Величезні плани, але малі можливості…

Тетяна сиділа біля ліжка чоловіка. Дві доби не відходила, спала, поклавши голову на руки. Дітей, десяти та восьми років, взяла до себе її сестра.

Борис отримав травми, роблячи ремонт у батьків на дачі, – звалився з даху. Дача була “нова”, лише тиждень тому куплена.

Борис їх відмовляв від такої угоди, але вигідна ціна, а потім ще й знижка зробила свою справу. Ділянка була велика, старий, але занедбаний сад, будинок на два поверхи.

Напевно, півстоліття тому він виглядав дуже привабливо, але зараз був схожий на щось стародавнє, темне і жахливе. Саме так це здалося Борисові.

Борис із батьком полізли на горище, а потім вилізли оглянути дах. Щось під батьком заскрипіло, тріснуло, і він почав провалюватися.

Борис схопив його і спробував відштовхнути до маленького люка, звідки вони потрапили на дах. Це йому вдалось, але сам він провалився.

Впав дуже невдало, внизу було звалище заліза, гнилих дощок і всякого мотлоху. Все це треба було прибрати, це вже обговорювали. Не встигли прибрати, відремонтувати…

Отямився Борис лише у лікарні. Перелом обох рук та ноги, легкий струс мозку. Синці та садна не в рахунок. Три опер ації. Наче й не високо падав, а вийшло дуже погано.

– Я де? Що зі мною?

– У лікарні. Пам’ятаєш мене? – Запитала Таня.

– А ти хто?

– Твоя дружина…

– Не може бути в мене такої гарної дружини. Я покалічений лежу.

Таня розгубилася, злякалася. Ще й втрати пам’яті бракує для повного щастя. Вона дістала телефон та показала їхні спільні фотографії.

– Ой, а це ти з ким? Це твій коханець?

– Що?

– Все, все. Я тебе впізнав. Вибач, невдало пожартував. Танюшо ти моя. Ой, боляче. Як діти, із ким? Сподіваюся, ти відправила їх до своїх батьків.

– Стільки років із тобою живу, а так і не звикла до твоїх жартів. Ти навіть у такій ситуації мене обдурив!

– Ну пробач мені. Не хотів тебе лякати. Діти де?

– У моїх батьків.

– Слава богу, бо залишатися у моїх небезпечно.

– Це точно.

– Як батько, не постраждав?

– Як сказати. Постраждала лише його нервова система. Дуже постраждала. Викликав він фахівців, а вони таку ціну заламали та ще й посміялися.

– Адже там треба весь дах зносити, балки, щось ще…перекриття, я не особливо в цьому розумію. Я все знесла б. Грошей там треба більше, ніж дача коштувала. Вони не розраховували на це.

– Я ж відмовляв їх!

Тетяна доглядала чоловіка, працювала, відвідувала дітей, які жили у її батьків. Дні минали. До чоловіка в лікарню ніхто з його родичів не приїжджав. Дзвонили, питали, чекали.

Нарешті Бориса виписали додому, але це ще не все. До роботи він повернувся, але тільки з дому, віддалено. Працювати за комп’ютером було простіше, ніж робити щось інше.

– Борю, коли до нас приїдеш? – дзвонила мати.

– Поки що не можу, нога, руки…

– Минуло вже три місяці, літа залишився лише тиждень, а в нас нічого. Нічого! Дах…

– Тече! А я вас попереджав.

– Ти коли на роботу виходиш? Потрібно нам відшкодовувати, бо ти все зламав. Працювати ти не зможеш, а ось гроші з тебе. Ми всі свої вклали, на ремонт ти заробляєш.

– Я зламав собі майже всі кінцівки, а тепер повинен ще й платити вам! Мені здається все має бути навпаки. Більше моєї ноги там не буде, діти наші теж не приїжджатимуть!

