Весілля зведеній сестрі Олені відсвяткували за мільйон, не менше. Молоді влізли в кредити, зовсім спустошили батьківські накопичення

Весілля зведеній сестрі Олені відсвяткували за мільйон, не менше. Молоді влізли в кредити, зовсім спустошили батьківські накопичення.

Шикарна сукня, симфонічний оркестр, медовий місяць в Карпатах. Чого це вартувало батькам, словами не передати. Особливо боялася за батька. Кілька разів мені здавалося, що він на межі нервового зриву.

Мачуха та Олена тягли з нього жили, вимагаючи все нових й більших вкладень на весілля. Те, чим зазвичай задовольняються наречені, їм здавалося прісним і не надто урочистим.

Якщо музиканти, то найкращі у місті. Якщо ведучий, то запросити зірку з телебачення. Якщо ресторан, то такий, щоб офіціанти навшпиньки бігали. Батько спочатку чинив опір, а потім махнув на дружину та Олену рукою. Ще б пак, сперечатися з ними собі дорожче. Ті ходили щасливі, мало не втрачали свідомість від власної важливості.

Навіщо всі ці понти, я так і не зрозуміла. Наче сестра думала, що її весілля по телевізору покажуть у новинах і десь там в іншій країні від заздрощів заплаче донька мільярдера. Ага, скаже батькові, що хоче таке саме весілля, як у нікому не відомої Олени з маленького містечка. Як на мене, повна маячня.

Я ж просто чекала дитину від людини, з якою ми разом вже чотири роки. Тихо-мирно пішли та розписалися, нікого не запросивши ні на реєстрацію, ні до ресторану. Чудово посиділи з Мишком удвох. Ми мали можливість, кудись поїхати відпочити, але перші три місяці я страждала від жахливого токсикозу.

Ми вирішили провести медовий місяць у бабусі Мишка в Закарпатській області. Три тижні прожили на свіжому повітрі, милуючись розкішними заходами сонця і світанками. Сестра і мачуха при кожній нагоді знущалися з мене. Мовляв, вийшла по зальоту, так поспішала захомутати хлопця, що навіть на пристойне весілля не встигла накопичити.

– Ну ви й жебраки, — вкотре сміялася сестра. — Це ж треба, навіть нормального весілля не влаштували. Просто перед людьми соромно. Ось побачиш, чоловік тебе як підібрав, так і покине. Ти потрібна йому, як собаці п’ята нога.

Я з рідними, якщо їх так можна назвати, не сперечалася. Про те, що ми не влаштовуватимемо пишну урочистість, ми з Мишком домовилися ще задовго до моєї вагітності. Та й дитину ми, чесно кажучи, також давно планували. До чого всі ці формальності: спочатку розпис та штамп, а потім пологовий будинок та малюк.

Якщо люди кохають одне одного, вони будуть разом, попри обставини. А якщо кохання насправді немає, то ніякі шикарні урочистості не врятують, хоч ви в Луврі влаштовуйте реєстрацію.

Сестра на мої аргументи реагувала сміхом. Мовляв, а як інакше я маю говорити, раз одружила на собі хлопця і на розпис його животом заштовхала.
Поживемо – побачимо, думала я про себе. І мала рацію.

З того часу минуло два роки. Ми з Мишком виховуємо синочка, купили квартиру. Все добре. А ось в Олени, яка так хизувалась своїм розкішним весіллям, все не так райдужно. Справа йде до розлучення. Чоловік прикладається до пляшки та в нетверезому стані підіймає руку на дружину.

Сестра ридає і корчить із себе жертву. Мовляв, життя моє зруйноване, пошкодуйте мене. Ось тільки від мене співчуття не дочекатися.

Ну що, питаю її, дало тобі твоє чудове і дуже дороге весілля гарантії щастя в сімейному житті. Олена тільки козячі морди у відповідь корчить. Кожен, мовляв, може помилитися.

Ось тільки не всі помилки виливаються у такі борги. Платежі за кредитами молоді давно прострочили. Та взагалі останнім часом гроші до банку відносила одна Оленка. Її чоловік успішно усунувся від будь-яких фінансових зобов’язань.

Я, каже, не просив таке свято влаштовувати. Це вам треба були ті всі дорогі сукні, (це він сестрі та тещі) ви тепер і сплачуйте по рахунках. А платити сестрі нема чим. До ладу ні вона, ні чоловік її не працюють. Того дивись зовсім розлучаться. Олена з мачухою переступили через свою гордість і до мене кинулися.

Допоможи, мовляв, врятуй, виручи. А я що, я не грошовий мішок. У мене своя сім’я, свої потреби.

— Знаєте, а я згодна з вашим зятем, — сказала я мачусі. — Він сказав вам розумну думку. Якщо вам так потрібно були дорогі дизайнерські сукні, ось ви за них тепер і розраховуйтесь.

Мачуха кричить. Як так, ти маєш допомогти сестрі. Біжу та спотикаюсь, відповідаю я. Робити мені більше нема чого. Я від вас нічого, окрім глузування, не бачила. Скільки ви мене гнобили за те, що я обмежилася простим розписом, забули.

Ось тепер згадуйте, а заразом пригадайте, якими словами ви з донечкою мене обзивали. І хто тепер з нас жебрак, кажу я сестрі та її матусі.

Знаєте, а така страва, як помста, починає мені подобатися дедалі більше. Насолоджуюся нею, бо не треба було мене чіпляти!