– Ваш тато поїхав до бабусі та забрав її до себе у квартиру, а бабусин будинок продав, щоб купити вам усе те, що ви просили! І тепер бабусі просто нема куди повертатися!

– Ваш тато поїхав до бабусі та забрав її до себе у квартиру, а бабусин будинок продав, щоб купити вам усе те, що ви просили! І тепер бабусі просто нема куди повертатися!

– Вадим? – Наталка дивилася на чоловіка здивованими очима. – Ти продав будинок старої, щоб порадувати сім’ю?

– Не з таким формулюванням, але так! – Вадим кивнув. – Але якщо вам зараз так важливо, щоб бабуся з нами не жила, тоді всі куплені речі та гаджети викладайте на стіл!

— Тато, бери бабку і вези її туди, звідки привіз! – кричав Діма. – Сил жодних немає! Дістала вже!

— І мене дістала, — підтримала брата Катя, — лізе весь час зі своїми дрімучими порадами! Ні хвилини спокою!

— Насправді, Вадиме, — роздратовано промовила Наталка, — мама твоя вже всіх дістала! Я намагаюся зрозуміти, що вона вже стара і зі своїми тарганами, але чому мені доводиться все це виносити? Її поради мені жодного разу не знадобилися! Я сама знаю як жити!

— Але ж вона нічого поганого не робить, — сказав Вадим.
— Достатньо того, що вона тут є! – крикнув Діма. – Лізе постійно!

— А мені постійно вказує, що вдягати! – підтримала брата Катя. – Якби вона хоч щось у моді розуміла!
— Так, ти б пояснила їй, — порадив Вадим.

— Ой, буду я ще щось пояснювати! – пирхнула Катя. – Вона все одно нічого не зрозуміє! Татку, прошу тебе, відвези її кудись!

— Так, Вадиме, відвези її кудись! Я тебе прошу! – Сказала Наташа. – Я вже втомилася! Ось правду кажуть, що батьки мають жити окремо! Жила ж вона десь, Вадиме? От і відвези її назад!

Вадим обвів поглядом своїх домашніх, а потім з легкою посмішкою промовив:

– Подивімось трохи назад! Діма з Катею просили дорогі мобільні телефони та планшети. А ще вимагали електросамокати.

А ти, Наталко, мозок мені проїдала, що тобі конче потрібна шуба і теж телефон з яблучком. Чи не було такого?

— Ну, так, — закивали дружина та діти.
— І ви це все отримали? – Запитав Вадим. Просто кивки без слів.

— А тато у вас ні олігарх, ні бізнесмен, ні власник банків, газет. Простий робітник із середньою зарплатою. З підробітками, звісно, ​​але й там не мільйони валяться. А тепер питання: “Де тато на це на все знайшов гроші?”

— Заробив, мабуть, — відповів Діма, знизуючи плечима.

— Відповідь неправильна. Ваш тато поїхав до бабусі та забрав її до себе у квартиру, а бабусин будинок продав, щоб купити вам усе, що ви просили! І тепер бабусі просто нема куди повертатися!

– Вадим? – Наталка дивилася на чоловіка здивованими очима. – Ти продав будинок старої, щоб порадувати сім’ю?

— Не з таким формулюванням, але так! – Вадим кивнув. – Але якщо вам зараз так важливо, щоб бабуся з нами не жила, тоді всі куплені речі та гаджети викладайте на стіл!

Я їх продам, а вони грошей коштують, трохи додам, і куплю мамі кімнату, куди вона й переїде.

Тиша повисла над родинним вогнищем.
— З коробками та документами, будь ласка! – Уточнив Вадим і поплескав долонею по столу.
***
Сім’я може бути й щастям, і прокляттям. Вадиму пощастило скуштувати обидві страви.

Подарованих на весілля грошей вистачило на перший внесок на іпотеку, тому молода сім’я одразу зажила окремо.

І складно було, і радісно ночувати на одному матраці посеред порожньої кімнати, а лампочки під стелею не засмучували, а натякали, що треба ворушитися.

Побут облаштовувався, життя налагоджувалося – і все це на щастя молодої сім’ї.

Поява дітей також додала чимало радості. Звичайно, не без складнощів, ну а куди ж без них?
***
Але з роками радості залишалося стільки ж, а складнощі множилися.

— Сумую я за тими часами, коли дітям і дружині було достатньо мого кохання, — ділився Вадим зі своїм сумом. – Зараз кохання треба підкріплювати чимось матеріальним.

— Так одним коханням ситий не будеш, — справедливо зауважував Коля.
— Це зрозуміло, — кивав Вадим, — але ж апетити зростають! Раніше Наташі принесеш букет, вона рада і щаслива. А зараз лише троянди, тільки довгі, і лише без шипів! Ось які запити! Так ще в кількості від півтора десятка, а то в інтернеті сумно виглядає такий віник! Наче я квіти інтернету дарую, а не дружині!