– Хто вас просив купувати дачу? Там треба все зносити! Вам продали ділянку з будинком за ціною ділянки. Будинок під знесення! Ви це знаєте? Навіщо ви взагалі зв’язалися із цим? У вас є гроші на будівництво нового будинку? Ні!

– Так у вас є. Знесемо і збудуємо. У вас зарплати добрі, кредит можна взяти. Будемо ми жити, ви приїжджатимемо, сестра твоя з дітьми відпочиватиме, брат твій.

– Чого ж ти їх на дах не покликав? Падали б усі разом.

– Давай не згадуватимемо, що трапилося. Потрібні гроші. Я беруся до зносу, будуватимемо навесні готуйтеся.

– Ні! Я звичайно не проти вашого будівництва, але брати участь у ньому не буду жодним чином. Фізично не можу, а грошей просто не дам!

– А чому ти не хочеш допомогти батькам?

– Допомогти? У вас є квартира. Ви не бідно живете, зуміли купити ділянку. А потім… вкладення грошей у будівництво будинку на вашій ділянці не входить у мої плани. У нас є інші пріоритети.

– А батьки тобі вже на останньому місці. Ми купили ділянку, тепер уже пізно думати, треба діяти. Діяти – це означає будувати.

– Простіше буде продати ділянку.

– Продати? Усі чекають відпочинку на дачі! Купили, продали… що скажуть люди. Ми знайомим, друзям все розповіли. Діти чекають.

– Наші діти не чекають, їм вистачило того, що я в лікарню потрапив.

– Твої не чекають, а наші діти та онуки чекають.

– Я ж ваш син? Я не чекаю.

– Наш! Ти єдиний, хто може вкластися у будівництво.

– А… ось воно що! Я не вкладатимуся. Діти можуть відпочити у селі в інших бабусі та діда. Там спокійно і безпечно.

– Ось як, проміняв батьків! Внуків нас позбавив.

– Ніхто вас не проміняв. Просто відпочивати дітям у вас нема де. Продайте ділянку, вкладіть гроші у щось інше.

– Можна поміняти машину, можна ремонт у квартирі зробити, можна просто відпочити. Дехто на літо винаймає будинок. Спробуйте.

– Жити в чужому домі, чи у своєму?

Борис не міг далі продовжувати суперечку, це було марно. Просто відмовив у будь-якій допомозі. Він думав, що на цьому все скінчиться, але зателефонувала сестра, а потім ще й брат.

– Ти не хочеш підтримати батьків? Їм це дуже потрібне. Вони сподіваються на розуміння та допомогу, а ти нічого не бачиш окрім своїх грошей. Вкладення в нерухомість найвигідніше!

– Тоді давайте всі разом допоможемо та вкладемося.

– Ми не маємо такої можливості.

– І я не маю. Ділянка батьків, я не збираюся власним коштом будувати там будинок. Мені він не потрібний.

– Він потрібний нам усім.

– Мені ні!

– А… ти напевно думаєш про майбутню спадщину. Будинок збудуєш для батьків, а він на їхній ділянці. Доведеться потім усе ділити з нами. Так?

– Я не думаю, просто він мені не потрібний.

– Все з тобою зрозуміло. Ти жадібний. Батькам будинок потрібен зараз, а про спадок треба думати лише, як їх не стане. Так, їм по шістдесят п’ять, але вони хочуть!

– Все, розмов на цю тему більше не буде.

Розмови про будівництво йшли ще рік, потім ще рік продавалася ділянка. Батьки так і їздять на старій машині, не зробили ремонт у квартирі, не з’їздили на відпочинок.

– Де гроші із продажу ділянки? – запитаєте ви. А хто знає, де вони.

Тетяна та Борис заробляють самі, тільки про дачу не думають. Їздять до батьків Тетяни. Там ремонт даху зробили, просто найняли бригаду, самі не полізли.

Пропонували зробити ремонт у квартирі батьків Бориса, але ті відмовились. Ну, як кажуть, баба з воза…

Як вам закиди батьків? Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу, ставте вподобайки!