Відмовилася доглядати матір після її викрутасів…

– Соня?! Ну, треба ж, зустрілися, якраз про тебе згадувала, – тітка Марина, мамина двоюрідна сестра, перехопила молоду жінку у дверях супермаркету. І відразу отримала по ногах чужою сумкою.

– Обережніше, встали тут на проході, – гаркнула на них жінка, що пробігала повз, а потім тільки подивилася, кого зачепила, і ахнула. – Соня?! Марина? Ах ви безсоромниці!

– Це чому ж я безсоромниця? – здивувалася Марина. – Ну Сонька зрозуміло, сама ось побачила, вирішила прочуханки дати. А мене ти за що так узагальнила, Оксано?

– А то ти не знаєш? У Лєрки хто двадцять тисяч позичив і досі не віддав, хоча пів року минуло, замість обіцяних двох тижнів «до зарплати»?

– Стоп-стоп-стоп… Я взяла? Та з чого б мені робити подібне, якщо в мене і чоловік добре заробляє, і я сама не мінімалку отримую.

– І син вже два роки, як з’їхав на самостійні хліби й більше жодної допомоги не потребує? – Закликала до логіки співрозмовниця Оксану.

І пояснила:

– Це Лєра у мене перехопила. Правда не двадцять, а п’ятнадцять, і не пів року тому, а лише два тижні, коли руку зламала. І все тому, що ось ця ось… – Марина пальцем вказала на Соню і відразу почула її тихий смішок.

– Дайте вгадаю: бенкетую, руки простягаю, голо дом матір морю, – все правильно вгадала? – почуття гіркоти в роті було не позбутися.

І гіркота ця була викликана навіть не тим, що мати знову взялася за старе, а тим, що Соня повірила їй два тижні тому.

Повірила, коли мати зателефонувала з приймальні лікарні, куди її доставили по «швидкій», і з хрипами розповіла про те, як невдало впала на сходах і тепер буде мінімум два місяці ходити в гіпсі зі спицями та іншими «радощами», що супроводжують ускладнений перелом.

Як не може вона тепер ні їсти, ні пити, ні спати без допомоги єдиної улюбленої дочки.

Як соцпрацівники мало того, що уваги належної не приділяють, так ще й деруть за свої послуги втридорога.

Останню брехню, яка могла бути відображенням суб’єктивного сприйняття, Соня тоді пропустила повз вуха, а ось все інше виявилося правдою.

Мама справді зламала руку і загриміла в лікарню по «швидкій». І справді потрібен був хтось, хто буде дбати про неї.

– Кому ж бути цією людиною, якщо не єдиній дочці? Тим більше, що нічого поганого Соні мати не зробила!

Так, все життя прикрашала власні неприємності та постійно виставляла себе жертвою, кинутою всіма, забутою та нещасною жінкою…

– Але ж ніхто не ідеальний, правда?

– Адже при всіх своїх недоліках мама Соню годувала, напувала, обувала та одягала, ходила на батьківські збори й купувала хворій дочці ліки з апельсинами!

– А значить – Соня тепер просто зобов’язана була взяти на роботі місячну відпустку власним коштом, та переїхати до мами в рідне місто, щоб допомогти їй по господарству та з гігієнічними процедурами.

За цей місяць жінка планувала знайти домробітницю, яка поєднувала б у собі функції ще й доглядальниці. Або ж, якщо таке не вдасться – умовити таки маму поїхати разом з нею.

Адже не може вона без роботи залишитися через те, що сталося? Їм же тоді жити не буде на що…

З перших днів перебування у колись рідній домівці, Соня почала у подробицях згадувати, чому саме цей будинок у такому поспіху залишила далеких десять років тому.

Тоді вона вступила після дев’ятого в перший-ліпший коледж в іншому місті й, виблискуючи п’ятами, втекла жити в гуртожиток в сусідньому населеному пункті, де й залишилася надалі працювати.

І все тому, що навіть у кімнаті з трьома сусідками мала більше приватності та особистого простору, ніж на одній території з мамою.

– Сонько, ось що це таке? От хіба можуть пристойні дівчата носити таке? – вичитувала мати майже тридцятирічну ко билу, потрясаючи білизною, яка була затиснута у здоровій руці. – Ти хоч знаєш, де працюють ті, хто ось це на себе натягує?

– Ті, хто ці мережива на себе натягує, мають хоч якесь особисте життя! Тобі, втім, це поняття явно не знайоме, ти ще в шухляду столу зазирни – там багато цікавого, – не полізла за словом у кишеню Соня.

