Усі обманювали брата, а ошуканою почувала себе Віра…

Дзвінок телефону пролунав уночі.

– Доню, у нас пожежа, ми горимо. – крізь схлипи матері було чути тріск пожежі, шум та крики.
Сон одразу минув.

Будинок матері за п’ятнадцять кілометрів від міста, великий, але зовсім не новий. Місто будується, рухається, село росте назустріч місту. Віра почала згадувати скільки років цьому будинку… було.

А будував його ще прадід батька, його ж дід добудував другий літній поверх, потім знову була модернізація, і другий поверх уже перетворився на теплий.

До того ж будинок розширився в довжину, а з боку була прибудована веранда. Будинок був на вигляд міцний, але все це тільки здавалося. Взимку було холодно, влітку сиро.

Будинок гнив, тихо, але вірно руйнувався. Усі це розуміли. Потрібно б його зносити, але мати вперлася – ремонт. Вона господарка, чоловік покійний, їй вирішувати.

– Грошей лише на ремонт, а не на нове будівництво.

– Мамо, навіщо тобі великий будинок? На маленький грошей вистачить, зараз можна знайти проєкти й на два поверхи за прийнятні ціни. Звільниться місце для твоїх улюблених квітів, – умовляла Віра.

– Вірко, ти не розумієш, – казав тут же брат Федір, – це будинок предків, родове гніздо, маєток, як ще це можна назвати. Усе треба зберегти. Капітальний ремонт – і все буде, як нове.

Федір завжди був на боці мами, а мама на його. Поради Віри завжди сприймалися в багнети, хоча були найкращим виходом не тільки в цій ситуації.

Віра це вже зрозуміла. Коли летів у прірву черговий проєкт брата з підтримкою мами, Віра тільки розводила руками – самі так вирішили.

– Ремонт, значить, робіть ремонт.

– Доню, але й від тебе потрібна допомога. Зовсім небагато, якщо нам не вистачить. У мене є гроші, я продала квартиру, в якій жила сестра, що дісталася нам у спадок. Навіщо вона нам за тридев’ять земель?

– Ти продала квартиру у Києві? Щоб відремонтувати це все? Тут вистачить не на один будинок.

– Там була лише половина квартири моя, а цього мало. Друга половина дісталася її синові.

– І ти його змусила продати, вигнала племінника.

– Не вигнала, він викупив мою частку. Правда продешевила, але більше у них не вийшло.

– Мамо! Ти не потребуєш, ми теж, – могла б просто…

– Віддати? В мене своя сім’я.

– Можливо, ти й маєш рацію. Робіть ремонт. Якщо від мене нічого не треба, то мені час їхати.

Минув місяць і пролунав нічний дзвінок. Будинок горів. Віра із чоловіком Миколою приїхали вже на згарище. Рятувати не було чого.

– Віро, я пропоную поселити твою маму в одній із наших квартир. Однокімнатна на Шевченка підійде найкраще, там саме мешканці з’їхали.

– Я про це думала, але квартира твоя.

– Вірочко, квартири всі наші. Твоїй мамі потрібна допомога. Позбавимося грошей від здачі однієї квартири, але в нас є ще дві, а в третій ми живемо.

– Але ж саме ця твоя.

– Не зациклюйся, у нас все спільне. Хай там мама живе. Меблі та все необхідне є. А особисті речі ми купити допоможемо.

Маму перевезли, докупили, що було потрібне. Якось Віра приїхала без попередження, привезла продукти й просто відвідати матір. У кімнаті працював телевізор, якого тут не було. Мешканцям він був не потрібен. У хаті пахло кавою.

– Мамо, ти ж казала, що все згоріло. Це ж той телевізор, який ми тобі дарували на ювілей. А кава? Невже кавоварка жива?

– А я, на твою думку, це все вкрала? Ми все вивезли перед ремонтом. Там були голі мури. Страховка була, ось і сказала так. Що таке? Меблі у Федора.

– У нього ж нова квартира, купити шафи, дивани не встигли. Тут є, а їм треба. І речі я вже свої перевезла від нього. Їм же не потрібні мої старі простирадла.

– Федор купив квартиру? А на які…

– Звідки я знаю! Купив і купив, я не питала.

Віра зрозуміла, що мати щось приховує від неї. Їй не скаже, але час покаже. Віра завжди знала, що мати намагалася для Федора.

Синок був невдачливий, нічого в нього не виходило, всі його обманювали. Тільки завжди ошуканою почувала себе Віра. Ось і тут ховалася якась каверза.