— Ну, це зараз у всіх, — сумно посміхнувся Коля. – Моя теж все наше життя напоказ. І не поясниш, що це безглуздо!
— Гаразд, дружина, — Вадим махнув рукою, — тій за визначенням треба вимагати, а от із дітьми що сталося? Раніше до Дімки прийду з новим конструктором, і ми цілий день замок збираємо. Або машинок набір – то у нас перегони. А зараз не просто конструктор, а певної фірми, бо не престижно! То ще й модні сюжети, щоб були! А машинки, якщо не елітні моделі з фарами, що горять, так: «Катай їх тато сам!»

— В самого син є, — буркнув Коля, — можеш не розповідати.

— А Катя, гадаєш, менше вимагає? Ляльки нам прості не підходять! Цілі набори треба! Будиночок, машинка, ванна, одяг повна шафа! Так ще хоче, щоб і в неї, як у лялечці було!

Наталка з нею в магазин одягу сходила, добрий шмат зарплати залишила. А купили – сміх! Майки, шорти та босоніжки! Там матеріалу на копійку, а виявляється бренд там якийсь!

— Я так розумію, ти в нічну зміну? – Запитав Коля.
— Ясна річ, жити якось треба!
— Разом, отже підемо!
***
Важко відмовляти коханим людям, коли вони просять. Намагаєшся, викручуєшся, але даєш. А як поводитись, коли вимагають?

— Тату, мені новий телефон потрібний, — сказав Діма. – Цей вже половину ігор не тягне.
— Грай в ті, що тягне, — відповів Вадим. – А краще навчанням займись!

– Не тисни мені на нерви! – кривляючись, промовив Діма. – Навчання – це одне, а нормальний телефон – це інше!
– Вивчися та заробиш сам на будь-який телефон, — повчально відповів Вадим.

– Я з таким телефоном не доживу, мене хлопці засміють!
– Не всі ж круті телефони мають, живуть якось.

– Як вони живуть – ворогу не забажаєш! Тату, досить слова туди-сюди ганяти, купи сину нормальний телефон! Будь нормальним батьком!
– А я ненормальний? – роздратовано спитав Вадим.

– Якщо купиш, будеш нормальним, а ні, то я навіть і не знаю, — Діма ще раз скривився і пішов до себе в кімнату.

– Тату! Татко! – Вибігла Катя. – Якщо ти Дімі будеш новий телефон купувати, то мені теж треба! Тільки мені треба модний, з яблучком!

– А ти ціну на нього знаєш? – Запитав Вадим.
– Тату, ти що, мене не любиш? Я ж твоя єдина дочка! І ти мені пошкодуєш якихось грошей? Мені дуже потрібний телефон! Дуже-дуже!

— Катя, у тата немає грошей. На такий телефончик збирати треба рік!
— Мені пошукати іншого тата, який мені купить? – Вона примружилася.

Для своїх чотирнадцяти років вона була розвинена за роки.

— За мовою стеж! – прикрикнув Вадим.
— Не треба на мене кричати, бо я піду в службу опіки та скажу, що ти утискаєш мої права!

– І мої теж, – крикнув Діма з кімнати.

Вадим утік на роботу. А потім увесь день думав, що за діти в нього виросли, поки він працював цілодобово, щоб їм все давати.

— Я вже й батько ненормальний, і дітей своїх, виявляється, не люблю, тож на мене ще й службу опіки нацькують!
***
Від дітей він, скажімо, втік. Але ж додому все одно повернувся.

– Тату, нам ще планшети потрібні! – зустрів Діма батька біля порога. – У школі сказали, що буде спеціальний курс.

Тільки ти будь-що не купуй, щоб нам не ганьбитися. Нормальні одразу купи, щоб і пограти можна було!

— Не пограти, а щоби тягнув спеціалізовані програми, — додала Катя. – Потрібні моделі ми тобі на аркуші написали. І зауваж, все з яблучком!

Вадим схопився за голову. Це не просто дорого, а дуже, як дорого. А наступного дня надійшов ультиматум:

— Тату, ми з Катькою подумали, коротше нам самокати потрібні. електричні. Це модно та прогресивно! А ще захист довкілля. Зараз ще холодно, але до літа ти нам їх купи!

— А може вам одразу по машині з водієм? – спитав Вадим із сарказмом.

– А чого ти так відповідаєш? – Запитав Діма. – Нормальні люблячі батьки всім дітям купують самокати! Це тренд!

Список вимог зростав, а сума набігала, м’яко кажучи, більш ніж серйозна. Так Вадиму ще щодня нагадували, щоб він не забув, не переплутав, і:

— Тату, ну скільки можна чекати? Справді! Ти що, своїх дітей не любиш? Може, нам із дому піти?
***
Щоб не лаятись матом, Вадим відмовчувався. Тільки із дружиною цей фокус не проходив.

— Досить мовчати, ніби води в рот набрав! – обурювалася Наталка. – Дітям, значить, ти збираєшся всі їхні побажання купувати, а дружина, значить, у тебе на останньому місці має бути? Я також хочу телефон! А ще хочу шубу!

— Наташа, те, що хочуть діти, не факт, що вони це отримають. Сама ж знаєш, що з грошима туго. То ти ще!

