– Варю, ти тільки не ображайся, але ця сукня на тобі скоро просто трісне по швах.! – Тася відставила кухоль з чаєм і з удаваним співчуттям подивилася на подругу. – Ігорю, ти подивися, яка у тебе дружина стала… затишна. Розпливлася, як пампушка в печі

– Варю, ти тільки не ображайся, але ця сукня на тобі скоро просто трісне по швах.! – Тася відставила кухоль з чаєм і з удаваним співчуттям подивилася на подругу.

– Ігорю, ти подивися, яка у тебе дружина стала… затишна. Розпливлася, як пампушка в печі.

Ігор, який сидів на краю кухонного диванчика, помітно смикнувся та уткнувся в телефон.

– Тась, ну навіщо ти так? – тихо відповіла Варя. – Я ж лише пів року тому народ ила другого. Організм ще відновлюється.

– Ой, та гаразд тобі прикриватися малюком! – Тася дзвінко засміялася, потягнувшись за черговим печивом. – Пів року – це величезний термін.

– Я ось після своїх двох за місяць у форму прийшла. Ну майже. Зате глянь на мене: при тілі, при формах, все на місці. А ти просто… ну, запустила себе, люба. Чоловіки, вони очима люблять. Ігорю, скажи їй?

Ігор пробурмотів щось невиразне про термінового листа по роботі та майже вибіг із кухні. Варя залишилася віч-на-віч із подругою.

Тася сиділа, вільно розвалившись на стільці. Її власна фігура, м’яко кажучи, була далека від модельних стандартів – зайва вага, з якою вона боролася (або вдавала, що бореться) ще зі школи, нікуди не поділася.

Навпаки, останніми роками Тася додала ще кілограмів п’ятнадцять.

– Ось бачиш, втік, – констатувала Тася, голосно жуючи. – Боїться тебе образити. А я подруга, я правду скажу. Тобі треба в спортзал, Варю. Терміново. І на дієту. Бо скоро у дверний отвір не пролізеш.

Варя подивилася на неї, і в голові промайнула образлива фраза про те, що сама Тася в цей самий отвір заходить боком.

Але виховання і якась безглузда, з дитинства прищеплена жалість, не дозволили їй цього зробити.

Вона знала, як Тасю дражнили в школі, пам’ятала, як та плакала у вбиральні через прізвисько «Танк».

– Гаразд, Тасю, закриймо цю тему, – зітхнула Варя. – Як діти? Як твоя Марійка?

– Ой, Марійка – золото! – обличчя Тасі миттєво змінилося. – Ми вже літери всі знаємо, у три роки. Читаємо по складах майже.

– А твій Артем що? Все лише машинки катає?

– Артему чотири, він просто інший, – Варя присіла навпроти. – Він чудово малює. Вихователька каже, що у нього талант.

– Малює… – Тася зневажливо хмикнула. – Малювання – це так, пустощі. Мізки розвивати треба. Маша в мене така акуратна, а Артем твій вічно якийсь розпатланий, майка заляпана.

– Ти б хоч стежила за ним краще. Хлопчик же має виглядати охайно, а він у тебе, як… безпритульник.

– Тась, діти повинні бруднитися, це нормально…

– Ну, не знаю, – Тася розвела руками. – Моя не мажеться. Напевно, це залежить від виховання. Або від генетики.

Вечір тягнувся нескінченно. Щоразу, коли Варя намагалася змінити тему, Тася майстерно повертала розмову, або до зовнішності подруги, або до «недоліків» її дітей.
***
За тиждень вони зустрілися у парку. Варя сподівалася, що на свіжому повітрі, поки діти гратимуть у пісочниці, розмова піде в більш позитивному річищі, але надії впали в перші п’ять хвилин.

– О господи, Варю, ти знову в цій безрозмірній ганчірці? – Тася картинно сплеснула руками, привертаючи увагу перехожих. – Ти в ньому, як гора. Ховаєш жири? Так їх і так видно.

– Тася, будь ласка, тихіше, – прошипіла Варя, відчуваючи, як червоніють вуха.