– Що робитимеш з руїнами? Ділянка хороша, гроші в тебе є, та й страховка.

– А що там робити, все згоріло, землю продам, дах над головою є. Добре, коли дочка багата. А ось синочку не пощастило, борги, борги…

– А ти не хочеш купити собі квартиру за ці гроші?

– А ця що? Виженеш рідну матір?

– Ця квартира Миколи.

– Не збіднієте!

– Можливо тоді відновимо будинок, можна ж збудувати новий комфортабельний. У всіх сусідів будинки, як із картинки.

– Ні, я все вже вирішила, ділянку продам. Видно доля така, адже будинок переходив по чоловічій лінії, а Федя нічого не хоче. Йому не потрібне село, йому міські вигоди подавай.

– Умовляти не буду.

– Колю, мама зібралася продавати ділянку.

– Це її справа, я б краще будинок збудував, якщо так вийшло. Місце добре, мені завжди там подобалося. Твій батько дуже любив відпочивати під старою липою.

– Мені навіть було шкода, коли вона засохла. Начебто знак йому був. А може, нам самим зайнятися будівництвом?

– Я б із задоволенням жив там, тим більше ми з тобою мріяли про будинок. Діти будуть раді. Виростуть, онуків привозитимуть.

– Ну, ти й розмріявся.

– А що? Нехай і мама твоя потім там живе.

– Ми збудуємо, а ділянка її. Якщо хочеш, треба зробити все, щоб потім не пошкодувати. Ділянку треба купити.

– Але ж це твоя мати!

– Отож і треба все зробити законно, щоб вона оскаржити не могла. Ти забув, що в мене є невдачливий брат.

– Я займуся ділянкою. Незабаром вона її виставить на продаж. А може прямо в неї спитати, хай продасть нам?

– Ні, вона не продасть, вона хитруватиме.

– Значить, просто купимо…

– А що це ви прямо до мене не звернулися?

– Мамо, тобі гроші потрібні. Тепер ти зможеш купити собі квартиру. Гарну квартиру.

Мати промовчала, але з покупкою квартири не поспішала.

Віра та Микола збудували будинок, для цього довелося вкласти всі заощадження та взяти кредит. З кредитом вони без проблем справлялися, зарплата, здача квартир.

– Мамо, ти ж казала, що все згоріло. Це ж той телевізор, який ми тобі дарували на ювілей. А кава? Невже кавоварка жива?

– А я, на твою думку, це все вкрала? Ми все вивезли перед ремонтом. Там були голі мури. Страховка була, ось і сказала так. Що таке? Меблі у Федора.

– У нього ж нова квартира, купити шафи, дивани не встигли. Тут є, а їм треба. І речі я вже свої перевезла від нього. Їм же не потрібні мої старі простирадла.

– Федор купив квартиру? А на які…

– Звідки я знаю! Купив і купив, я не питала.

Віра зрозуміла, що мати щось приховує від неї. Їй не скаже, але час покаже. Віра завжди знала, що мати намагалася для Федора.

Синок був невдачливий, нічого в нього не виходило, всі його обманювали. Тільки завжди ошуканою почувала себе Віра. Ось і тут ховалася якась каверза.

– Що робитимеш з руїнами? Ділянка хороша, гроші в тебе є, та й страховка.

– А що там робити, все згоріло, землю продам, дах над головою є. Добре, коли дочка багата. А ось синочку не пощастило, борги, борги…

– А ти не хочеш купити собі квартиру за ці гроші?

– А ця що? Виженеш рідну матір?

– Ця квартира Миколи.

– Не збіднієте!

– Можливо тоді відновимо будинок, можна ж збудувати новий комфортабельний. У всіх сусідів будинки, як із картинки.

– Ні, я все вже вирішила, ділянку продам. Видно доля така, адже будинок переходив по чоловічій лінії, а Федя нічого не хоче. Йому не потрібне село, йому міські вигоди подавай.

– Умовляти не буду.

– Колю, мама зібралася продавати ділянку.

– Це її справа, я б краще будинок збудував, якщо так вийшло. Місце добре, мені завжди там подобалося. Твій батько дуже любив відпочивати під старою липою.

– Мені навіть було шкода, коли вона засохла. Начебто знак йому був. А може, нам самим зайнятися будівництвом?

– Я б із задоволенням жив там, тим більше ми з тобою мріяли про будинок. Діти будуть раді. Виростуть, онуків привозитимуть.

– Ну, ти й розмріявся.

– А що? Нехай і мама твоя потім там живе.