Їй більше не шістнадцять, вона не залежить від матері фізично та психологічно, а тому – запросто може відстояти свої особисті межі.

І заразом нагадати мамі, що, взагалі-то, вона приїхала допомогти по господарству, а не вислуховувати всяку нісенітницю про себе кохану.

Але мама на цьому не вгамувалася. Наступною акцією, яка демонструє «мирні наміри», стала поведінка матері, коли дочка відвідувала вбиральню.

Варто було Соні усамітнитися, як у двері починали ломитися з криками, що мамі терміново знадобився мийний засіб, чи освіжувач повітря, чи ще якась річ, яка саме в санвузлі.

І почекати дві-три хвилини, поки Соня вийде, було неможливо.

Але гіршим і водночас – найвеселішим був спів. Рано вранці, коли Соня ще спала, мати вмикала в телевізорі якийсь музичний канал і починала свій виступ.

Соня одного разу спробувала з’ясувати, чим це викликано. Адже не було жодних причин заважати їй спати!

У будинку чисто, їжа наготовлена ​​і мамі тільки розігріти залишається, якихось інших проблем, які потребують негайного вирішення, теж не спостерігалося, але…

– Просто хочу – і співаю. У своєму домі що, права не маю? А якщо тобі так хочеться спати – можеш спати й уваги не звертати, – закліпала очима мати.

Насилу утримавшись від поради перевіритися на психічну осудність, Соня замовила собі вушні затички.

Але вони навіть не знадобилися, бо одним прекрасним ранком, не витримав сусід зверху і прийшов до матері на розмову, в ході якої популярно пояснив «аматорці опери», де і в якій позиції вона кричатиме, якщо ще хоч раз розбудить їхню родину за дві години до підйому.

Співати мама після цього припинила, щоправда, всі інші проблеми нікуди не поділися.

Але Соня знаходила в собі сили бути вище материнських викрутасів, нагадуючи собі, що це всього лише літня і, до того ж хвора зараз людина, яка потребує її допомоги.

Ось знайде вона відповідну помічницю, або потерпить маму ще й у себе в гостях до одужання, а потім забуде про все, що відбувається, на довгі роки.

Думки про те, що справжня мамина старість не за горами, й тоді тягар турботи про неї знову ляже на Соню, як і необхідність близького контакту, молода жінка відганяла від себе всіма силами.

І ось якось прикро було чути зараз від Оксани та Марини – подружок Валерії, що Соня, виявляється, мамі зовсім не допомагає, на шиї у неї сидить, з роботи її звільнили й тому вона навіть поїсти собі купити не може – живе коштом травмованої пенсіонерки.

Ну і, звичайно ж, було ще багато подробиць, що виставляє Соню, якщо не дияволом, то його найближчою та довіреною помічницею.

Всі ці подробиці мамині подруги переказували їй за столиком у найближчому кафе, старанно опускаючи очі вниз і не знаючи, куди подітися від збентеження.

Бо Соня, просто, щоб довести свою правоту, показувала їм і чеки зі своєї банківської картки, що підтверджують дуже численні та недешеві покупки.

Коли розповідала про те, як справи йдуть насправді. І заразом вислухала «захопливу» історію, розказану Оксаною про те, як Марина позичила у бідної та хворої Лєри двадцять тисяч!

Насправді подруга і в очі їх не бачила, та й не спало б їй на думку у Лєри щось просити, знаючи, що та отримує набагато менший дохід, ніж їхня родина.

– Мамо, а в нас до тебе є розмова, – заявила Соня через півтори години, переступаючи поріг батьківської квартири з Оксаною та Мариною під ручку.

Під час наступної години, під тиском, мати зізналася в тому, що заради уваги регулярно очорняла дочку в очах знайомих, щоб добитися від них співчуття своєму незавидному становищу.

І Соня багато могла пробачити мамі. Багато що могла списати на дива в поведінці, звички та просто підсвідоме бажання розважатися, опинившись у такому становищі. Але щоб так її оббрехати…

Ні, ось вище цього Соня точно бути ніяк не могла. Тому наступного ж дня попрощалася з матір’ю і поїхала додому.

Вона запропонувала їй, відтепер і навіки, користуватися послугами соцпрацівників, замовляти доставки та іншими методами вирішувати свої проблеми, не залучаючи до цього всього Соню.

Якщо вона погана – краще бути поганою, ніж здаватися нею! Максимум, на який мама тепер може розраховувати – невелику грошову допомогу, на подяку за подароване життя, так би мовити.

От і нехай тепер мати матиме привід скаржитися на погану дочку…

А ви що скажете з цього приводу? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки!