Ми з чоловіком харків’яни. Я з невеличкого міста поряд, він же тут народився та виріс. Тут ми зіграли весілля, пропрацювали бозна скільки вже років, тут стали батьками.
Наша Аліна дівчина дивовижна, я б сказала бойова. Зараз модно казати, щось типу “харктером вся в тата”, але ні, її характер більший за мій, за батьків. Дуже вольова особистіть. Я впевнена її чекає дуже успішне майбутнє.
24 лютого багато людей примали важливі рішення: їхати чи лишатись. Але скажу вам по-секрету, ми тут багато чого знали трішки раніше. Пам’ятаєте ті дурні меми, типу “ні клаптику землі не віддамо, ну хіба що Харків”? Ми тут розуміли і близькість кордону, і біль вже пережитий у двох інших східних областях. Тож 16 лютого я посадила дитину у потяг на Київ, а там навіть пощастило сісти на борт літака. Вже за тиждень це стане неможливим, ви знаєте. Моя 19-річна дитина вилетіла у Іспанію, бо ми з батьком змогли це забезпечити.
Спочатку ми просто знімали їй там житло, навпіл з іншою українкою, та давали кошти на всі витрати. А за літо вдалося влаштувати її в універ. Навчання платне, проте якісне. Проживання у гуртожитку мало свою ціну, але з неї прийняли рішення оплату не брати. Перший раз всі вчителі лякаються, коли дізнаються з якої Аліна країни. Але коли вона називає місто, це для людей повнісінький шок.
Ми з чоловіком з міста не виїжджали. Тисячу разів сідали, обговорювали, майже приймали рішення. Але все відкладаємо. Знаєте, нам тут вдається працювати, причому обом. Ніхто не втратив роботу. А ще є приємна впевненість, що ЗСУ ніколи не віддадуть Харків ворогу. Як же ми вдячні нашим захисникам!
Вже тиждень, як у мене конфлікт із дочкою. Аліна прийняла рішення приїхати в Україну, в Харків, і тут допомагати. Каже, що піде волонтерити. Зараз збирає речі, оформлює перерву у навчанні. Рішення своє обговорювати відмовляється.
Я їй говорю, що тут справжні обстріли. Так, може їй і хочется показати сміливість та й взагалі бути причетною до героїчної оборони України. Вона занадто оптимістично на все дивиться, їй хочеться адреналіну. Принаймні я так це бачу.
Постійно говорить, що переживати з-за кордону важче, хоче бути тут. Вона потоваришувала з якимсь фондом, буде тут допомагати їм в роботі, щоб іспанці, які бажають, могли передати допомогу у Харків і щоб усе пішло саме тим, хто дійсно потребує.
Я дивлюся на все простіше. Мене не лякає, як щось трапиться зі мною, я вже пожила. Але я дуже боюсь, щоб чогось не трапилось з нею. Її доросле життя тільки починається, не Дай Боже попаде тут під обстріл.
Аліна дзвонить, надсилає інформацію, як їхатиме. Батько помчить через усю країну, щоб зустріти її на кордоні. Я зараз говорю з донькою дуже сухо, лишень нагадую, що я проти її повернення. Вчора під час тривоги так рознервувалася, що написала їй :
“Колись ти сама станеш матір’ю і от тоді мене зрозумієш”.
Готова на все, лишень би її спинити. А як її спинити?
— Ти впевнений, що це гарна ідея? — Олена поправила сережку, дивлячись на себе у…
Того вечора Анна провела чимало часу біля плити, обережно помішуючи киплячу солянку. Це була страва,…
Час наближався вже до обіду, коли Ілля нарешті зміг зателефонувати коханій дружині: - Яно, я…
- Може, посидимо у кафе? Пінного замовимо, поговоримо? - Запитав Микола наприкінці робочого дня. -…
- Алло, Віро, привіт. Розмова є, термінова! Телефоном не можу сказати, чоловік може зайти будь-якої…
Пізня осінь. Вітер б’є по плечах, ганяючи опале листя між надгробками. Небо низьке, сіре, ніби…