Валентина і Володя жили заможно, але коли чоловік поїхав сам на відпочинок трапилося нещастя, і тут Валю наче підмінили, їй всюди здавалася заздрість оточуючих

Валентина і Володимир жили в дуже затишному мікрорайоні міста і виховували двох прекрасних дочок. У той час, коли люди тулилися сім’ями в тісних “хрущовках”, вони жили в котеджі, який з’явився серед багатоквартирних будинків, викликаючи заздрість оточуючих.

У порівнянні з сучасними особняками, їх будинок був невеликий, але досить просторий і затишний. Серед потворних п’ятиповерхівок він був оазисом з квітів і зелені. У них був свій город, місце для відпочинку, альтанка і мангал.

Валентина свого чоловіка любила і цінувала. Вона називала його, тільки Володечка. Так, і що не цінувати? Працював Володечка стоматологом, а професія ця в усі часи прибуткова. Валентина в усьому намагалася відповідати чоловікові і займала посаду завідуючої дитячим садом. Сім’я була шанована в невеликому провінційному місті.

Щоліта всією сім’єю вони відправлялися до моря на своїй власній “Волзі”. Цього разу з якихось причин Валентина не змогла супроводжувати чоловіка …

… Щоб не псувати Володі відпустку, вона відправила відпочивати його одного. Володя по приїзду відправив коханій дружині телеграму і, з почуттям виконаного обов’язку, пішов засмагати. На третій день перебування на відпочинку Володя потонув …

Як потім з’ясувалося, у Володі було хворе серце. Напад стався в той час, коли він перебував у воді далеко від берега.

Невтішну вдову друзі і рідня оточили турботою і увагою. Всі обов’язки по організації похорону взяли на себе куми. Валентина була нескінченно їм вдячна. Після похорону, щоб не залишати її одну, куми залишилися з нею. Вони разом сиділи за столом і згадували Володю. Несподівано для всіх Валентина сказала таку промову:

-А я тепер все знаю … Знаю, як ставилися до мого Володі …. Хто любив його, а хто – ні …

Куми перезирнулися. Вони подумали, що вдова не в собі, але вона продовжила:

-Коли я плакала, я закривала обличчя руками і крізь пальці дивилася на людей. Я бачила, хто плакав, а хто – ні … Ось і ви теж не сильно вбивалися …

Куми ледве трималися на ногах від втоми. Вони майже не спали три доби, організовуючи похорон. Про ритуальні послуги в ті роки не було й мови. Їм було прикро чути звинувачення на свою адресу замість слів подяки. Їх сім’ї пов’язувала багаторічна дружба, і Володю вони любили. Посидівши ще трохи, вони пішли до своїх дітей, які в останні дні були абсолютно покинуті.