– А чого соромитися? Я тобі добра бажаю. Ось глянь на мене. Я завжди знала, що чоловіки люблять, коли є за що потриматись. Тому й заміж раніше за тебе вийшла.

– Пам’ятаєш, як ти зі своєю худорлявістю в дівках сиділа, доки я вже з каблучкою ходила?

– Ти одружилася лише на пів року раніше, Тасю. І тоді ми ще навчалися в інституті. Це ж не змагання, зрештою…

– Для кого як, – загадково посміхнулася подруга. – Факт залишається фактом. Я завжди була популярною. А ти зараз… Ну, навіть не знаю. Ігор – свята людина, яка терпить усе це.

До них підбіг Артем.

– Мамо, мамо! Дивись, яку палицю я знайшов! Це меч!

– Ух ти, чудово, зайчик, – посміхнулася Варя, поправляючи йому кепку.

Тася, що стояла поруч, скривилася і відійшла на крок назад, демонстративно обтрушуючи своє яскраве пальто.

– Фу, який він у тебе брудний, Варю. Прямо, як маленький розбійник. Марійко, йди сюди, не підходь до нього, бо забруднишся.

Маленька Марійка, одягнена в біле пальто і мереживні колготки, слухняно встала поряд з матір’ю, дивлячись на Артема, як на дивовижну комаху.

– Бачиш? – Тася кивнула на дочку. – Оце – леді. А твій… Ну, одразу видно, що ти не займаєшся. Весь у матір – ти «розпустилася», і дитина така сама.

Варя несподівано розлютилася.

– Тася, ти зараз переходиш межі! Припини!

– Та які межі, люба? – Тася засміялася. – Ти надто чутлива стала після появи другої дитини. Гормони, напевно, пустують, раз ображаєшся на порожньому місці. Я ж люблячи!

– Хто тобі ще скаже правду, якщо не найкраща подруга та хрещена твоєї доньки?

– Напевно, саме тому, що ти подруга, ти маєш бути делікатнішою.

– Ой, припини! Гаразд, ходімо, бо прохолодно стає. І купи собі куртку за розміром, а не цей чохол для танка.

Весь вечір Варя не могла знайти собі місця. Не витримавши, вона підійшла до дзеркала і довго розглядала своє відображення.

Так, вона додала у вазі. Обличчя стало круглішим, живіт ще не пішов до кінця. І не потворна вона зовсім!

Ігор заглянув у спальню та побачив її біля дзеркала.

– Варю, ти чого?

– Скажи чесно, я виглядаю жахливо? – Запитала вона, не обертаючись.

Ігор підійшов і обійняв її ззаду, поклавши підборіддя їй на плече.

– Ти виглядаєш, як моя кохана дружина. Припини слухати Таську. Вона завжди була хамкою.

– Вона каже, що ти мене терпиш із жалю…

Ігор зітхнув та розвернув її до себе.

– Варя, послухай. Тася – людина з величезною кількістю комплексів. Вона намагається самоствердитись за твій рахунок, бо сама глибоко нещасна і незадоволена собою.

– Раніше вона брала тим, що «перша одружилася», тепер – тим, що ти тимчасово змінилася зовні. Їй треба відчувати перевагу. Не давай їй цього шансу!

– Але ж вона моя подруга. Ми стільки років разом…

– Не потрібна тобі така дружба, люба. Не потрібна.
***

Грім гримнув у день народження молодшої доньки Варі – Таїсія знову відзначилася.

– Ой, іменинниця! – Тася підійшла до ліжечка. – Ну, вилита Варя. Сподіватимемося, що хоча б до школи вона не буде товстою, як мамка.

Варя остовпіла. Навіть гості завмерли.

– Тасю, сідай, – перервав тишу Ігор. – Не починай, будь ласка…

– А що я сказала? – Тася невинно закліпала віями. – Я ж за дитину переживаю. Зараз стільки повних дітей… Це ж навантаження на серце!

– Варю, ти їй давай менше суміші, а то он які щоки наїла. В тебе пішла, точно.

– Тасю, сядь, – коротко кинула Варя. – Он, салат спробуй.

