– У вас же немає своїх дітей! Чому б вам не допомогти мені? – Нахабно заявила падчерка

Катерина вийшла заміж у сорок п’ять років. Такий пізній термін пояснювався тим, що у жінки були проблеми зі здоров’ям, і вона не могла мати дітей.

Жінка заявляла про це відразу, і дев’яносто відсотків чоловіків відразу посилалися на зайнятість, і втікали.

Роман виявився тією людиною, яку слова Каті не налякали. Він мав доньку й інших дітей він не потребував, про що і повідомив жінці.

Через кілька місяців після знайомства чоловік зробив Катерині пропозицію. Жінка не стала довго думати, і одразу ж погодилася. Так подружжя стало жити разом.

Того дня Роман повернувся з роботи пізніше зазвичай. Катя вже встигла приготувати вечерю.

– Привіт, люба! Як минув твій день? – Запитав чоловік, знімаючи куртку і вішаючи її на гачок.

– Нормально, дякую, – відповіла Катерина, обертаючись. – А в тебе?

– Втомився небагато, але нічого особливого. До речі, сьогодні дзвонила Лія. Сказала, що завтра ввечері зайде до нас, у неї є розмова, – спокійним тоном промовив чоловік.

Лія була донькою Романа від першого шлюбу. Нещодавно дівчині виповнилося двадцять п’ять років.

І хоча Катерина завжди намагалася підтримувати добрі стосунки з падчеркою, іноді між ними виникала напруга. Особливо тепер, коли Лія стала молодою матір’ю.

– Добре, нехай приходить, – сказала Катерина, намагаючись приховати роздратування. – Може, хоч цього разу вдасться поговорити спокійно.

Роман спантеличено зітхнув і, почухавши потилицю, сів на диван поруч із дружиною.

– Знаєш, вона дуже переживає… Тепер на ній відповідальність не тільки за себе, а й за дитину…

Катерина кивнула у відповідь чоловікові, з гіркотою усвідомивши, що розмова буде не простою.

– Я розумію, що їй важко, але хіба це нагода перекладати свої обов’язки на інших? В нас своє життя!

Роман уважно глянув на Катерину і, схрестивши руки на грудях, сердито насупив брови.

– Так, звичайно, але вона таки моя сім’я. І, якщо чесно, мені здається, що тобі варто виявити трохи більше порозуміння до моєї дочки.

Катерина відчула, як усередині неї мимоволі закипає невдоволення.

– Розумієш, Романе, я вже давно пояснила всім, що діти – це не моє. Ти знав це, коли ми одружилися. І ось тепер твоя дочка чекає, що я кину свою роботу, і сидітиму з її дитиною?!

Чоловік похмуро опустив голову, намагаючись знайти відповідні слова для того, щоб переконати дружину.

– Ну, може, просто поговоримо з нею? Послухаємо, що Лія скаже?

– Гаразд, поговоримо, але обіцяю заздалегідь: я не збираюся змінювати своє життя заради того, щоб догодити твоїй дочці, – Катерина зітхнула, і вирішила піти чоловікові на поступки.

Наступного дня Лія прийшла ближче до вечора. Вона виглядала стомленою, але посміхнулася, побачивши Катерину.

– Добрий вечір, тітка Катя! Дякую, що погодились зустрітися.

– Привіт, Ліє. Проходь, сідай. Чай будеш? – Катерина намагалася відповісти падчерці приязно.

Лія присіла на диван і, струсивши довгим волоссям, поклала сумочку поряд.

– Ні, дякую, мабуть, я відмовлюся! Не до чаю. Мені потрібно якнайшвидше обговорити з вами дещо важливе.

Катерина сіла навпроти неї, і приготувалася уважно її слухати.

– Що сталося? – Запитала вона, намагаючись зберігати спокій.

– Річ у тім, що моя відпустка по догляду за дитиною скоро закінчиться, і я не знаю, що робити далі. Я не можу залишити малюка ні в дитячому садку, ні з нянею. Мені потрібен хтось, кому я довіряю, – з натяком промовила жінка.

Катерина одразу зрозуміла, куди веде розмову падчерка, та навіщо саме вона прийшла.

– Лія, я розумію твою ситуацію, але я не можу взяти на себе турботу про твою дитину. У мене є робота, свої плани…

– У вас же нема своїх дітей! Чому б вам не допомогти мені? – Спробувала заперечити жінка.

-Тому, що це не мій обов’язок. Я ніколи не планувала ставати матір’ю, і точно не планую брати на себе відповідальність за чужу дитину, – похитала головою Катерина, дивуючись нахабству падчерки.

– Ви не розумієте! Я так утомилася! Мені потрібна допомога! – Лія ледве стримувала сльози.

Катерина встала і підійшла до вікна, відчуваючи, як наростає внутрішня напруга.

– Ліє, я співчуваю тобі, правда. Але в мене своє життя, і я не готова жертвувати ним заради того, щоб сидіти з твоєю дитиною, – розвела руками жінка.

– Значить, ви зовсім не хочете мені допомагати? – Вигукнула вона, і сльози потекли по її щоках.

Катерині раптом стало шкода молоду матусю. Вона подивилася на неї з глибоким жалем.

