– У вас і квартира, і машина є. Куди тобі ще й батьківський спадок? – обурюється сестра

З сестрою знову лаємося, цього разу на тему спадщини, яка дісталася від батьків. Чомусь сестра вважає, що раз у нас із чоловіком вже є квартира та машина, то я маю від своєї спадщини відмовитися на користь нещасної сестрички.

Але я цього робити не збираюся, бо старт нам батьки давали однаковий, а як вона цим усім розпорядилася, то не моя проблема.

У нас із сестрою різниця лише у три роки. Батьки нас ніколи не ділили та намагалися все давати порівну. Але ця позиція сестрі не подобалася, її більше влаштовувала думка бабусі, яка молодшу онуку любила більше і завжди примовляла, що найкраще має в сім’ї діставатися наймолодшому.

Це була бабуся по батьковій лінії, з якою він і сам не надто хотів спілкуватися. Бабуся саме так і у своїй сім’ї розмірковувала, а тато був старшою дитиною. Думаю, пояснювати не треба далі.

У нашій родині жодних привілеїв не було ні у молодших, ні в старших. Індивідуально щось ми отримували лише на дні народження, ось тут свято було індивідуальним, але на цьому все.

Коли я закінчила школу, батьки сплатили мені навчання. На бюджет я не пройшла, що й не дивно, був шалений конкурс.

Після оплатили навчання і сестрі, але я довчилася, а сестра вилетіла з третього курсу, заявивши, що їй перестала подобатися спеціальність і вона шукатиме себе в іншій галузі.

Батьки їй не заважали шукати себе, але поставили умову – вона має працювати. Студентку вони готові були утримувати, а просто дорослу дівчину, яка не вчиться та не працює – ні. Сестра такого не чекала, тож пів року пропрацювавши, пішла відновлюватися в університеті.

Я на той час вже закінчила навчання, знайшла роботу і подумувала про те, що треба винаймати квартиру. Батьки з дому не гнали, але мені вже хотілося жити окремо.

Ми вирішили спробувати жити з моїм хлопцем. Винаймали разом квартиру, поділили бюджет, вийшов пробник сімейного життя.

Цей пробник через чотири роки переріс у справжнє сімейне життя. Я вийшла заміж і батьки нам на весілля подарували гроші, яких вистачило на перший внесок з іпотеки. Ми не стали витрачати їх на дурниці, взяли іпотеку, почали виплачувати.

Подивившись на це заміж поспішила і сестра. Вона теж отримала від батьків подарунок у тому ж розмірі, що і я, але вони з чоловіком вирішили, що іпотеку ще взяти встигнуть, а ось пожити в кайф – ні. Тож батьківський подарунок вони прогуляли.

Знаю, що батьки були не в захваті від цього, але нічого не говорили. Їхня справа – подарувати, а як подарунком розпоряджатимуться, це вже не їхня проблема.

Ми з чоловіком виплатили іпотеку за однокімнатну, взяли трикімнатну, зараз платимо за неї. У проміжку встигли купити машину. Не нову, але в хорошому стані. Через пару років думаємо вже планувати дітей. Жаль тільки, що батьки онуків не побачать. Їх не стало минулої зими.

Сестра зі своїм чоловіком продовжували донедавна винаймати квартиру, грошей у них постійно немає, бо примудрилися набрати кредитів, які не встигають віддавати. Вони й у батьків завжди займали, і до нас намагалися звертатися, але я відразу відмовилася в цьому брати участь.

Ми самі не мільйонери, а сестра свої борги не любить віддавати. А просто так втрачати гроші я не була готова.

Ось зараз у нас постало питання щодо спадщини. Залишилася трикімнатна квартира та дача. Спадщину ми отримуємо у рівних частках, але сестру це не влаштовує. Вона намагається мене спонукати на те, щоб я відмовилася від своєї частки на її користь.

– Це буде чесно. У вас і квартира і машина вже є. Куди тобі ще й батьківський спадок? – обурюється вона.

Але я не можу зрозуміти, до чого тут одне до одного. Якби квартиру та машину нам подарували батьки, а сестрі не дали нічого, тоді можна було б говорити про якусь справедливість. Тоді б я погодилася відмовитися від своєї частки. Але в нас зовсім інша історія.

Гроші на старті ми від батьків отримали однакові, а хто як ними розпорядився, це вже справа кожного. А якщо врахувати, скільки сестра у батьків займала грошей і не повернула, то логічніше було б, якби вона відмовилася від спадщини, бо я так з батьків грошей не тягнула.

Сестра вже швиденько в’їхала до квартири батьків, вважаючи, що це щось змінить, але за документами половина як належала мені, так і належить. Єдине, що я можу запропонувати сестрі, це викупити мою частку. Але цей варіант її не влаштовує, вважає це нечесно.

Переконувати її я сенсу не бачу. Вона має два місяці, щоб вирішити, що робити. Потім я виставлю свою частку на продаж. Я сестрі нічого не винна.