Успішний, багатий бабій

Зараз мені 36 років. Студенткою, в 19 років я познайомилася з одруженим чоловіком на 22 роки старший за мене Ігор. Успішним, багатим бабієм, дуже розумним, з прекрасним почуттям гумору. На самому початку знайомства Ігор розповів, що щасливо одружений, троє дітей, вони з дружиною в вільних відносинах і розлучатися він не стане ніколи.

Спочатку мені просто було з ним цікаво, подобалося проводити з ним час, ходити в ресторани, відпочивати. Потім я закохалася по повній програмі, і тільки близості мені стало мало. Помітивши це, він мене відфутболив (у нього весь час не виходило зустрітися, я перестала телефонувати).

Я дуже скоро закохалася в хлопця з общаги, пішла в цілковитий мінус, вилетіла з універу, через те, що постійно проводила в барах, мало не стрибнула з балкону. Перебуваючи в цілковитій ямі, я зателефонувала Ігору, ми зустрілися, провели ніч, я розповіла йому про свою важку долю, він сказав мені, що мені треба згадати, що я з інтелігентної родини, що мама з татом мене ростили не для того, щоб я страждала всякою фігнею, а вчилася.

Я зібралася, підготувалася і поступила в інший вуз, вчилася із задоволенням. Зрідка зустрічалася з Ігорем, тому що часто він зустрічатися не хотів. Особисте життя особливо не складалася, познайомилася зі своїм чоловіком. Він якось відразу дуже сильно закохався, а я – наче риба – вирішила, що Ігор мене не любить, ніхто інший теж не любить, а цей так сильно любить, що ніколи не розлюбить і більше ніхто мене так сильно любити не буде. Ми одружилися.

У шлюбі через кілька років розпочався, як я тепер, розумію, дефолт. Тоді мені здавалося, що я в дуже сильному плюсі. У чоловіка все сильно дратувало, мені здавалося, що він мене не вартий, погано вихований, погано освічений, агресивний. Але при цьому, я в короні була впевнена, що якщо я піду, то він без мене помре.

Я подзвонила Ігору. За цей час він пережив серйозну аварію, після якої насилу ходить. Ми почали зрідка зустрічатися, поки я не завагітніла від чоловіка. Після народження дитини все начебто налагодилося, чоловік почав непогано заробляти, ми вирішили питання житла, багато подорожували, я знайшла цікаву для себе роботу.

Але все одно, мені здавалося, що це якась репетиція, що щось станеться, що якщо не в цій, то в наступному житті я буду з Ігорем, що ми призначені один для одного, що немає нікого краще за нього, що він самий розумний, самий веселий, найсильніший і тд, що я можу бути щаслива тільки з ним.

Три роки тому я була з чоловіком на концерті. У вестибюлі я помітила Ігора з якоюсь дівчиною, зробила вигляд, що не бачу його. Поправила чоловікові комір пальта і поцілувала. На наступний день Ігор подзвонив, сказав, що бачив мене з якимось типом, дуже ласкаву і красиву.

Запросив мене в гості, показати свій будинок, (він з дружиною живе окремо). Там виявилися всі його діти з сім’ями. після вечері він сказав мені, що йому здається, що колись він помилився. Йому ніколи не було так цікаво ні з однією жінкою. Так, я не найкрасивіша, але я найрозумніша і кумедна. Він думає, що у нас ще є час і нам буде дуже добре разом. Я поїхала додому під ранок, абсолютно очманіла від щастя, мало не за речами. На наступний день ми домовилися зустрітися, і він пропав на тиждень.

Через тиждень я видзвонила його і влаштувала капітальну істерику. Він мене заспокоїв, сказав, що йому потрібно було терміново виїхати, що він мене чекає. Тут мені як з шланга промило голову. Я побачила тупу курку, яка збирається кинути надійного молодого чоловіка, травмувати дитину, шокувати батьків, зруйнувати усталене життя, заради людини, який не говорить, що любить, якому, можливо стало нудно на старості років.

Я була в істериці, з одного боку мрія всього життя, з іншого боку є, що втрачати. Пішла до психолога, який порадив мені чесно все розповісти Ігору. Він вислухав і сказав, що почекає, поки я визначуся.

Так минуло два роки, ми зустрічалися, їздили відпочивати. Не знаю, про що думав чоловік, він ковтав будь-яку брехню. Мене ковбасило зі страшною силою: скачки від почуття провини до почуття власної офігенності і тд. Іноді з Ігорем мені здавалося, що я люблю чоловіка, я бачила перед собою старіючого чоловіка і мені хотілося додому. Іноді мені було сумно з чоловіком і хотілося до Ігора.

Потім я начебто визначилася, залишаюся з чоловіком.

Вирішила зустрітися з Ігорем в останній раз, зателефонувала. Зустрілися, з’ясувалося, що він познайомився з дівчиною і закохався в неї, я ридала.

Минуло три місяці. Сиджу і думаю: а могло у нас тоді, коли він запропонував щось вийти? Зрозуміло, що тепер я точно не потрібна, а тоді все-таки була потрібна чи ні?

Завдяки психологу я розумію, що це не суттєво, що мені потрібно займатися своєю сім’єю, зовнішністю, здоров’ям, заводити другу дитину, (з роботою у мене все добре). Але у мене апатія, я нічого не відчуваю крім провини перед чоловіком і того, що я стара і тупа.

Іноді мені здається, що вся проблема не в тому, що я любила Ігора, а в тому, що не люблю чоловіка. Думаю, що після брехні нам треба розлучитися, а потім думаю, що буду по ньому нудьгувати і зійду з розуму, якщо він щасливо одружується і заведе дітей з іншою жінкою. Стара біля розбитого корита, яка мріяла бути володаркою морською, поки всі нормальні люди виходили заміж по любові і народжували дітей.