– Удома залишилася маленька дитина, що з нею робити я не знаю, приїжджайте, ви ж бабуся

Арина Борисівна дуже чекала внучку, але, побачивши її, відразу запідозрила неладне. А дізналася правду, вона припинила спілкуватися з сином.

Арина Борисівна не могла повірити. Вона мало не випустила телефон із рук, коли почула страшну новину від Алли Костянтинівни.

– Брешеш, не може бути! Сину мій… як же це?!

– Не гнівай Бога! Такими речами не жартують! — схлипнула Алла Костянтинівна, мати невістки Арини Борисівни.

Жінки не спілкувалися близько року! Рівно стільки пройшло з появи їхньої онуки, Катерини.

Арина Борисівна дуже чекала внучку, але хіба могла вона припустити, що невістка, Аліса, так зробить? Пригріла змію…

А Катька з’явилася зовсім не схожою на її сина, Вовку. Арина Борисівна часто дивилася передачі по телевізору та знала, на що здатні вульгарні невістки! Тому одразу запідозрила недобре.

А після того, як до неї потрапили результати аналізів дівчинки, вона зрозуміла! Резус та група крові дівчинки були зовсім не такими, як у батька! Ось тоді Арина Борисівна і зробила потай тест.

Дізнавшись результат, вона ахнула! Арина Борисівна переконалася, що дитина не Володькина. Вона притиснула до стіни невістку, і тій довелося їй у всьому зізнатися.

З того часу Арина Борисівна не приймала внучку, називаючи її «експериментом із пробірки».

Вова ображався на матір, намагаючись пояснити, що іншого виходу в них не було. Що він винен, що не зміг мати дітей. Що його дружина була проти, але Вова наполягав.

Він анітрохи не шкодував про це, тому що Катюша була не просто його донькою, Вова її дуже любив і дуже сердився, коли хтось казав, що вона не дуже схожа на нього.

– Покарає вас доля за цей гріх, ох покарає! – кинула вона, йдучи.

Зрештою, через суперечки син із дружиною остаточно порвали стосунки з Ариною Борисівною. Вона перестала їздити до них у гості та, зрозуміло, не була з онукою. Про випадково кинуті слова прокляття вона забула.

Іноді вона навіть хотіла зателефонувати до сина. Їй було гірко, що він відмовився від неї, але йти миритися не дозволяла гордість. До того ж вона розуміла, що цю дівчинку прийняти не зможе, як не намагайся. Чужа вона, не її.

Так минув рік. І раптом стався такий раптовий дзвінок від Алли Костянтинівни.

– Вова з Алісою в реанімації… Винний у ДТП живий, здоровий і неушкоджений, а наші діти… горе яке! – плакала вона.

Арина Борисівна була шокована новиною. Вона хоч і була ображена на сина, але жила, знаючи, що в нього все добре.

Потішала себе думкою, що рано чи пізно він прийде до неї та вибачиться, а, може, й зовсім розлучиться з дружиною-обманщицею і знайде собі здорову дівчину, яка народить йому дитину. Свою.

Арина Борисівна була впевнена, що її син був гаразд, і вся справа в невістки. А дізнавшись про трагедію, вона зрозуміла, що може ніколи більше не побачити сина.

– Що ж тепер робити?

– Не знаю. Молитися, — плакала Алла.

Арина Борисівна поїхала до лікарні сина, але її не пустили.

– Стан важкий. Ми робимо все, що можемо, сказав лікар.

А ввечері Арині Борисівні зателефонували зі швидкої та повідомили, що і з Аллою трапилося лихо. Серцевий напад стався на тлі стресу.

– Удома залишилася маленька дитина, що з нею робити я не знаю, приїжджайте, ви ж бабуся, — сказала дівчина і повісила слухавку. А потім, передзвонила і сама Алла.

– Арино, будь людиною, допоможи. Ти одна в нас залишилася… з родини, — тремтячим голосом казала Алла. — Я б тобі нізащо не дзвонила, пам’ятаючи, скільки зла ти наговорила нашим дітям, але заради них, прошу, допоможи. Я не можу нічого зробити, рука не рухається, лікар сказав, що так і помру, якщо не лікуватися. А на кого дитину залишити? — ще дужче заплакала вона.

– Гаразд. Але лише заради сина…

Арина Борисівна стиснула зуби. Вона не змінила свого ставлення до ситуації, але її серце не було черствим. Тому вона швидко зібралася та поїхала до квартири сина.

Двері відчинила сусідка. У неї на руках була чарівна мала з кучерями. Справжнісінький янгол: у дівчинки були зелені очі, кирпатий носик, світла шкіра. Вона була дуже схожа на матір.

«А ось на Вову зовсім несхожа», — знову засмутилася Арина Борисівна. Вона постійно ловила себе на думці, що оцінює дівчинку. Хотіла знайти в ній вади, та ніяк не могла!

А Катя, навпаки, так і тяглася до неї! І посміхалася, і зовсім не плакала. Ночами спала, сама розважала себе іграшками, сидячи в манежі.

– Чудо, а не дитина… — пробурмотіла Арина Борисівна. Вона не хотіла надто прив’язуватися до дівчинки, думаючи, що не зможе її прийняти.

Розраховувала, що не буде з нею грати, а тільки годуватиме і мінятиме підгузки за потребою. Зведе до мінімуму спілкування, якщо дівчинка спокійна і не вимагає багато уваги.

«Потерплю, заради сина. А потім, коли він одужає, знову піду. А син прийде до мене і скаже спасибі, каятися буде, що так вчинив».

Але з кожним новим днем, Арина Борисівна все більше переймалася чудовою дитиною. Вона приходила до дитячої під різними приводами, то пил протерти, то іграшки прибрати, то перевірити, що так тихо.

Її Вовка в дитинстві зводив з розуму. Ні хвилини спокою не було!

Вона все частіше згадувала роки молодості. Як син робив перші кроки, як сказав перше слово.

– Баба? — раптом почулося з манежу.

Арина Борисівна здригнулася і побачила, що Катя, тримаючись за його край, робить нетвердий крок і мало не падає на підлогу. Арина Борисівна ахнула, кинулася до неї, щоб та не забилась.

Її серце здригнулося! А Катя все сміялася та називала її «баба». Арина Борисівна навіть не встигла зрозуміти, як онука опинилася в неї на руках, як сльози потекли її щоками, як вона почала цілувати дівчинку і просити в неї вибачення.

– А я ж могла все життя так… пропустити, — шепотіла вона.

– Арино Борисівно, я повернулася! — почувся за спиною голос свахи. – Ви як?

Алла Костянтинівна завмерла на порозі, дивно дивлячись на те, як Арина Борисівна притискає онуку до себе.

– Ми робимо перші кроки. Намагаємось, — відповіла Арина Борисівна і посміхнулася. — Пробач мені, Алло… я була дурна.

– Краще пізно, ніж ніколи, – посміхнулася Алла, і вони обнялися.

А через деякий час Вова з Алісою одужали та повернулися додому.
Ця історія закінчилася добре для всіх.

Діти змогли пробачити Арині Борисівні, а вона більше ніколи не заїкалася про те, що Катя не її онука.

Ставте вподобайки та пишіть коментарі, що думаєте з цього приводу?