– Ми збудуємо, а ділянка її. Якщо хочеш, треба зробити все, щоб потім не пошкодувати. Ділянку треба купити.

– Але ж це твоя мати!

– Отож і треба все зробити законно, щоб вона оскаржити не могла. Ти забув, що в мене є невдачливий брат.

– Я займуся ділянкою. Незабаром вона її виставить на продаж. А може прямо в неї спитати, хай продасть нам?

– Ні, вона не продасть, вона хитруватиме.

– Значить, просто купимо…

– А що це ви прямо до мене не звернулися?

– Мамо, тобі гроші потрібні. Тепер ти зможеш купити собі квартиру. Гарну квартиру.

Мати промовчала, але з покупкою квартири не поспішала.

Віра та Микола збудували будинок, для цього довелося вкласти всі заощадження та взяти кредит. З кредитом вони без проблем справлялися, зарплата, здача квартир.

Після переїзду стало ще легше, здали третю квартиру, де жили. Мати собі житло так і не купила, гроші віддала синові, той не впорався з іпотекою.

Страховку їй так і не виплатили, пожежа сталася не просто так, речі вивезли, будинок підпалили. Отримали не те, чого очікували.

Мати приїжджала у гості.

– Добре у вас, просторо, а от у Феді тісно, ​​діти підросли, кожному треба окрему кімнату, а в них лише дві.

– Я ж їм казала, а вони не слухали. Потрібно було більшу купувати. А хата хороша, дарма я не погодилася на будівництво.

– Мамо, я тобі пропонувала будувати ще до пожежі. Будинок був би не такий, але теж було б затишно і комфортабельно. Ми б тобі допомогли.

– Пропонувала. А я пропоную вам переїхати назад в місто. Я вам вашу квартиру назад віддаю, а сама переїжджаю сюди. Може, і Федя погодиться жити зі мною. Будинок передається по чоловічій лінії, отже потім Феді має належати.

– Ти серйозно? Ми будували, а передаватиметься він по чоловічій лінії? Якби будинок не згорів, то Федя його продав би.

– Це його право. Це заведено здавна, століттями так було.

– Століттями? Будинку було вісімдесят років, якими століттями?

– Не сперечатимемося. Коли здійснимо обмін?

– Обмін нашого будинку на нашу квартиру? Ти про що, мамо? Ми тебе тільки зареєстрували у квартирі, більше нічого. А могли б цього не робити.

– Ми навіть розуміємо, що ти вже нічого не купиш, усе в невдачливого Федю вклала. У цього будинку тепер спадкоємці будуть інші. Не Федя.

– У вас і так багато, а йому не щастить!

– Не щастить? Гроші від продажу квартири в Києві пішли йому, якби була страховка, то знову йому. Все, що від батька залишилося – йому, заощадження, машина. Він не щасливий, а я багата? А це багатство ми самі заробляли з Миколою!

– Він не винен, що такий довірливий, – дурять його!

– Ошукана тут я завжди була, тільки й всього. Будинок наш, наша земля, все чесно, все куплено. Феді тут не буде, а ти можеш приїжджати у гості.

 

Якось до них у гості приїхав Дмитро – двоюрідний брат Віри зі столиці.

– Вирішив подивитися на бідних родичів. Тітонька сказала, що всі ледве кінці з кінцями зводять, гроші дуже потрібні. А у вас такі хороми.

– Мама так сказала? Звичайно…

– Мені довелося брати кредит, ось тільки розрахувався. Я тобі, Віро, привіз сережки. Мама просила тобі передати.

– Решта… Тітонька відразу заявила, ще на похороні, що все золото сестра їй обіцяла. Я тоді встиг сховати скриньку, вона шукала.

Якось я не повірив їй тоді, а зараз привіз. А ось ці сережки мама тобі наказала віддати особисто в руки. Подарунок від тітоньки.

– Правильно зробив, що сховав. Все б Федору дісталося. Все марно. Йому багато треба. Це ми дурні працюємо, а йому мама приносить!

– Нічого їй не віддавай, залиш собі, можеш продати, тобі потрібніше. Мама тоді брехала, двісті відсотків.

– Ти серйозно? Розкажеш?

– Розкажу…

Мати їздить в гості рідко, ноги почали боліти. Федорові було ніколи, його “обманювали”. Віра та Микола жили спокійно та щасливо, діти раділи. Дмитро приїжджає часто у гості. Життя продовжується, і кожен кує своє щастя, як може…

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу, ставте вподобайки!