувала на швидку спадщину від неї, хотілося, щоб бабуся пожила довше.

Але спадок таки виник. У бабусі не стало рідної сестри у сусідній області. Жила вона сама, тому після того, як її не стало трикімнатна квартира дісталася нашій бабусі як єдиній спадкоємиці.

– Ось з’їжджу, владнаю все з паперами, продам там квартиру, вам із Жанною грошей дам, хоч чимось допоможу, – розмірковувала бабуся.

Я на допомогу не розраховувала, але була приємно вражена бабусиним рішенням. За моїми підрахунками, мені якраз мало вистачити грошей, щоб погасити свою іпотеку, а це дорогого коштує.

Але все сталося зовсім інакше. Якоїсь миті бабуся просто перестала зі мною спілкуватися. Просто не брала слухавку, не відповідала на смс, навіть двері не відчиняла. Я спершу злякалася, що з нею щось трапилося, але мама їй дзвонила, розмовляла і все було добре. Зі мною ж бабуся спілкуватися не хотіла.

Я не розуміла, що відбувається, адже я нічого не зробила. Але факт залишався фактом – з мамою та Жанною бабуся спілкувалася, а мене ігнорувала і навіть не пояснювала чому. І ніхто не знав, усі розводили руками. Що до цього приклала руку Жанна, я зрозуміла, коли мама проговорилася, що вони з чоловіком беруть собі двокімнатну в маминому районі.

Шляхом розпитувань я з’ясувала, що Жанна отримала від бабусі всю суму з продажу спадкової квартири, і тепер вони з чоловіком без іпотек купують собі двокімнатну. Чому бабуся так вчинила? Жанна постаралася. Але це я з’ясувала вже пізніше.

Мене поведінка бабусі й раніше дивувала, а рішення з квартирою стало якимось спусковим гачком. Мені було важливо зрозуміти, що відбувається, з чого я так у немилість впала. З бабусею я таки поговорила, і наслухалася про себе такого, що у мене волосся на голові заворушилося.

Бабуся заявила, що знає, яким місцем я собі на квартиру заробила, з ким зв’язалася, і як я чекаю, коли бабусі не стане, щоби спадщину отримати. Тому їй бридко, гірко, знати вона мене не бажає, і тьху на мене. Якби мені на голову впала цегла, ефект був той самий.

Я в такій істериці приїхала до мами. Стан, коли сама розумієш, що треба заспокоїтись, бо вже задихаєшся, але не можеш. Мама погодилась, що Жанна палицю перегнула. Потім я розкрутила маму на правду. Виявилося, що Жанна спеціально налаштувала бабусю проти мене, щоб та всі гроші їй віддала.

Сварка з сестрою на себе чекати не змусила. Вона себе винною не вважає.

– У тебе все добре. Квартира є, дітей ще не плануєш, живеш для себе. А в мене сім’я, мені заради цієї квартири довелося б несолодко жити, – нахабно заявила вона мені.

З цього моменту я зрозуміла, що тепер в мене немає сестри. І мами теж немає, тому що вона все знала, але вважала, що так дійсно робити недобре, але ж у Жанни особлива ситуація. І бабусі теж немає, тому що вона вважає мене брудною, підлою істотою, що опустилася, і спілкуватися зі мною не бажає.

Вже рік ні з ким із них не спілкуюся, хоч вони якийсь час й намагалися вийти на зв’язок, окрім бабусі. Немає в мене сім’ї, вони мене зрадили, хай тепер самі живуть, як хочуть. Цікаво, чи двокімнатна квартира коштувала всього цього?