– Які ще няньки? Ви смієтеся? Мені потрібна підтримка сім’ї, – обурилася Лія.

Катерина знову присіла на диван, намагаючись зберігати холоднокровність. Зухвалість, з якою жінка вимагала допомогу, вражала її.

– Лія, в такому разі, тобі доведеться шукати інший спосіб розв’язання проблеми.

Падчерка мовчки схопила сумочку, і вийшла з кімнати. За кілька хвилин грюкнули вхідні двері, і квартира поринула в тишу.

Роман, який усе пропустив через прийняття ванни, з подивом витріщився на дружину.

– Я зробила все, що могла! – знизала плечима Катерина.

Минуло кілька днів після розмови з Лією. Катерина намагалася відволіктися від думок про те, що сталося, але щоразу, коли бачила Романа, згадувала про них знову і знову.

Увечері наступного дня, коли вони сиділи разом на дивані, чоловік вирішив порушити цю тему знову.

– Дорога, я розумію, що тобі складно, але, будь ласка, подумай добре ще раз, – почав він обережно. – Лія, справді, потребує нашої допомоги…

– Романе, я вже казала тобі, що не збираюся кидати свою роботу заради її планів. Я не повинна дбати про чужу дитину! – Катерина глянула на чоловіка з явною недовірою.

– Але ж вона моя дочка! – обурився чоловік. – Я думав, що ти її теж сприймаєш, як свою…

– Ні, – похитала головою Катерина. – Підтримка – це одне, а повна зміна способу життя – зовсім інше. Я не готова до цього…

Роман із невдоволеним обличчям підвівся з дивана, і кілька разів повільно пройшовся по кімнаті.

– Катерино, ти розумієш, що Лії дуже важко? Вона молода жінка, яка намагається збудувати кар’єру, але при цьому змушена справлятися з материнством. Їй потрібна допомога.

– То чому саме я маю її надавати? Чому не ти? Чи, може, твої батьки? – Катерина відчула, як усередині неї здіймається злість.

– Мої батьки живуть далеко, і мають свої турботи. А я не можу покинути роботу, бо більшу частину наших доходів приношу саме я!

Катерина роздратовано зітхнула і заплющила очі на мить, намагаючись заспокоїтися.

– Я розумію, що ситуація складна, але я не можу зробити те, чого не хочу. Якщо Лія не хоче залишати дитину з нянею, значить, їй доведеться самій розв’язувати цю проблему.

– Будь ласка, просто подумай про це ще раз. Не поспішай з відповіддю, – Роман знову сів на диван, і взяв руку Катерини у свою.

– Добре, я подумаю, але не обіцяю, що зраджу свою думку, – відповіла жінка.

Вночі Катерина довго не могла заснути. Її думки постійно поверталися до розмови з Романом та Лією.

Вона розуміла, що її позиція може здатися егоїстичною, але в глибині душі Катя знала, що не готова стати нянькою для чужої дитини.

Наступного ранку Катерина прокинулася раніше, ніж зазвичай. Вона заварила собі філіжанку міцної кави й сіла за стіл, розмірковуючи над ситуацією.

Можливо, є якийсь компроміс, який задовольнить усіх? Увечері, коли Роман повернувся з роботи, Катерина підійшла до нього із готовою пропозицією.

– Я думала над цим питанням усю ніч, – почала вона. – І ось що я пропоную: знайдімо хороший дитячий садок, де Лія зможе залишити дитину на кілька годин на день. Я готова сплатити половину вартості, якщо вона сплатить іншу половину.

– Це досить щедра пропозиція. Думаю, Лія оцінить твою готовність допомогти, – Роман здивовано підняв брови.

– Звичайно, я не збираюся повністю брати на себе турботу про її дитину, але готова допомогти фінансово. Сподіваюся, це допоможе їй впоратися із ситуацією…

Однак наступного дня Роман поговорив із дочкою і з’ясувалося, що Лія не прийняла її пропозиції.

Катерина завмерла, відчуваючи, як усередині неї знову починає підійматися хвиля роздратування.

– Що? Чому? – Запитала вона, намагаючись зберігати спокій.

Роман зітхнув, і провів рукою по волоссю:

– Сказала, що не хоче віддавати дитину в дитячий садок. Їй потрібна постійна підтримка та увага, яку можуть дати лише близькі люди.

– На жаль, але більше я нічого запропонувати не можу…

– Я розумію, – приречено промовив чоловік. – Сама ти кидати роботу, звісно, ​​не хочеш?

– Ні, звичайно! Вона працюватиме, зароблятиме собі на пенсію, а я – сидітиму з її дитиною? Хто подумає про мою пенсію? – обурено відповіла Катерина.

З того, як Роман надув губи, вона зрозуміла, що чоловік сильно образився на неї за таке рішення.

На цьому ґрунті щовечора між подружжям стали траплятися сварки. Через місяць Катя подала на розлучення.

Роман був не проти, й підтримав її рішення, виразивши на прощання, що знайде ту, яка прийме Лію, як свою дочку.

Ну й прапор їм в руки – вирішила Катя. Вона більше не мала наміру пов’язувати своє життя з егоїстами, які думають тільки про себе…