Вчора донька прийшла вимагати у нас братика чи сестричку. Коли я почула аргументи, то одразу зрозуміла – характером Іра вся в свого батька

Ми з чоловіком в шлюбі 10 років. Маємо шестирічну донечку, наше щастя. Хоч ми обидвоє з великих сімей, у мене брат і сестра, а в чоловіка три сестри, ми на другу дитину зважуватися не поспішаємо.

У мене вагітність була не з легких, це перша і важлива причина. Я досі не змогла остаточно позбавитися зайвої ваги і продовжую працювати над собою.

Друга причина фінансова. Дитинство моє було дуже близьким до бідного, ледь-ледь батьки справлялися. Ситуація чоловіка була важчою, бо через втрату батька 4 дітей стали неабияким викликом для матері. І йому, і мені батьки дали все що могли. Але ми все-одно ніби схиблені на матеріальних здобутках.

Зараз вже і житло власне і до автівки ми допрацювалися, але щоб ризикнути стати батьками вдруге, варто б заробити якісь заощадження, придбати ще якусь нерухомість. Та й здається зовсім непоганим мати одну дитину і давати їй усю турботу, любов, час.

Але це наші думки, як виявилося у Іринки є свої власні. Приходить вчора до нас наше щастя мале у спальню і каже:

“Мамо, тату. Я вирішила – мені потрібна сестричка або братик!”

Серйозний такий вираз обличчя. Дивиться на нас, чекає відповіді. Чоловік у неї питає:

“А чому раптом ти про це подумала?”

На що ми отримали чітку і аргументовану відповідь:

“У Христі (подружки) є, тому і мені потрібно. До речі, у Христі братиків двоє, тож у мене має бути три!”

На цьому донька завершила своє оголошення, розвернулася і пішла. Ми ледь стримались, щоб не сміятися. Тепер всім родичам розповідаємо, як сімейний анекдот.

А чоловік сьогодні за сніданком сказав доньці, що як буде братик чи сестричка, то житиме в її кімнаті. Вона від цього одразу у обличчі змінилася. Почала говорити, що в її кімнаті не можна. І взагалі вона ще раз про все подумає.

Діти-квіти!