Усі розуміють, що погрози тітки з’їхати, є порожнім звуком. Пізно щось змінювати, тітці раніше треба було думати, не жити з батьками, а купувати свої квадратні метри

Сім’я у нас велика. Бабуся, дідусь, у них троє дітей, моя мама найстарша, тітка і дядько, ще двоюрідні брати та сестри.

Тітка та її чоловік живуть із бабусею та дідусем. У тітки двоє дітей, дев’ятнадцяти та шістнадцяти років.

Дядько давно живе в іншому місті, але щороку їздить із сім’єю до бабусі та дідуся в гості. Він одружений, діти є.

Мої батьки у розлученні. Папа залишив нам квартиру, не став претендувати на свою половину, нажиту в шлюбі.

Мама після розлучення повністю переписала житло на мене. З татом спілкуюся, він добрий. Мама одружена, зараз живе у другому шлюбі, вони купили собі житло.

Я одружена. Живу з чоловіком у моїй квартирі. Про свою думаємо, але поки що тільки думаємо. Чоловік знає, що як тільки у мами з’явиться потреба в житлі, нам доведеться з’їхати.

Бо квартира моя тільки на папері, по суті вона більше мамина. Поки що живемо так: розв’язувати проблеми будемо в міру їх надходження.

Одружилася я цієї весни. Весілля було, грошима допомогли батьки чоловіка та мій тато, вони взяли на себе половину витрат, другу половину ми з чоловіком віддали з нашої кишені.

Були подарунки. Мабуть, найбільше відзначилися бабуся та дідусь. Вони подарували нам на весілля двісті тисяч. Це велика сума!

Тітка потім мамі виказувала, що їхні батьки не мали права дарувати мені такі гроші, нібито бабуся та дідусь навіть хліб не купують, тож гроші у них є.

Дядько не приїжджав, не зміг, але відправив переказ, двадцять тисяч. Інші теж дарували гроші. Ми з чоловіком просили гостей обійтися без посуду, постільної білизни та тостерів.

Так і казали:
– Краще тисячу гривень у конверт покладіть, ніж купите тостер за три тисячі.

Після недовгих роздумів я купила собі машину на подаровані гроші. Житло у нас поки що є. Якщо розлучуся, з мамою точно уживуся.

Або завжди можна продати машину, взяти кредит і після поділу квартири після другого шлюбу мами, купити їй житло.

Брати зараз іпотеку не бачу сенсу, ми не пільговики, дітей нема. Платити доведеться багато і довго. Можливо, за кілька років стане краще.

Зрештою, на машину я витратила наші із чоловіком гроші. Ми на весілля витратили сто тисяч, майже шістсот тисяч нам подарували.

Дітей поки немає, може, років через десять тільки з’являться, готуватися зараз до їхньої появи сенсу не бачу.

Тітка, дізнавшись про покупку машини, мені зателефонувала. Сварила спочатку, а потім заявила, що відтепер бути мені особистим водієм для бабусі та дідуся.

Адже якби не їхній подарунок, то фіг у мене з’явилася б машина. Я спочатку здивувалася, а потім відповіла, що це тітка має бути й водієм, і кухарем, і покоївкою для бабусі та дідуся!

Вона ж понад двадцять років живе у них удома. Якщо помножити середню вартість оренди двох кімнат на двадцять років, то вийде величезна сума, яку тітка заощадила.

Її обов’язок перед бабусею та дідусем набагато більший за мій «борг», який зовсім не борг, а подарунок. Боргом ці двісті тисяч вважає лише тітка!

Тітка мене вислухала, назвала хамкою, у якої молоко на губах не обсохло. Вона сказала, що вони можуть будь-якої миті з’їхати всією сім’єю, а бабусю і дідуся залишити на мене і маму.

Запитала в неї, невже вона не любить своїх батьків, адже я думала, що вони живуть разом чисто з любові. Тітка послала мене якомога далі!

Після цього розпочалося! Тітка подзвонила мамі, подзвонила дядькові. Обом повідомила, що втомилася жити зі сварливими батьками, хоч зараз хоче пожити для себе!

Тому комусь треба їхати, та жити з бабусею та дідусем. Мама та дядько їй сказали, що нехай вона спочатку з’їде, а вони потім вирішать, що робити далі.

Тітка з апломбом заявила, що дасть знати, щойно з’їде, їм тільки речі треба зібрати. Ось уже пів року тітка збирає речі!

– Нікуди вони не подінуться, — каже мама. За стільки років житло не нажили, вже не наживуть. Діти, один в інституті на платному, другий з репетиторами займається.

– Вони не потягнуть оренду чи іпотеку. Заспокоїться, та забуде!

Вона просто любить рахувати чужі гроші. Злиться, що у мами з татом гроші були й не їй, чи її дітям дісталися.

– Вона сказала, що бабуся та дідусь навіть хліб не купують!

– Слухай більше! Тато повністю комуналку оплачує, мама продукти купує, ліки вони самі собі купують. Вона все дуже применшила!

Вважається, що квартира бабусі та дідуся залишиться тітці. Мама в курсі, дядько в курсі, всіх такий розклад влаштовує.

У дядька великий будинок, у мами «півтори» квартири. Якщо бабусі та дідусеві знадобляться догляд та турбота, то це забезпечуватиме тітка. Вона теж про це знає!

Усі розуміють, що погрози тітки з’їхати, є порожнім звуком. Пізно щось змінювати, тітці раніше треба було думати, не жити з батьками, а купувати свої квадратні метри.

Мама і дядько нажили житло, тітці хто завадив це зробити? У мене все життя попереду, ще встигну повністю свою квартиру купити.

Може, з чоловіком, може, без чоловіка. Нерозумно загадувати, але в будь-якому випадку квартира в мене буде!

Я не стану все життя жити з чоловіком у мами! Тітка дивна, і, мабуть, мама має рацію: вона любить рахувати чужі гроші!

Я перша, з бабусиних онуків і онучок, зіграла весілля. Не думаю, що іншим своїм онукам бабуся і дідусь не даруватимуть нічого!

Вони всіх нас люблять однаково. Подивлюся потім на тітку, коли її діти одружуватимуться! Послухаю, як вона обурюватиметься через подарунки бабусі та дідуся!

Невже бабуся з дідусем повинні були просити дозволу у тітки, щоб подарувати нам гроші? Як ви вважаєте?