— А що я одразу? Я твоя дружина! Ти повинен мене утримати! А мені зараз потрібна шуба та телефон! Це мої потреби, які ти, як мій чоловік, зобов’язаний задовольняти!

— З яких таких … я маю їх задовольняти? – зі злістю спитав Вадим.

— А це питання мене навіть хвилювати не повинно! Я твоя дружина, матір твоїх дітей! Ти мені зобов’язаний!
— Ти чуєш себе? Наталя!

– Господи, і за цього жебрака я вийшла заміж! – Почала вона голосити. – Я в таких муках привела на світ тобі дітей! І все це навіщо? Щоб мені зараз відмовляли у таких дрібницях?

– Нічого собі, у тебе дрібниці?! – обурився Вадим. – Три мої зарплати та премія – ось, скільки коштують твої дрібниці!

– А ти працюй більше! – Вона почала плакати. – За що мені таке покарання? Адже я могла вийти заміж за нормального мужика! Він би мене любив! Він би мене балував! А ти не тільки мене не любиш, то й відмовляєш у простих людських бажаннях!

– Наташа, припини! – попросив Вадим. – Люблю я тебе!

— А мені здається, що анітрохи не любиш! – Сльози зникли, і голос змінився. – А якщо так, то я знайду того, хто мене любитиме! Мені ще не пізно! Я красива, витончена та бажана! Знайдуться справжні чоловіки, які заради своєї коханої на все підуть!

Такий поворот розмазав Вадима по лінолеуму.
А вночі зателефонувала мама:

— Вадиме, мене, здається, грабують, — пошепки промовила Ольга Андріївна, — ти можеш приїхати?

Вранці Вадим зібрався та крикнув домашнім, щоб склали список своїх побажань, і поїхав до мами у село. А список йому потрібен був для того, щоб його демонстративно порвати та послати всіх лісом.
***
А мати справді пограбували. Розкрили хлів і винесли весь інвентар. Навіть іржаву сапку, якою двері підпирали, і ту забрали.

— Сину, а влаштуй мене в будинок для людей похилого віку, — попросила Ольга Андріївна. – Страшно мені тут самій! А будинок продай, за нього добрі гроші дадуть!

— Тут ти не залишишся, — промовив Вадим, — а так треба подумати.

Розглядаючи хату він заліз на горище, а там знайшов батьківську секретну скриню. Батько не дозволяв навіть наближатися до неї.

– Зараз можна, – сказав Вадим, десять років, як батька не стало.
***
– Мамо, я там, на горищі! – захекавшись, випалив Вадим. – Скриня!

– Татову колекцію знайшов? Ох, і ховав її! Нікому не казав! А це ще його дід починав збирати. Марки, монетки, листівки…

Вадим поїхав до міста, але додому заїжджати не став. Лише оцінювача відвідав. Виявилася колекція коштує великих грошей…

— Мамо, я маю план! Треба тут деяких носом дещо тицьнути!
— Сину, як скажеш, — одразу погодила Ольга Андріївна.
***
План був простий. Колекція була продана в одні руки та за готівку. Вадим купив мамі квартиру.

Будинок матері був виставлений на продаж, а за його вартість було задоволено перелік вимог ​​родини Вадима.

І так! Ольга Андріївна переїхала до Вадима до квартири з чітким завданням, доводити родину до сказу. З чим вона, успішно справлялася.

***
– Що з обличчями? – посміхаючись, спитав Вадим. – Жаба обійняла? За цяцьки свої труситеся?
– Тату, а навіщо їй кімната? – Запитав Діма. – Вивези її в ліс і кинь!

— Так-так,— кивнула Катя,— зникла безвісти! Вовки з’їли!
— Ну, припустимо, не в ліс, — сказала Наталка. – Здай її державі, вони зобов’язані дбати про пенсіонерів!

— Ось значить як? – Вадим підвівся, вперши кулаки в стіл. – Своїх батьків ти нікуди здавати не збираєшся, хоч у них дві квартири під здачу.

То вони нам за все життя копійки не дали! А моя мати свій рідний дім продала, щоб вас задовольнити! А все, що від вас вимагалося, просто дати пожити людині похилого віку. Вся ваша сутність назовні вилізла!

— Значить так! – Закричала Наталка. – Нічого ми тобі не віддамо! Це наше! А ось ти забирайся з цієї квартири, ми тут з дітьми залишимося! І маразматичку свою не забудь! Я ще аліменти через суд вимагатиму!

— Ми підемо, — кивнув Вадим. – Добре, є куди. Мама квартиру придбала за колекцію батька. Більше цієї, між іншим!

Аліменти? Призначай! Дмитру до вісімнадцяти – рік, Катьці – два. Не збіднію! А ось про твою долю, Наталю, я турбуюся! Не даси улюбленим діткам, що попросять, і відвезуть тебе в ліс!
***
Скільки б не залишилося Ользі Андріївні, а прожила вона у своїй новенькій квартирі під наглядом улюбленого сина.

А про жадібну родину вони більше не згадували. Вадим тільки батька добрим словом згадав:
— Якою гарною він був людиною, з того світу про своїх рідних подбав!