– Ваш чоловік – батько моєї дитини! – Видала Христині незнайома жінка

– Ваш чоловік – батько моєї дитини!

З такими словами до Христини, що мирно обідала, підійшла незнайома жінка. Безцеремонно вмостившись навпроти, ця жінка стала чекати хоч якоїсь реакції на свої слова.

– І скільки років вашому малюкові? – Абсолютно спокійно, ніби це повсякденна ситуація і їй це щодня говорять, відповіла дівчина.

– Вісім, – невдоволено підібгала губи Марина. Не на таку реакцію вона чекала! Де обурення? Звинувачення у брехні? Хвиля зневаги, зрештою?

– Чудово, – Христина ледь помітно посміхнулася і повернулася до смачного вишневого пирога, що подається тільки в цій кав’ярні.

– Ми одружені лише три роки, тому все, що було до мене, мені не цікаве. Тільки одне запитання, – дозволила собі легку зацікавленість дівчина, – Артур у курсі?

– Ні, – роздратовано відкинулася на спинку стільця жінка. – Але це не має жодного значення! Я подаю на аліменти! І він платитиме, зрозуміло?

– Буде, звичайно, буде, – погодилася Христина. – Мій чоловік страшенно любить дітей, тож якби дізнався раніше, обов’язково взяв би участь у житті вашого сина. Як його, до речі, звуть?

– Єгор, – на автоматі відповіла Марина і відразу спохмурніла. – Тобі що, все одно, що у твого благовірного дитина на боці?

– Ще раз повторюся, все, що було до нашого шлюбу, мене не хвилює, – м’яка посмішка не сходила з губ дівчини. – Повірте, я чудово розуміла, що виходжу заміж не за безневинного молодика.

– Звичайно, що у чоловіка тридцяти років раніше були романи. Мене це зовсім не чіпає. Головне, що зараз я єдина.

– Гаразд, зустрінемося у суді. Готуйтеся розщедритися, я вимагатиму все, що належить моєму синочку по закону.

Марина пішла, залишивши по собі надто різкий аромат парфумів. Дівчина ледве втрималася, щоб не морщитися від цього запаху, здавалося, що її співрозмовниця вилила на себе не менше ніж пів флакона.

– Ну, спробуй, – філософськи знизала плечима Христина, доїдаючи останній шматочок пирога. – Цікаво, як тобі сподобається новина, що офіційна зарплата Артура лише дванадцять тисяч?

– Бізнес же на батька оформлений… Та й плюс хвора мати, яку він зараз доглядає. Адже дріб’язок отримаєш.

Дівчині навіть стало трохи шкода ні в чому не винну дитину. Може, навідатися до них у гості? Подивитися, як вони живуть. І, можливо, домовитися про пристойну суму, яка виділятиметься на дитину щомісяця.

Але це звичайно, якщо Єгор справді син Артура. А то знає вона таких…

Тест ДНК зробили досить швидко – коли є гроші, багато проблем вирішуються натисканням пальців. Результат був однозначним – Єгор справді син Артура.

Хлопчик здався Христині занадто тихим і забитим. Ну не може восьмирічна дитина півтори години, поки оформлялися папери і йшла підготовка до забору матеріалу, сидіти на одному місці, мовчки дивлячись в одну крапку!

Він не просив увімкнути мультики, не бігав коридором, не шумів… Загалом, він не робив нічого, що роблять його однолітки, змушені щось чекати.

І це було дивно. Тепер Христина ще більше переконалася у необхідності візиту до новопридбаного родича.

Будинок у хорошому районі. Консьєрж на вході. Двокімнатна квартира покращеного планування. Гарний ремонт.

Христина автоматично позначала подібні речі й щиро не розуміла, як жінка, яка живе в подібних умовах, може скаржитися на гостру нестачу грошей?

– Суд за тиждень, – невдоволено промовила Марина, впускаючи несподівану гостю до квартири, – там би й поговорили.

– Я хотіла познайомитися з Єгором ближче. Все-таки Артур рішуче налаштований брати участь у його житті. Можливо, брати у вихідні, коли хлопчик до нього звикне.

– Та хто йому дасть! – обурено сіпнулася жінка.

– Суд, – спокійно відрізала Христина. – Він батько, має на це право. Щось я не бачу жодної іграшки.

– Я не маю зайвих грошей на цю дурість, – зневажливо відповіла жінка, – на одяг йому ледве вистачає, про які іграшки може йтися?

– Серйозно? – Христина кинула виразний погляд на дорогу брендову сумочку, що стоїть на столику, на не менш дорогий одяг, розкиданий по дивані, на фірмову косметику, яка чекає свого часу біля дзеркала. – Вам грошей не вистачає?

– Я ще молода і хочу створити сім’ю, – крізь зуби простягла Марина. Жінці дуже не сподобався тон, яким говорила її гостя. – І це взагалі не ваша справа!

– А з ким ви залишаєте сина, поки бігаєте на побачення? – Напирала Христина, яка починала розуміти, чому малюк здавався таким тихим і відстороненим.

– Не маленький уже, один може посидіти. Це всі питання? Якщо так, то зустрінемося у суді!

– Я наполягатиму, щоб ви давали звіт за кожну гривню, яка буде виділена на дитину, – Христина сама не хотіла затримуватись у цьому місці.

Їй було дико бачити подібне ставлення матері до своєї власної дитини! – Боюся, що рішення суду вам не сподобається…

– …суд ухвалив, позов Липової Марини Григорівни задовольнити частково. Визнати, що Малюк Артур Іванович є батьком Липова Єгора Григоровича, зобов’язати органи РАЦСу внести відповідні зміни до свідоцтва про народження.

У позові про стягнення аліментів на неповнолітнього Липова Єгора Григоровича – відмовити. Зустрічний позов Малюк Артура Івановича щодо визначення місця проживання дитини – задовольнити…

Христина задоволено посміхнулася, її мету було досягнуто – Єгор житиме з ними. Може, її хтось і засудить, мовляв, відібрала дитину у рідної матері, але це було правильне рішення.

Всі сусіди Марини в один голос стверджували, що син їй зовсім не потрібен, що жінка репетує на нього без жодного приводу, підіймає на хлопця руку, не соромлячись свідків.

Та й дитячий психолог, який працював із Єгором, впевнено заявила про необхідність вилучити дитину від такої матері. А ще на користь цього рішення свідчили й вчителі, і колишні вихователі.

Тепер Єгор матиме власну простору кімнату, купу іграшок, комп’ютер… А головне, – любов з боку батьків, яку він ніколи не відчував, бо й Артур і Христина всім серцем прикипіли до цього чудового хлопчика…

Як ви вважаєте, слушно вчинила Христина? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки! Підписуйтеся на сторінку, щоб читати нові публікації!