– Ой, ні, дякую. Я ж за собою стежу. Не хочу перетворитись на… Ну, ти розумієш. Хоча салат, мабуть, смачний. Сама робила? Звичайно, стільки майонезу в ньому – не дивно, що тебе розносить…

Весь вечір Тася старанно змивалася над подругою: критикувала якість іграшок, які подарували Соні, порівнювала розвиток дітей та періодично відпускала жарти з приводу апетиту Варі.

– Варю, ну куди тобі другий шматок? – голосно спитала вона, коли Варя потяглася до тарілки з м’ясом. – Ти ж завтра в джинси не влізеш! Хоча ти в них і так не влазиш, судячи з того, що ти в легінсах постійно.

Варя поклала шматок назад, апетит зник остаточно.

Коли всі розійшлися, Варя сіла на диван серед розкиданих іграшок та обгорткового паперу. Вона не мала сил навіть почати прибирання.

– Все, – тихо сказала вона.

– Що все? – Запитав Ігор, збираючи порожні тарілки.

– Більше я її звати не буду. І відповідати на дзвінки також.

– Давно час, – кивнув чоловік.
***
Минуло два тижні. Варя свідомо ігнорувала повідомлення в месенджерах і не брала слухавку, коли бачила на екрані ім’я Тасі.

Спершу та писала, як ні в чому не бувало:

– Привіт, скинь рецепт того пирога.

– Слухай, а де ви брали костюм Артему? Моїй Марійці такого не треба, але просто цікаво.

Потім тон змінився на підозрілий.

– Варю, ти куди зникла? У тебе все нормально? – Надійшло повідомлення в середу.

Варя прочитала, та не відповіла. А у п’ятницю Тасю прорвало.

– Ти що, образилася? Через те що я про вагу сказала? Ой, ну ти й ніжна! Я ж пожартувала. Ми двадцять років дружимо, а ти через дурниці дуєшся.

– Варю, це безглуздо. Ти поводишся, як дитина. Відповідай вже.

Варя зітхнула і почала друкувати відповідь.

– Тасю, привіт. Я не образилася, я просто зробила висновки. Мені стало неприємно наше спілкування.

– Твої постійні зауваження про мою вагу, про моїх дітей, про мій зовнішній вигляд – це не жарти. Це нетактовність!

– Я довго намагалася не зважати, думала, що ти не помічаєш, як це звучить. Але коли це відбувається при моєму чоловіку і при наших спільних знайомих – це вже за межею!

– Я не хочу більше це терпіти та вислуховувати. Мені важливо почуватися комфортно у своєму будинку та у своїй компанії. Тому давай зробимо паузу у спілкуванні. Нам обом це потрібно.

Відповідь надійшла миттєво.

– Ого! Які ми важливі стали! – написала Тася. – Ну, вибач, що я правду в очі кажу. Інші тобі посміхаються в обличчя, а за спиною обговорюють, яка ти стала величезна. Я чесно сказала.

– Ти просто надто чутлива, Варю. Береш усе близько до серця. Сама ж знаєш, що я маю рацію. Тобі просто прикро, що в мене все ідеально, а в тебе проблеми із самоконтролем.

Варя хмикнула та відбила.

– Добре, Тась. Якщо тобі так зручніше думати – нехай буде так. Усього тобі доброго.

Номер подруги відлетів у блок.
***
Минуло пів року. Варя стояла в черзі в супермаркеті, коли побачила Тасю – та стояла через одну касу від неї й затято щось вимовляла касиру.

Поруч стояла Маша, похмуро опустивши голову, і нервово смикала край курточки, яка вже помітно стала їй мала.

З того часу вони більше не спілкувалися. Варя дізналася від спільних знайомих, що Тася знайшла собі нову жертву, а сама Варя остаточно прийшла у форму, не виснажуючи себе дієтами, а просто повернувши душевний спокій.

Більше ніхто й ніколи не смів називати її «пампушкою», бо вона сама собі це заборонила…

А як би ви вчинили в подібних ситуаціях? Стерпіли б? Залишайте свої думки в коментарях, ставте вподобайки!